Кароль Антоневич-Болоз

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Антоневич-Болоз.

Кароль Антоневич-Болоз (вірм. Կարոլ Անտոնեվիչ, пол. Karol Antoniewicz-Bołoz; 6 листопада 1807, с. Скварява^[5], Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 14 листопада 1852, с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія^[6][7], тепер Великопольське воєводство, Польща) — польський поет та письменник вірменського походження, римо-католицький священик, чернець ордену єзуїтів.

Кароль Антоневич-Болоз
Կարոլ Անտոնեվիչ, Karol Antoniewicz-Bołoz
Ім'я при народженні	Кароль Антоневич-Болоз
Народився	6 листопада 1807(1807-11-06)[1][2][3]  Нова Скварява, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер	14 листопада 1852(1852-11-14)[1][2] (45 років) або 13 листопада 1852(1852-11-13)[3] (45 років)  Обра, Провінція Позен, Прусське королівство  ·холера
Громадянство	Австрійська імперія
Національність	поляк вірменського походження
Діяльність	поет, письменник, католицький священик
Сфера роботи	душпастирствоd[4], поезія[4] і право[4]
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1827)
Знання мов	польська
Мова творів	польська
Роки активності	1827—1852
Конфесія	католицтво
Автограф
Учасник	Листопадове повстання 1830—1831
Кароль Антоневич-Болоз у Вікісховищі

Біографія

Кароль Антоневич-Болоз народився 6 листопада 1807 року в селі Скварява поблизу Львова у вірменській родині.

У 1827 році закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Брав активну участь у листопадовому повстанні 1830 року.

У 1833 році одружився з Зофією Никорович. В їхньому шлюбі народилося п'ятеро дітей, але, на жаль, усі вони померли від хвороб. Після короткочасної смерті їх дітей, Кароль розпочав благочинну діяльність, а у своєму маєтку у Скваряві відкрив початкову школу та шпиталь.

Після смерті дружини, він у 1839 році, став ченцем ордену єзуїтів та після дворічного новіціату 12 вересня 1841 року склав перші обіти.

Діяльність

Відомий як проповідник і місіонер, особливо під час селянських заворушень в 1846 року. Боровся проти пияцтва і був ініціатором благодійності. Після появи єзуїтів у Галичині у 1848 році Кароль Антоневич проповідував у Кракові, Прикарпатті, Сілезії та Великому Князівстві Познанському. В Обрі він заснував єзуїтський колегіум і став першим його настоятелем.

Доглядав за хворими на холеру та надавав їм непосильну допомогу, але, захворівши, і сам став жертвою епідемії холери. Помер Кароль Антоневич 14 листопада 1852 року в Обрі, де й був похований.

Творча спадщина

Кароль Антоневич написав велику кількість оповідань та віршів. Є автором відомих релігійних пісень:

• «Biedny, kto Ciebie nie zna od powicia»;
• «Chwalcie łąki umajone»;
• «Do Betlejemu pełni radości» (колядка);
• «Nazareński śliczny kwiecie»;
• «Nie opuszczaj nas»;
• «O Józefie uwielbiony»;
• «O Maryjo, przyjm w ofierze»;
• «Panie, w ofierze Tobie dzisiaj składam» та багатьох інших.

Незадовго до вступу в орден, він написав пісню-гімн, яка є вираженням людської «долини сліз» і, одночасно, особистим виразом віри, надії і любові — «В хресті страждання, в хресті спасіння».

У поезії Антоневича домінують три ідейно-тематичних гілки — свідоме переживання благодаті Божого дитинства, прийняття страждання як важливого елемента християнського життя та посилена любов і шанування Пресвятої Діви Марії. Останнім твором, завершеним вже після смерті автора, одним з його братів священнослужителів — коляда для дітей «Розсадник». Книга була вперше видана у Познані видавництвом Л. Межбаха у 1857 році.

Твори Короля Антоневич видавалися у різних світських і релігійних періодичних виданнях:

• «Sonety» (Lemberg, 1828);
• «Bielany, poezya» (Lemberg, 1829);
• «Stanzen eines nordischen Aschenmannes» (Wien, 1831);
• «Listki palmowe» (Wien, 1834);
• «Wspomnienia Mikuliczyna 1833» (Lemberg, 1834);
• «Majówka w Orzechówce» (1845);
• «Święty Isydor, oracz. Podarek dla szkółek ludu naszego» (Leszno, 1849);
• «Obrazki z życia ludu wiejskiego dla szkółek wiejskich» (Lemberg, 1850);
• «Czytania świąteczne dla ludu naszego» (zwei Teile, Krakau, 1850);
• «Droga krzyżowa. Z rycinami stacyj» (Krakau, 1850);
• «Pamiątka jubileuszu w roku 1851» (Krakau, 1851);
• «Ojcze nasz. Upominek missyjny dla matek i dziatek» (Leszno, 1852);
• «Nauki i mowy przygodne miane w Krakowie» (Krakau, 1853);
• «Wspomnienia missyjne z roku 1846» (Posen, 1855).

Наприкінці XX століття його твори були видані окремими книгами:

• Antoniewicz Karol Bołoz. «Już majowe świecą zorze…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
• Antoniewicz Karol Bołoz. «Kwiat nadziei, kwiat miłości…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
• Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1992);
• Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1994);
• Antoniewicz Karol Bołoz. «Ona czuwać będzie…» (Gazeta Niedzielna, 1990).