Київська нотація

Київська нотація («київське знам'я») — різновид лінійної нотації, прийнятий для запису церковної монодії на теренах України, а пізніше, Російської імперії в XVII — на початку XX століть.

Характеристика

Ілл. 1. Євангельська стихира «Маріїні сльози» (фрагмент), записана у системі київської нотації. З кн. : Октоїх нотного співу 7-е вид. Москва, 1811

Аллілуйя 'Nativitas' Перотина, записана в системі модальної нотації (рукопис I-Fl Pluteus 29.1, XIII століття)

До кінця XVI століття поширена в українських церквах кулизмяна (невменна) нотація не забезпечити належну фіксацію все більш складних і багатоманітних церковних співів, що спонукало до реформи нотного запису. Нова нотація дістала назву «київське знам'я», що свідчить про її українське походження^[1]. Найдавнішою збереженою пам'яткою київської нотації вважається Львівський ірмологіон кінця XVI ст.^[2]

Київська нотація продовжує частково квадратну нотацію (прийняту в католицьких співочих книгах^[3]), частково мензуральну нотацію.

Символи київської нотації чорними. Основний символ київської нотації нагадує віргу (virga), одну з типових графем квадратної нотації. Розташований праворуч від (чорної) головки штиль схожий на лонгу в модальній нотації XIII століття та в мензуральній XIV століття. На відміну від квадратної нотації, де використовувався чотирилінійний нотоносець з ключами F або C, символи київської нотації записувалися на п'ятилінійному нотоносці і тільки в ключі C. У київській нотації немає типової для квадратної нотації графеми punctum. Ромбовидні графеми використовуються специфічно: два ромби без штилів нотуються один над одним на кшталт терції, однак, вказують не на дві, а на одну висоту, що знаходиться між ромбами.

На відміну від мензуральної нотації, у київській нотації немає знаку мензури (що відповідає західному модусу, темпусу та пролації), оскільки вся ритміка розспіву заснована на наскрізному бінарному поділі (співвідношення будь-яких сусідніх ритмічних рівнів 2:1). Найбільш уживані три рівні ритмічного поділу (оригінальні назви тривалостей, від найдовшої до найкоротшої, — «такта», «півтакта» і «чвартка»), рідше зустрічається четвертий — нижчий — рівень (оригінальна назва тривалості — «ламана»). Подовження на пів тривалості такти, напівтакти або чвартки позначається точкою (іноді ромбоподібної форми) праворуч від голівки (у такті — по центру між двома ромбоподібними головками), як у «звичайній» круглій нотації.

Також, на відміну від модальної та мензуральної нотацій, у київській нотації немає лігатур (одній ноті відповідає одна тривалість, як у звичній нам круглій нотації). Графема «ламаної», що складається з двох квадратних нот, нагадує західну двонотну лігатуру клівіс (clivis), однак (на відміну від клівісу) нижній квадрат у «ламану» ігнорується, і висота звуку визначається по верхньому квадрату. При розспіві одного стилю одиночні ноти об'єднуються в групу візуально (розміщені тісно один до одного), на шкоду рівномірному ритмічному ранжуванню.

Київська нотація використовувалась на теренах Російської імперії, зокрема у виданні 1772 році 4 співочих книг (Обіход, Ірмологій, Октоїх та Свята), які згодом перевидавалися, а також «Скорочений обіход нотного співу» (1778), в якому представлені найуживаніші піснеспіви чотирьох книг^[4]. Це видання використовували як початковий посібник з церковного співу у духовних навчальних закладах. У 1899 році також у київській нотації були опубліковані Тріодь пісна та Тріодь кольорова^[5]. Заплановані видання книг «Тверезони» та «Вимоги» після захоплення влади більшовиками не було реалізовані.