Кливак Ілля Теодорович

Ілля́ Теодо́рович Кливак (29 липня 1880 — 10 квітня 1942) — священник Української греко-католицької церкви. Репресований радянською владою.

Кливак Ілля Теодорович
Народився	29 липня 1880(1880-07-29)  Перемилів, Австро-Угорщина
Помер	10 квітня 1942(1942-04-10) (61 рік)  Ташкент, Узбецька Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Діяльність	священник
Alma mater	Львівська духовна семінарія Святого Духа
Конфесія	Українська греко-католицька церква
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 1880 року в селі Перемилів (нині Гусятинський район Тернопільської області) у сім'ї селянина. У 1902–1906 роках навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. Рукоположений 28 жовтня 1906. У різні роки служив у різних парафіях Прикарпаття.^[1] Федя (Теодора^{[2][джерело?]}).

З початком першої світової війни служив у формуванні Українських січових стрільців. У 1914 році заарештований та висланий до Симбірська. Із заслання в Галичину повернувся навесні 1915 року. В 1917–1919 роках жив в Одесі. Був парохом греко-католицької громади, яка перед приходом більшовиків налічувала майже 4000 вірних. Заснував перший в Одесі греко-католицький храм.^[3]

Після повернення у Галичину — адміністратор парафій у Язловці (1918–1919) і Полівцях (1919–1922). ^{[джерело?]}У 1921–1939 роках — парох у селі Мшанець. Тут він на місці братської могили Січових стрільців організував побудову пам'ятника усім борцям за волю України та полеглим за народну справу (1922). Вів національно-просвітницьку діяльність, був головою осередку товариства «Просвіта», гуртків «Відродження» та «Самоосвітник», створив кооператив «Поміч», кредитну спілку «Bipa», районну молочарню.^[4]

У 1938 році за «антидержавну діяльність» був виселений з Мшанців^{[джерело?]} до села Тисменичани. Після радянської окупації 1939 року повернувся до Мшанців. У травні 1940 року в місті Буданів його заарештував НКВС. Через чотири місяці його засудили до 10 років заслання та етапували до Середньої Азії. Помер 10 квітня 1942 у тюрмі Ташкента.

Реабілітований на підставі статті І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року.

Сім'я

Його дочка Надія Мирослава вийшла заміж за відомого українського композитора Миколу Колессу.