Карвасарний Володимир Іванович

Володимир Іванович Карваса́рний (нар. 8 березня 1949, Петрашівка) — український живописець, графік-плакатист, майстер художнього оброблення металу; член Спілки радянських художників України з 1985 року.

Карвасарний Володимир Іванович
Народження	8 березня 1949(1949-03-08) (76 років)  Петрашівка, Віньковецький район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Вижницький коледж прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка (1976)
Вчитель	Жаворонков Валерій Павлович, Жуковський Едуард Федорович і Лемський Петро Єфремович
Діяльність	художник
Член	Спілка радянських художників України

Біографія

Народився 8 березня 1949 року у селі Петрашівці (нині Хмельницький район Хмельницької області, Україна). Дитинство і юність провів у селі Михайлівці^[1]. 1976 року закінчив Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва (педагоги: Валерій Жаворонков, Едуард Жуковський, Петро Лемський).

Працював у Хмельницькому: упродовж 1971–1978 років — старшим художником-конструктором, керівником групи бюро промислової естетики радіотехнічного заводу; у 1979–1985 роках — оформлювачем художньо-виробничих майстерень. Живе у місті Хмельницькому, в будинку на вулиці Тернопільській № 30, квартира 178^[2].

Творчість

Працює в жанрі живопису, декоративної графіки, проєктування, дизайну (інтер'єри будинків адміністративного значення, фойє і танцювальної зали лялькового театру, готелів, музеїв, костелів та інше)^[1]. Автор плакатів, графічних циклів на історичну, політичну, соціально-психологічну тематику. Серед робіт:

плакати

• «OŚWIĘCIM» (1984);
• «Все, що маєм, не жалієм, а втративши, плачем» (1990);
• «Хто допоможе фортеці?» (1990);
• «А ми дивились і мовчали» (1990);
• «S. O. S.» (1990);
• «Боролися з релігією, а загубили культуру» (1990);
• «Без назви» (1990; 2005);
• «Рятуймо» (1991);
• «Кривава борозна» (1992);
• «Прокляті роки» (1994);
• «Отелло» (1995);
• «Останні Орли» (1999);
• «Роксолана» (2002);
• «Ватерлоо» (2005);
• «Цар Едіп» (2005);
• «Декамерон» (2005);
• «Клеопатра» (2006);
• «Леді Макбет» (2006);
• «Чарівна флейта» (2007);
• «Украдене щастя» (2007);
• «Ромео і Джульєтта» (2007);
• «Генріх VII» (2007);
• «Загибель богів» (2007);
• «Ваша слава не вмре, не поляже» (2010);
• «Жорстоке кохання» (2010);
• «Через шаблю маєм волю» (2011);

живопис

• «Христос та грішниця» (1996);
• «Ангел у майстерні» (1997);
• «Привороття» (1997);
• «Розп'яття» (1997; 1999);
• «Христос у Гетсиманському саду» (1998);
• «Апостол Петро» (1998);
• «Апостол Андрій» (1998);
• «Старе місто» (1998);
• «Таємна вечеря» (1999);
• «Христос із закритими устами» (1999);
• «Поцілунок Юди» (1999);
• «Благовіщення» (1999);
• «Кам'янець-Подільський» (1999);
• «Оголена» (1999);
• «Віра» (2000);
• «Зима» (2000);
• «Іконописець» (2002);
• «Трійця» (2005);
• «Покладання в гріб» (2007);
• «Андрій Рубльов» (2010).

Брав участь у міжнародних з 1979 року, всеукраїнських з 1980 року, всесоюзних з 1985 року мистецьких виставках. Персональеі вистаки відбулися у Хмельницькому у 1989, 1994, 1997, 1999, 2002—2003, 2007—2009, 2011 роках, Тернополі у 2004—2005 роках, Цєхануві у 1998 році, Борі у 1999 році, Враці у 2000 році.

Окремі роботи художника зберігаються у Хмельнницькому краєзнавчому музеї, Картинній галереї міста Сілістри у Болгарії, Меморіальному музеї Освенцима у Польщі, Національних картинних галереях у Брно та Парижі.

Премії

• 1-а премія Міжнародного конкурсу радянсько-польського плаката (1984; Москва);
• 2-а премія Міжнародного конкурсу радянсько-монгольського плаката (1985; Москва);
• 1-а премія Міжнародного конкурсу графіки (1991, Брно);
• Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького (1998);
• Хмельницька обласна премія імені В'ячеслава Розвадовського (2004)^[1].