Караташ Володимир Михайлович

Володимир Михайлович Караташ (нар. 2 березня 1926, село Роздол, Голованівський район, Кіровоградська область, УРСР — 6 листопада 2017) — український письменник, вояк УПА, політичний в'язень, учасник Кенгірського повстання 1954 року.

Караташ Володимир Михайлович
Народився	2 березня 1926(1926-03-02) Роздол, Голованівський район, Кіровоградська область, Українська РСР
Помер	6 листопада 2017(2017-11-06) (91 рік)
Громадянство	СРСР→ Українська держава (1941)→ Україна
Національність	українець
Місце проживання	Побузьке, Голованівський район, Кіровоградська область, Українська РСР
Діяльність	педагог, громадський діяч, письменник
Галузь	література[1]
Відомий завдяки	політичний в'язень, учасник Кенгірського повстання
Alma mater	Одеський державний університет
Знання мов	українська[1]
Військове звання	стрілець УПА
Партія	ОУН
Батько	Караташ Михайло
У шлюбі з	Ганна Лук'янівна Караташ (Людкевич)
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «20 років незалежності України» Ювілейна медаль «25 років незалежності України»

Зовнішні зображення
	Караташ Володимир Михайлович

Зовнішні зображення
	Бойова Присяга українського воїна — Виголошує Володимир Караташ

Зовнішні зображення
	В.Караташ, разом з ветеранами УПА та Президентом України П.Порошенком у Верховній Раді України 8.05.2015

Життєпис

Народився у селянській родині. Батько — Караташ Михайло, був розстріляний гестапівцями у Голованівську. 17-річним юнаком Володимир став членом ОУН. Був стрільцем у сотні «Сталевого», що діяла в місцевостях Гайсин, Умань, Теплик, Гайворон, Благовіщенське, Голованівськ^[2]. Згодом був заарештований контррозвідкою «СМЕРШ» і заочно засуджений до 8 років позбавлення волі.

11 місяців перебував в Горьківській тюрмі № 1. 1949 року Володимира було переведено до табору суворого режиму для політв'язнів — до Воркути. Працював на шахті № 7.

1951 — в концтаборі «Речлаг» після важкого і довгого слідства був засуджений військовим трибуналом Біломорського військового округу до розстрілу за «організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів», яка готувала повстання в таборі. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Зранку до вечора, щоб розум не схибився, ходив по камері і пошепки декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, займався фізичними вправами.

Після смерті Сталіна влада замінила розстріл 25 роками тюрми і концтаборів. Був етапований з Вологди до Казахстану в табір суворого режиму «Степлаг» селища Кенгір. Там в травні—червні 1954 року брав активну участь у Кенгірському повстанні.

Звільнений 26 квітня 1956 року, реабілітований 20 вересня 1989 року Кіровоградською облпрокуратурою.

1958 — вступив до Одеського державного університету, на факультет іноземних мов. 1963 року з дипломом учителя англійської мови приїхав до рідного Голованівського району. 25 років працював учителем у Побузькому. Разом з дружиною Ганною Лук'янівною (до шлюбу Людкевич), також політув'язнною (познайомилися в радянських таборах) виростили двох дітей — сина і дочку. Письменник, автор трьох книг-споминів.

У 1960 роках в Америці вийшла книга «В концтаборах СРСР». На сторінці 340 книги є запис про те, що в 1952 році на шахті № 7 у Воркуті було викрито групу, яка підготувала близько 500 саморобних гранат великої розривної сили. Керівником тієї групи був українець з Одещини Караташ. Це про нашого земляка, відважного вояка ОУН-УПА Володимира Караташа, двічі засудженого до смертної кари за організацію і участь в концтабірних антирадянських повстаннях. Караташ був членом Кіровоградського обласного Товариства політичних в'язнів і репресованих.

8 травня 2015 року Володимира разом із іншими ветеранами УПА було запрошено до ВРУ на урочисте засідання з нагоди відзначення 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та Дня пам'яті та примирення.

Нагороди та відзнаки

• Орден «За мужність» ІІІ ст. (20 серпня 2007) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 16-ї річниці незалежності України^[3];
• Ювілейна медаль «20 років незалежності України» (27 січня 2012) — за вагомі особисті заслуги у державотворчій, соціально-економічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові та з нагоди Дня Соборності та Свободи України^[4];
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу^[5];
• Літературна премія імені Євгена Маланюка у номінації «Література та публіцистика» за книгу споминів «На барикадах Кенгіра» (2008);
• Лауреат літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського Історичного клубу «Холодний Яр» (2016).