Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Кара-Мурза Володимир Володимирович
російський опозиційний журналіст і громадський діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Володимир Володимирович Кара́-Мурза́ (7 вересня 1981, Москва) — російський тележурналіст, режисер, колумніст, політичний і громадський діяч, публіцист. Федеральний координатор громадського руху «Відкрита Росія». У 2015—2016 роках заступник голови Партії народної свободи[8]. Член бюро демократичного руху «Солідарність» та координаційної ради російської опозиції.
.svg){kind=link}
Закінчив історичний факультет Кембриджського університету (Велика Британія)[9].
Remove ads
Суспільно-політична діяльність
Узагальнити
Перспектива
В 1999–2001 роках — в партії «Демократичний вибір Росії», в 2001 — 2008 роках — в «Союзі правих сил»(СПС). У 2000 — 2003 роках — радник голови фракції СПС у Державній думі РФ Бориса Нємцова.
В опозиції Володимиру Путіну з 2000 року. На президентських виборах 2000 року підтримував Григорія Явлінського.
На вибори до Державної Думи 2003 року — єдиний кандидат від «Яблуко — Об'єднані демократи» від партій СПС і «Яблуко» в Чертанівському виборчому окрузі № 204 Москви[10]. Під час кампанії команда кандидата партії «Єдина Росія» Володимира Груздева робила спроби зняти Кара-Мурзу з виборів; на його рекламних білбордах гасло освітлення; в ході теледебатів «з технічних причин» відключився звук; в день голосування були виявлені «каруселі»[11]. У книзі британського журналіста Ендрю Джека «Inside Putin's Russia» Чертанівський округ був приведений як приклад маніпуляцій на російських виборах 2003 року[12]. Згідно з офіційними результатами виборів Груздев отримав 149 069 голосів (53,78 %), Кара-Мурза — 23 800 голосів (8,59 %), кандидат КПРФ Сергій Серьогін — 18 992 голоси (6,85 %)[13].
У січні 2004 року став співзасновником «Комітету-2008: вільний вибір».
У травні 2007 року Кара-Мурза виступив ініціатором висунення письменника і правозахисника Володимира Буковського кандидатом в президенти РФ від демократичної опозиції на президентських виборах 2008 року. Автор «Звернення Ініціативної групи», в якому, зокрема, говорилося: «Опозиції потрібен свій кандидат в Президенти. Сильний, безкомпромісний, рішучий. З бездоганним політичним і — що важливіше — моральним авторитетом. Знаний і шанований в суспільстві. Не пов'язаний ні з якими партіями і групами. Здатний запропонувати країні чесну програму демократичних, правових і соціальних реформ. Нам потрібен кандидат, якого зможуть підтримати всі демократичні виборці Росії. Такий кандидат є. Його ім'я — Володимир Костянтинович Буковський»[14].
На зборах групи виборців на підтримку висунення Володимира Буковського кандидатом на пост президента РФ 16 грудня 2007 року, в якому взяли 823 особи (при необхідних 500), обраний уповноваженим представником групи в Центральній виборчій комісії РФ[15][16]. 22 грудня ЦВК РФ відмовила Буковського в реєстрації[17].
На з'їзді СПС 17 грудня 2007 року Володимир Кара-Мурза був обраний до складу Федерального політичної ради. 29 вересня 2008 року написав заяву про вихід з партії на знак протесту проти її входження в кремлівський проєкт «Праве діло»[18].
На установчому з'їзді Об'єднаного демократичного руху «Солідарність» 13 грудня 2008 року обраний членом Федерального політичної ради. За підсумками голосування зайняв 2-е місце з 77 кандидатів, поступившись тільки Борису Нємцову[19].
10 березня 2010 року підписав звернення російської опозиції «Путін має піти» (підпис № 4).
З 2011 року — учасник протестних акцій, які починалися під гаслом «За чесні вибори!»[20].
На об'єднавчому з'їзді Партії народної свободи 16 червня 2012 року обраний до складу Федерального політичної ради[21]. У тому ж році виступив проти заборони в Росії фільму «Невинність мусульман»[22].
Брав участь у виборах до Координаційної ради російської опозиції в жовтні 2012 року, посівши 21 місце в загальноцивільному списку[23].
Має громадянство Росії і Великої Британії[9].
Remove ads
Підготовка та просування «Закон Магнітського»
Узагальнити
Перспектива
З лютого по травень 2011 року Кара-Мурза від імені російської опозиції вів в Конгресі США переговори «про розширення категорій осіб, які підпадають під дію візових санкцій» в рамках законопроєкту «Про відповідальність і верховенство закону» імені Сергія Магнітського, який передбачає заборону на в'їзд до США і заморожування фінансових активів в США для російських чиновників, відповідальних за «грубі порушення прав людини»[24]. Домігся внесення в остаточний текст законопроєкту посилань на порушення прав на свободу «самовираження, спілок і зборів, а також права на справедливий суд і демократичні вибори»[24]. Виступав на підтримку законопроєкту на слуханнях в Конгресі США[25] та Європейському парламенті[26]. В рамках просування «Закон Магнітського» проводив зустрічі з членами Конгресу США разом з Борисом Нємцовим[27], Михайлом Касьяновим[28] та Гаррі Каспаровим[29]. Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроєкту, зокрема, писав: «Кремлівським чиновникам, які хотіли б і далі … „правити як Сталін, а жити як Абрамович“, доведеться вибирати. Або розгони мирних демонстрацій, „басьманне правосуддя“ і фальсифікація виборів — або рахунки в американських банках, відпочинок у Флориді і різдвяний шопінг на нью-йоркській П'ятій авеню. Лицемірству приходить кінець. Безкарності для порушників прав і свобод російських громадян більше не буде»[30].
Remove ads
«Реформи чи революція»
У 2011 році в Москві і Санкт-Петербурзі була представлена книга Володимира Кара-Мурзи (молодшого) «Реформи чи революція: до історії спроби утворити відповідальне міністерство в I Державній Думі»[31]. Книга розповідає про спробу Конституційно-демократичної партії (партії кадетів), що перемогла на виборах в I Думу, домогтися формування уряду парламентської більшості навесні-влітку 1906 року. Видавцем книги виступила Російська об'єднана демократична партія «Яблуко».
Журналістська і публіцистична діяльність
Узагальнити
Перспектива
У журналістиці з 16 років. В 1997–2000 роках — власний кореспондент газети «Новые Известия», в 2000—2004 роках — власний кореспондент, оглядач видавничого дому «Коммерсантъ». У 2002 році був головним редактором ділового журналу «Russian Investment Review»[32]. У 2004 — 2012 роках — керівник бюро телекомпанії RTVi в Вашингтоні (США)[33]. Єдиним з російських журналістів зняв вручення міністру фінансів РФ Олексію Кудріну судової повістки по «справі ЮКОСА»[34], першим взяв телевізійне інтерв'ю у підприємця Сергія Колесникова, який розповів про «Палац Путіна» на Чорному морі[35].
Автор численних публікацій у російській і світовій пресі, в тому числі в «Новой газете», «Независимой газете», «Нью-Таймс», «Вашингтон пост», «Волл-стріт джорнел», «Файненшл таймс», «Ворлд афферс» та ін. Колумніст інтернет-видання Щоденний журнал. Член Спілки журналістів Росії.
Автор і режисер документальних фільмів «Вони вибирали свободу» і «Нємцов».
_Toronto_Legislature_2018.jpg)
Веде щотижневу англомовну колонку Spotlight on Russia з аналізом політичної ситуації в Росії на сайті американського журналу «World Affairs».
Володіє англійською та французькою мовами.
Remove ads
Звільнення з RTVi та «заборона на професію»
Узагальнити
Перспектива
Навесні 2012 року контроль над RTVi перейшов від Володимира Гусинського до колишнього керівника державного медіахолдингу «Звезда» Руслану Соколову[36]. Нове керівництво телеканалу звільнило Кара-Мурзу з 1 вересня, проте вже 12 липня його журналістська акредитація була анульована розпорядженням посла Росії в США Сергія Кисляка[37]. Прессекретар посольства Євген Хорішко пояснив це рішення тим, що Кара-Мурза більше «не є журналістом»[38].
За інформацією, яку отримав Борис Нємцов, «вказівку звільнити Кара-Мурзу віддав особисто перший заступник глави адміністрації президента Олексій Громов… Той же Громов попередив всі ЗМІ, включаючи і, на перший погляд, незалежні, про те, що щоб уникнути неприємностей, журналіста Кара-Мурзу на роботу краще не брати. У підсумку ми маємо справу з першим в історії країни випадком повної заборони на професію для нашого товариша»[39]. Наявність «чорного списку» підтвердив і сам Кара-Мурза: "Все до одного медійні керівники, з якими я спілкувався (деякі з них до недавнього часу самі пропонували співпрацю), ввічливо сказали, що співпраця зараз неможлива. Причини називалися різні. Лише один натякнув на якийсь «багаж», пов'язаний з моїм ім'ям "[40]. І Кара-Мурза, і Нємцов зв'язали «заборону на професію» з активною участю журналіста в підготовці та просуванні «Закону Магнітського»[39][40].
Remove ads
Госпіталізації
Узагальнити
Перспектива
Вдень 26 травня 2015 госпіталізовано в критичному стані в Москві[41][42]. Пізніше з'явилися повідомлення про діагноз «гостра ниркова недостатність на тлі інтоксикації»[43]. Батько Володимира заявив, що його сина було отруєно[44].
У грудні 2015 подав заяву до Слідчого комітету РФ з вимогою порушити кримінальну справу за ст. 30 і 105 КК РФ (замах на вбивство)[45].
2 лютого 2017 госпіталізовано в критичному стані в Москві з аналогічними симптомами отруєння. Проби крові та зразки волосся й нігтів було відправлено до Франції та Ізраїлю для токсикологічного аналізу[46].
Восени 2018 року стало відомо, що ФБР відмовилося повідомляти про результати лабораторних аналізів, взятих у Кара-Мурзи після його можливого отруєння роком раніше. Конгресмени майже два роки чекають від ФБР публічних заяв з цього приводу[47].
В середині квітня 2018 року Слідчий комітет РФ відновив перевірку за фактом отруєння Володимира, його адвокат Вадим Прохоров пояснив це інтересом Заходу до справи Скрипаля[48].
Спільне розслідування активістів групи Bellingcat, журналістів російського The Insider та німецького Der Spiegel виявило докази причетності групи отруйників Навального отруйною речовиною нервово-паралітичної дії «Новичок» в серпні 2020 року до обох отруєнь Володимира[49].
Remove ads
Ув'язнення
Володимира Кара-Мурзу заарештували в Москві у квітні 2022 року. Причиною арешту стала його критика російського вторгнення в Україну, зокрема, його виступ у Палаті представників Аризони, у якій він розповів про російські військові злочини в Україні[50]. У травні 2022 року Amnesty International визнала Кара-Мурзу в'язнем сумління. В березні 2023 року США оголосили санкції для громадян Росії, причетних до порушень прав людини щодо Володимира Кара-Мурзи[51].
17 квітня 2023 рокі Кара-Мурза був засуджений до 25 років ув'язнення за звинуваченнями у державній зраді, поширенні «фейків» про російську армію та участі у небажаній організації; суд проходив у закритому режимі[52]. 1 серпня 2024 року звільнений в рамках обміну ув'язненими між Росію, Білоруссю та США і країнами Заходу[53].
Remove ads
Родина
Одружений. Троє дітей.
Син тележурналіста Володимира Кара-Мурзи (старшого), племінник філософа Олексія Кара-Мурзи, двоюрідний племінник вченого Сергія Кара-Мурзи.
Правнук московського адвоката і театрознавця Сергія Кара-Мурзи (1876—1956).
Правнук латвійського революціонера Вольдемара Бісеніекса (1884—1938), двоюрідний правнук латвійського політика та дипломата, першого посла Латвії у Великій Британії Георга Бісеніекса (1885—1941) і латвійського агронома і громадського діяча Яніса Бісеніекса (1864—1923).
Remove ads
Обрана публіцистика
- «Свобода нуждается в защите всех мыслящих людей…» 21 мая — день рождения А. Д. Сахарова («Правое дело», 21.05.2003)
- Путинский курс — прорыв или тупик? (в соавторстве с Б.Немцовым) («Независимая газета», 23.05.2003)
- Об угрозе путинизма (в соавторстве с Б.Немцовым) («Независимая газета», 22.01.2004)
- Президент, выбравший свободу («Ежедневный журнал», 23.04.2007)
- «Чтобы никто не мог сказать: я не знал…» (К выходу переиздания книги Владимира Буковского «И возвращается ветер…») («Независимая газета», 02.11.2007)
- 2 декабря — день гражданского протеста («Ежедневный журнал», 30.11.2007)
- Шанс на сопротивление («Ежедневный журнал», 26.12.2007)
- О пользе исторических фактов, или В защиту Павла Милюкова («Ежедневный журнал», 05.11.2008)
- Со Сталиным в сердце («Ежедневный журнал», 03.03.2009)
- Russians Want Democracy («Волл-стріт джорнел», 15.09.2009)
- Putin's Desperate Crackdown («Волл-стріт джорнел», 05.08.2010)
- Russia's Rigged Election («Волл-стріт джорнел», 28.06.2011)
- «Ничто не изменилось, борьба продолжается» («Эхо Москвы», 23.12.2011)
- Первое вашингтонское предупреждение («Новая газета», 13.06.2012)
- Blacklisted by the Kremlin («Вашингтон пост», 27.07.2012)
- Некруглая дата. Забытые уроки Августа-91 (Институт современной России, 22.08.2012)
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads