Колабораціонізм в окупованому Німеччиною Радянському Союзі

Велика кількість радянських громадян різних національностей співпрацювали з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. За оцінками, кількість радянських військовослужбовців, які співпрацювали з нацистською Німеччиною, становила близько 1 мільйона.

Нарукавні знаки деяких антирадянських колабораціоністських формувань

Наслідки німецького вторгнення

Андріївський прапор, який використовувався Російською визвольною армією та Комітетом визволення народів Росії

Масова колаборація почалася після німецького вторгнення до Радянського Союзу в 1941 році в ході операції «Барбаросса».^[1] Дві основні форми масової колаборації на окупованих нацистами територіях мали військовий характер. За оцінками, від 600 000 до 1 400 000 радянських громадян (росіян і неросіян) приєдналися до військ Вермахту як добровольці (Hiwis або Hilfswillige) на початкових етапах «Барбаросси», в тому числі від 275 000 до 350 000 «мусульманських і кавказьких» добровольців^[2] і призовників, до того, як СС почали застосовувати більш репресивні адміністративні методи. До 20 % німецької робочої сили в Радянській Росії складали колишні радянські громадяни, близько половини з яких були етнічними росіянами.^[3] Українські колабораціоністські сили налічували приблизно 180 000 добровольців, які служили в підрозділах, розкиданих по всій Європі.^[4] Другим типом масової колаборації було формування місцевих формувань безпеки (більшість з яких складали етнічні росіяни), чисельність яких налічувала сотні тисяч, а можливо, і понад 1 мільйон (250 000 добровольців тільки у Східних батальйонах). Військова колаборація, — пише Алекс Алексєєв, — відбувалася у справді безпрецедентних масштабах, що свідчить про те, що найчастіше неросійські громадяни Радянського Союзу сприймали німців спочатку як менше з двох зол у порівнянні з СРСР.

Восени 1941 року Федір фон Бок - фельдмаршал фон Бок надіслав до штабу Гітлера детальний проект організації Визвольної армії з приблизно 200 000 російських добровольців, а також формування місцевого самоврядування в Смоленській губернії. Він був повернутий у листопаді 1941 року з приміткою, що "такі думки не можуть обговорюватися з фюрером" і що "політика не є прерогативою командувачів груп армій". Звичайно, фельдмаршал Кейтель, який написав цю записку, не показав проект Гітлеру.^[5]

Російський колабораціонізм

Докладніше: Російський колабораціонізм у Другій світовій війні

• Дивізія «Руссланд»
• Операція "Дирижабль
• Російський підрозділ 9-ї армії
• Республіка Зуєва
• Російська допоміжна поліція
• Російський Добровольчий Полк «Варяг»
• 1-ша російська національна бригада СС «Дружина»
• 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська)
• Гіві
• Російський загін 9-ї армії вермахту
• Організація «Цепелін»
• Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії
• Загін Миколи Козина

Парад РОА з російським триколором

Російський визвольний рух

• Комітет визволення народів Росії (КВНР)
  • Російська визвольна армія (РВА)
• Народно-трудовий союз російських солідаристів (НТС), активно брала участь у Російському визвольному русі, хоча й виступала проти нацистів. НТС зробив свій внесок у РОА, а деякі з провідних діячів РОА, такі як Федір Трухін, були важливими членами НТС.
• Російська національна народна армія (РННР)
• Російський корпус (Третій Рейх)
• Російська Трудова Народна Партія (РТНП)
• Бойовий союз російських націоналістів
• ВПС КОНР
• Політичний Центр боротьби з більшовизмом

РОНА та Локотська автономія

Прапор РОНА, Локотської республіки та Націонал-соціалістичної партії Росії

Докладніше: 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) та Локотська республіка

Російська визвольна народна армія (Російська визвольна національна армія, РОНА; латиною RONA), пізніше реформована в Штурмбригаду СС «РОНА» і прозвана «Бригадою Камінського» на честь її командира, бригадефюрера СС Броніслава Камінського, була колабораціоністською силою, спочатку сформованою з ополчення під керівництвом нацистів у «Локотській республіці» (Локотській автономії), невеликому маріонетковому режимі, створеному німцями, щоб перевірити, наскільки надійним буде російський маріонетковий уряд. Камінський та лідер уряду і засновник «Народно-соціалістичної партії Росії», о. Костянтин Воскобойник, вбитий партизанами у 1942 році, сформували підрозділ, який налічував 10 000-15 000 осіб. З наступом Червоної армії війська Камінського були змушені відступити до Білорусі, а потім до Польщі у 1944 році. Там РОНА була реорганізована в бригаду СС, більшість якої складали росіяни, а решта — представники інших радянських етносів, включаючи українців, білорусів та азербайджанців. У серпні 1 700 бійців бригади під командуванням майора Юрія Фролова були відправлені до Варшави для придушення повстання. Під час повстання війська РОНА прославилися своїми звірствами, вбивствами, зґвалтуваннями та крадіжками. Повідомлялося, що деякі з них залишали зону бойових дій з возами, повними краденого. Близько 400 солдатів загинули в боях, в тому числі і Фролов.

Наприкінці серпня було вбито Броніслава Камінського. Його смерть була оточена таємницею, оскільки, хоча в офіційних документах зазначено, що його вбили польські партизани, існує думка, що Камінського стратили есесівці. Причинами вважаються воєнні злочини його підрозділу та/або те, що тепер, коли Генріх Гіммлер підтримував Російську визвольну армію генерала Андрія Власова, він хотів усунути потенційного конкурента. Решта бригади була переформована у 29-ту гренадерську дивізію СС «РОНА», яка була розформована у листопаді 1944 року. Решта 3 000-4 000 її членів були відправлені до армії Власова.^[6]

Український колабораціонізм

Докладніше: Український колабораціонізм з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни

Присяга Української визвольної армії Адольфу Гітлеру

Політичні формування

• Український національний уряд (ОУН-Б), але після спроби відновити Українську державу Актом відновлення Української держави 30 червня 1941 року багато лідерів ОУН-Б були відправлені до концтаборів, а ті, хто залишився на волі, оголосили війну нацистській Німеччині.
• Українське державне правління (голова Микола Величківський; ОУН-М)
• Український національний комітет

Українська поліція та військові формування

Німецько-український парад у Станіславові, 1941 рік

• 14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина»
• Нахтіґаль (легіон)
• Роланд (легіон)
• Українська допоміжна поліція
• Український легіон самооборони
• Українське Визвольне Військо
• Українська національна армія, на чолі з Українським національним комітетом
• Українська народна міліція (Львів)
• Українська повстанська армія (УПА)
• Український легіон (Хорватія)
• Протипанцерна бригада «Вільна Україна»
• ДУН

Білоруський колабораціонізм

Докладніше: Білоруський колабораціонізм з нацистською Німеччиною під час Другої Світової війни

• Білоруська націонал-соціалістична партія
• Білоруська незалежницька партія
• Республіка Зуєва
• 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська)
• Бригада допоміжної поліції порядку «Зіглінг»
• Білоруська самооборона

Генеральний округ Білорусі

• Білоруська допоміжна поліція
• Білоруська центральна рада
  • Білоруська крайова оборона
  • Союз Білоруської Молоді
• Білоруська газета

Інші

Козаки

• 1-ша козача дивізія
• 15-й козацький кавалерійський корпус СС
• Козачий Стан
• Окремий козачий корпус

Східна Європа та Азія

• 162-га тюркська піхотна дивізія (Третій Рейх)
• Вірменський легіон
• Азербайджанський легіон
• Грузинський легіон (1941–1945)
• Кавказький магометанський легіон
• Калмицький кавалерійський корпус (Третій Рейх)
• Татарські легіони
• Туркестанський легіон
• Волзькотатарський легіон

Див. також

• Колабораціонізм у Другій світовій війні
• Іноземні добровольці та призовники Вермахту
• Іноземні добровольці та призовники Ваффен-СС
• Райхскомісаріат Московія, спочатку Рейхскомісаріат Руссланд
• Райхскомісаріат Україна
• Райхскомісаріат Остланд
• Радянські військовополонені Другої світової війни

Подальше читання

• Bibliography of Poland during World War II
• Bibliography of the Soviet Union during World War II
• Bibliography of Ukrainian history § World War II