Козюминський Володимир Трохимович

Володи́мир Трохи́мович Козюми́нський^[1] (1897 , Біловодськ, Біловодська волость, Старобільський повіт, Харківська губернія, Російська імперія  — 1966 ) — український державний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР першого скликання (1938–1947).

Козюминський Володимир Трохимович
Народився	1897  Біловодськ, Біловодська волость, Старобільський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	1966
Країна	Російська республіка  УНР  Українська Держава  Українська РСР  СРСР
Діяльність	селянин, державний діяч, політик
Посада	депутат Верховної Ради УРСР[d]
Партія	КПРС
Автограф
Нагороди

Біографія

Народився 1897(1897) року в селі Біловодську, нині селище міського типу, центр Біловодського району Луганської області, Україна у бідній селянській родині. З 1903 року працював у наймах.

1914 року призваний до російської армії, служив у 2-му Сувальському полку, учасник Першої світової війни. 1917 року демобілізувався та на початку 1918 року повернувся до Біловодська.

З 1918 року брав участь у встановленні радянської влади на Україні, був членом партизанських загонів, які діяли біля села біловодського на Луганщині. У 1919 році — командир кавалерійського ескадрону військ Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК), командир ескадрону 1-го кавалерійського полку. Учасник Громадянської війни в Росії, воював проти білогвардійських військ барона Врангеля та загонів Нестора Махна. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора.

1921 року демобілізувався. До 1929 року працював в особистому господарстві, організовував комітети бідноти та незаможних селян. У 1929–1931 роках — член правління контори «Коопзерно» в Біловодську, у 1931—1934 роках — директор міжрайонного млинового господарства.

Член ВКП(б) з 1931 року.

У 1934–1938 роках — голова правління колгоспу «Червоний партизан» хутора Веселий 1-ї Біловодської сільської ради Біловодського району Донецької (з 1938 року — Ворошиловградської) області.

26 червня 1938 року обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання по Біловодській виборчій окрузі № 297 Ворошиловградської області.

У вересні 1938–1941 роках — директор Деркульського конезаводу імені Сталіна в Біловодському районі.

У жовтні 1941 — липні 1942 року — директор Біловодського маслосирзаводу. 10 липня 1942 року був поранений, евакуйований в Саратовську область, де після лікування працював у місцевому колгоспі, у 1943 році — голова колгоспу «Праця будівельника» в Тамбовській області.

У грудні 1943 року повернувся на Україну, працював директором Біловодського маслосирзаводу. З січня 1945 року — директор Біловодського промкомбінату. Пізніше — персональний пенсіонер.

Помер 1966 року^[2].

Нагороди

• два ордени Червоного Прапора (1921, 1922)