Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Кара-Мурза Володимир Олексійович
російський журналіст, теле- і радіоведучий З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Володимир Олексійович Кара-Мурза (нар. 24 жовтня 1959, Москва, Російська РФСР — пом. 28 липня 2019, там же[4][5][6]) — російський журналіст, теле — і радіоведучий[7]. Член Академії російського телебачення з 2007 по 2019 рік.
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Володимир Кара-Мурза народився 24 жовтня 1959 року в Москві. У 1981 році закінчив історичний факультет МДУ за спеціальністю «викладач історії новітнього часу»[8]. На паралельному потоці з ним навчався Олег Добродєєв[9], з яким Кара-Мурза підтримував дружні стосунки з 1976 по 2001 рік[10][11][12].
Брав участь у діяльності арт-групи «Мухомори», був співавтором магнітоальбома «Золотий диск», виступав у ролі кінооператора (техніку групі негласно надавала Катерина Дьоготь)[13][14][15].
З 1982 по 1992 роки займався приватним репетиторством з історії[16][17][18], працював двірником, кочегаром[19].
Робота в ЗМІ
Телебачення
На телебаченні з 1992 року[20].
У 1992—1993 роках — старший редактор, потім кореспондент щотижневої програми Євгена Кисельова «Підсумки» на РДТРК «Останкіно»[21][22] (нині — «Перший канал»). Робив там матеріали на історичні теми: про Південні Курили та події в Північній Осетії[23]. У вересні 1993 року[24] разом з Кисельовим та іншими журналістами «Підсумків» перейшов до першої в Росії приватної загальнонаціональної телекомпанії НТВ[25], засновану у тому ж році Володимиром Гусинським.
В 1993—1995 роках — кореспондент служби інформації телекомпанії НТВ, робив сюжети для програми «Сьогодні»[26] та «Підсумки»[27]. З 28 квітня 1995[28] по 12 квітня 2001 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні опівночі» на телеканалі НТВ[29][30]. У 1996 році за свою професійну діяльність удостоєний премії Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії»[31]. З березня 2000 по січень 2002 року — автор і ведучий щотижневої історичної програми «Свідок століття», яка спочатку виходила на НТВ[32], а потім — на «ТВ-6»[33].
Під час конфлікту між власником телекомпанії НТВ Гусинським та її основним кредитором компанією «Газпром» у ніч на 14 квітня 2001 року Володимир Кара-Мурза приїхав до редакції телеканалу на 8-му поверсі телецентру «Останкіно», де вступив у жорстку полеміку з представниками «Газпрому»: Добродеєвим, Йорданом і Кулістіковим[34]. Того ж дня разом з групою провідних журналістів НТВ написав заяву про звільнення з каналу і пішов на канал ТНТ, звідки трохи пізніше перейшов до штату телекомпанії Бориса Березовського «ТВ-6»[35].
З квітня 2001 року по січень 2002 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичних програм «Сьогодні опівночі на ТНТ», «Гасіть світло»[36] і «Сьогодні на ТВ-6»[37] (з 3 вересня 2001 року назву було змінено на «Грані») на телеканалах ТНТ і «ТВ-6»[38][39]. Останній ефір на «ТВ-6» провів о 23.00 21 січня 2002 року, за годину до відключення мовлення телекомпанії за розпорядженням судових приставів[40]. Після закриття «ТВ-6» разом з іншими журналістами перейшов до штату новоствореної телеканалу ТВС, який у березні 2002 року виграв конкурс на мовлення та 1 червня 2002 року почав мовлення на шостий кнопці". З червня 2002 року по червень 2003 року[41] Володимир Кара-Мурза — ведучий програм «Грані», «Місце друку»[42] і «Гасіть світло» на телеканалі ТВЗ. Останній ефір на ТВС провів 19 червня 2003 року[43]. Телеканал ТВС був відключений від ефіру за розпорядженням Міністерства друку РФ 22 червня 2003 року[44].
З 11 серпня 2003 року[45][46] до літа 2008 року[47] — ведучий інформаційної програми «Зараз в Росії» на телеканалі RTVi.
Двічі з'являвся в передачах загальнодоступних телеканалів як гість: в телегрі «Сто до одного» («Росія», 11 вересня 2004 року, у складі команди «Ехо Москви»)[8] і ток-шоу «Бабин бунт» («РЕН ТВ», 9 листопада 2007 р.). У 2007 році також з'явився в епізодичній ролі ведучого новин у фільмі «День виборів»[48].
З грудня 2011 року по березень 2012 року — ведучий передачі «Головне за тиждень з Володимиром Кара-Мурзою» на Мережевому громадському телебаченні[49].
Радіо
На «Ехо Москви» у липні 2003 року йшла «Репліка Кара-Мурзи»[50], з 2003 по 2007 рік там же — співведучий програми «Ну і деньок»[51], з 2006 по 1 червня 2019 року (до 2013 року — спільно з телеканалом RTVi) виходила щотижнева авторська підсумкова передача «Грані тижня з Володимиром Кара-Мурзою»[52][53].
З 2005 року працював на «Радіо Свобода» з авторським ток-шоу «Грані часу»[54][55] (з 2005 по 2016 рік щодня по буднях, у 2017 році день через день з Муміном Шакіровим, з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року передача виходила двічі на тиждень: у понеділок та четвер)[56]. 29 жовтня 2018 року вийшов останній випуск програми, який провів Володимир Кара-Мурза[57].
Друковані видання
З лютого до червня 2014 2019 року вів колонку про телебачення в газеті «Співрозмовник». За 5 років у виданні вийшло близько 180 нотаток автора[58].
Смерть
В останні роки життя тяжко хворів, переніс кілька інсультів[59]. Помер на 60-му році життя 28 липня 2019 року в Москві «о восьмій ранку, в день своїх іменин», про що повідомив його син Володимир-молодший[60][61]. Причина смерті журналіста — відірвався тромб[62]. Похований 31 липня 2019 року на Даниловському кладовищі поруч з могилою свого батька[63][64].
Remove ads
Громадська позиція
З 2000 року був непримиренним критиком президента Володимира Путіна і взагалі російської влади[8][65]. У 2004 році став одним із засновників опозиційного «Комітету-2008». У тому ж році заявив: «Оскільки я людина з історичною освітою, вважаю, що до 2008 року режим в нинішньому вигляді не зможе проіснувати»[66].
Негативно оцінював факт анексії Криму Росію в березні 2014 року[67][68].
У своїх публікаціях регулярно критикував програми сучасного російського телебачення та їх ведучих[58].
У 2018 році був одним з довірених осіб Григорія Явлінського на президентських виборах[69].
Remove ads
Родина
Батько — Олексій Сергійович Кара-Мурза (1914—1988), історик і фронтовий журналіст, у своїх роботах висвітлював Сталінградську битву. Був головним редактором фахового журналу «Викладання історії в школі»[70].
Мати — Майя Вольдемарівна Кара-Мурза (до шлюбу Бісенікс) (нар. 1934), племінниця латвійського дипломата Георга Бісеніекса, який був звинувачений в підготовці вбивства Сергія Кірова. Внаслідок цього факту вона вважалася дочкою ворога народу і не змогла вступити до жодного з інститутів. Познайомилася з Олексієм Сергійовичем у технікумі, в якому той викладав, і стала його другою дружиною[71]. У 2000-ті роки — активістка товариства нащадків жертв політичних репресій товариства «Меморіал»[72].
Бабуся по матері — Лія Канторович, радянська героїня у німецько-радянській війні.
Був одружений двічі[73].
Син від першого шлюбу — громадський діяч, політик і публіцист Володимир Кара-Мурза-молодший. Виховував також доньку другої дружини від її минулих відносин[74].
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads