Клішківці

Клі́шківці — село в Україні, центр Клішковецької територіальної громади Дністровського району Чернівецької області.

село Клішківці
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Чернівецька область
Район	Дністровський район
Тер. громада	Клішковецька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA73040050010040433
Облікова картка	Клішківці
Основні дані
Засноване	1631
Перша згадка	18 березня 1631
Населення	6972
Поштовий індекс	60014
Телефонний код	[phone]
Географічні дані
Географічні координати	48°26′17″ пн. ш. 26°16′1″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	354,4 м м
Місцева влада
Адреса ради	60014, с. Клішківці, вул. Головна, 66
Карта
Клішківці
Клішківці
Мапа
Клішківці у Вікісховищі

Назва

Про походження назви існують різні перекази та легенди. Є припущення, що вона пішла від імені Клішко. Легенда твердить, що її утворено від Лисої гори, яка стоїть в центрі села і називається Плішива. Старожили ще й тепер вживають у розмові назву «Плішківці».

Герб

У щиті, розтятому лазуровим та золотим, поверх всього срібний колос, що супроводжується з боків вінком із зеленого букового листя, в який вплетені праворуч горіхи натурального кольору та червоні помідори, а ліворуч - рожеві та червоні яблука, золота груша та лазурові сливи. Вінок скріплений унизу фрагментом зубчастого колеса змінних металу та фініфті.^[1]

Географія

У селі бере початок річка Данівка, ліва притока Рингача. Розташоване на південних схилах Хотинської височини, за 24 км на південний захід від Хотина.

Історія

Околиці багаті на археологічні пам'ятки. У Малинецькому яру виявлено поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та рештки ранньослов'янських поселень черняхівської культури (II—VI століття н. е.); в центрі теперішнього села (колись — урочище Карвацьке) знайдено сліди давньоруського селища XII—XIII століть. За 4 км на схід розкопано залишки зниклого села Галича (XIII—XVII століття).

В історичних документах Клішківці вперше згадуються у грамоті молдавського господаря від 18 березня 1631 року.

З кінця XVIII до середини XIX століть село належало монастиреві Голія, а ще пізніше — перебувало у володінні Ватопедського монастиря. Згідно з положенням від 1749 року, селяни за користування землею працювали 24 дні у монастирському маєтку і, крім того, віддавали йому десяту частину свого врожаю.

Відробітки селян з 1766 року визначалися правилами молдавського господаря Григорія Гіки, за якими вони працювали на монастир 12 урочних днів, віддавали десяту частину врожаю і виконували різні повинності. Фактично ж селяни гнули спини до 40 днів та ще й сплачували численні податки до державної казни.

Крім того, турецькі феодали позбавляли їх політичних прав, переслідували рідну мову, звичаї, релігію. Але мешканці села, незважаючи на багатовікове гноблення, відзначали українські свята, у побуті дотримувалися своїх, «руських», звичаїв і традицій, розмовляли українською мовою.

В середині XVIII століття село стало ареною воєнних дій між Османською імперією, Російською імперією та Річю Посполитою. 1739 року російські війська генерал-фельдмаршала Мініха за 7 км від Клішківців, біля Ставчан, завдали поразки османській армії.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Клішкіуці (Циганка, Новоселиця, Галичанка, Каланарія) Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 3056 осіб (1572 чоловічої статі та 1484 — жіночої), налічувалось 514 дворових господарств, існували православна церква та синагога^[2].

Станом на 1886 рік у власницькому селі, центрі Клишківської волості, мешкала 3681 особа, налічувалось 579 дворових господарств, існували православна церква, школа, 3 лавки^[3]. За 5 верст — цукровий завод.

Часті війни, соціальний і національний гніт призвели до занепаду села. На 1771 рік воно мало лише 61 двір. В XIX столітті, коли Клішківці у складі Бессарабії за Бухарестським мирним договором відійшли до Російської імперії, то почали дещо зростати. Якщо в 1817 році тут налічувалося 80 дворів, то у 1861 — 6752. Клішківці стали одним з найбільших сіл між Дністром і Прутом. Тут працювали хлібопекарня, бойня, цех по переробці овочів, олійниця, млини (вітряки).

Було побудовано школу, амбулаторію, відкрито невеличку громадську бібліотеку. Трохи поліпшилося і матеріальне становище селян. Але основного лиха — безземелля і безправ'я селяни не позбулися. Про своє тяжке становище вони писали у скаргах. Лише у 1818 році тричі зверталися до Хотинського повітового суду з скаргою на свавілля управителя монастирського маєтку, який виділяв селянам непридатні і малопридатні землі. Шукаючи виходу, частина селян тікала в південні райони Бессарабії.

Не змінила долі селян і аграрна реформа 60-х років XIX століття. Згідно з положенням від 14 липня 1868 року, 675 дворам було наділено на кожний з них по 3,5 десятини. Решта землі та всі ліси лишалися за монастирем (1910 десятин), церквою (114 десятин). Однак високі викупні ціни за землю, відсутність тяглової сили й реманенту, непосильні податки призвели до того, що 150 дворів змушені були продати свої наділи куркулям, поповнити армію наймитів. Серед господарств 40 проц. не мали коней, а 220 (тобто кожний третій двір) — великої рогатої худоби.

Будівля колишньої синагоги

Широкого розвитку досягли товарне садівництво і виноградарство, яким здебільшого займалися багатії. Так, у 1870 році 80 господарств мали 4 тис. кущів винограду. Врожай садів і виноградників продавався на корені, а біднота наймалася на роботу — збирати плоди та сушити фрукти. Поміщицькі й куркульські господарства мали підприємства по переробці сільськогосподарської сировини, зокрема зерна. В селі працювало 30 невеликих водяних млинів і 3 вітряки.

Одночасно економічне становище більшої частини населення села дедалі погіршувалося. 1000 селянських дворів мали лише 2400 десятин, а понад 200 родин були без землі. Щоб якось прожити, люди змушені були брати в оренду монастирську і поміщицьку землю, за яку в 1906 році доводилося платити по 22 крб. за десятину. За право орендувати землю точилися жорстокі бійки і сварки між селянами Клішківців і сусідніх сіл. Багато селян йшли на заробітки до Бессарабії, на Зарожанську цукроварню, виїжджали до Канади, Аргентини, Уругваю, Бразилії. В 1903 році Клішковецька волость видала паспорти на виїзд з села 20 проц. населення чоловічої статі. Але люди, яких доля загнала за океан, поверталися додому, як і були — злидарями. В рідному селі були ті ж самі злидні й горе, відбувалися судові процеси, людські трагедії, суперечки за землю. В 1908 році селянина Г. Ткача вбив син Георгій, боючись, що батько не наділить його землею^{[джерело?]}. М. Сосевич позбавив життя І. Єленюка, Д. Карвацький судився з сусідом за межу протягом 15 років, а коли програв справу, то збожеволів^{[джерело?]}.

Першу однокласну земську школу відкрито тільки у 1876 році. У 1901 році почали працювати дві початкові школи. В 1905 році заснували церковнопарафіяльну початкову школу, при якій була бібліотека. В ній налічувалося 147 книг і журналів, але переважно релігійного змісту. Також існувало училище бондарів і ковалів на 20 осіб, організоване земством.

1883 року в селі відкрито волосну лікарню на 3 ліжка. У ній працював лікар, фельдшер і акушерка. 1889 року земство Хотинського повіту на вимогу лікаря Струминського побудувало нову лікарню, яка мала 6 ліжок.

Весною 1917 року клішківчани разом з селянами навколишніх сіл розігнали адміністрацію цукрового заводу і засіяли землю, що належала підприємству. Вони захоплювали і ділили між собою монастирську та поміщицьку землі.

У листопаді 1918 року до села прийшли війська Румунії. Зайнявши село, румунські солдати реквізували худобу, зерно та інші сільськогосподарські продукти. Грабункам і знущанням не було краю. Кожного дня у жандармерії зазнавали побоїв 15—20 чоловік.

Було створено повстанський комітет, який очолювали колишні солдати С. В. Палагнюк та С. С. Багачик. У глибокому підпіллі йшла діяльна підготовка до збройного повстання. Комітет організував загін у складі 400 чоловік. В той час у селі було багато демобілізованих солдатів і матросів. Вони утворили ядро повстанського загону, на чолі якого, крім керівників комітету, були К. Чабан, М. Чорнобров, В. Хрипа. Загін мав також 2 шестидюймові гаубиці і 50 снарядів, що їх залишили солдати російської армії.

Коли вночі проти 23 січня 1919 року штаб повстанців подав сигнал до виступу, то клішковецькі селяни захопили префектуру і жандармський пост, випустили арештованих, роззброїли і знищили 16 жандармів, організували оборону села. Найбільш активну участь в повстанні брали 3. Бобик, Ф. Пислар, Г. Чабаник, П. Чабан, А. Коваль, Д. Палагнюк, Г. Кравець, П. Бобик, В. Буревський, Григорій та Микита Кравці, Є. Вірста, М. Чорнобров з братом Касяном і батьком та інші. Лише деяким вдалося через Малинівський ліс і яри дістатися до Дністра.

Після придушення повстання румунські окупанти вчинили у Клішківцях криваву розправу: 50 учасників розстріляли, їхнє майно розграбували, а будівлі спалили. Загарбники наклали на село контрибуцію в сумі 150 тис. лей. Розправа тривала й далі. В. І. Буревського було засуджено у 1921 році на 7 років, П. М. Бобика і 3. Ф. Бобика — на 6 років. Рятуючись від переслідувань, багато селян втекло до Бессарабії, Аргентини та Канади.

Село перейшло під радянську окупацію 28 червня 1940 року. На другий день створено сільську раду.

6 липня 1941 року румунські війська окупували Клішківці. За найменшу провину селян жорстоко карали^{[джерело?]}. Чоловіче населення поголовно було мобілізовано на шляхові роботи.

Загарбники проводили в селі політику примусової румунізації українського населення. Працювала лише початкова школа з викладанням румунською мовою. Розмовляти або звертатися письмово в установи українською мовою заборонялося. Префектура Хотинського повіту видавала патенти на заснування млинів та інших промислових підприємств і майстерень тим селянам, котрі разом з заявою на їх відкриття приносили документи про приналежність до румунської національності або «бажання» належати до неї.

Населення

Станом на 1 січня 2018 року в селі проживає 6279 чоловік. В об'єднаній територіальній Клішковецькій громаді нараховується 14734 осіб. За чисельністю населення село є найбільшим у Чернівецькій області.^[4]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 7056 осіб, з яких 3330 чоловіків та 3726 жінок^[5].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 6514 осіб^[6].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Відсоток
українська	99,01 %
російська	0,61 %
молдовська	0,21 %
білоруська	0,03 %
румунська	0,03 %
вірменська	0,02 %

Інфраструктура

Клішківці мають три навчальні заклади: Клішковецька гімназія (5-11 клас), школа імені Леоніда Каденюка (1-11 клас) та НВК (дитячий садок та початкова школа), ще є музична школа. Також у селі є: декілька магазинів та кафе, ринок і торговий центр.

Відомі люди

Поштова марка «Л. Каденюк — перший астронавт України»

Уродженці

• Нагез Василь Антипович — (народився 10 січня 1938року — 9 березня 2006 року) — Заслужений лікар України.
• Бойко Дмитро Ілліч — народився 26 жовтня 1936 — Заслужений лікар України.
• Бурлака Василь Петрович (народився 2 січня 1948 року — 19 травня 2011 року) — заслужений журналіст України, головний редактор газети «Хотинські вісті».
• Дуб Любов Василівна (народилася 29 листопада 1929 року  — 30 квітня 2009) — Майстер художньої вишивки. Заслужений майстер народної творчості України.
• Каденюк Леонід Костянтинович (1951–2018) — перший космонавт незалежної України, Герой України, генерал-майор, почесний доктор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, почесний громадянин села Клішківці.
• Кліщ Йосип Леонтійович (1915—1943) — діяч французького руху опору.
• Чебаник Василь Якович (1933—2025) — каліграф, художник-графік, лауреат Шевченківської премії.
• Фокшук Василь Костянтинович (народився 01.01.1932, с. Клішківці — 2005) — український композитор, диригент, фольклорист, педагог. Заслужений працівник культури УРСР (1970). Видав збірку авторських пісень «Над Дністром голубим» (1994).

Персоналії

У селі середню школу закінчив Галюк Володимир Семенович — заслужений журналіст України.

Див. також

• «Млинки» — дендропарк у Клішковецькому лісництві.