Коломацьке

Коломацьке (до 1941 року^[1] — Парасковіївка, у 1941—2016 — Куликове^[2]) — село в Україні, у Полтавському районі Полтавської області. Центр Коломацької сільської ради, до якої входять також села Дудникове і Степанівка. Населення становить 814 осіб^[3].

село Коломацьке
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Полтавський район
Тер. громада	Коломацька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA53080150010042088
Облікова картка	картка
Основні дані
Населення	814
Поштовий індекс	38742
Телефонний код	+380 532
Географічні дані
Географічні координати	49°36′39″ пн. ш. 34°46′07″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	91 м
Відстань до обласного центру	20 км
Місцева влада
Адреса ради	38742, Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Коломацьке, вул. Центральна, 54
Карта
Коломацьке
Коломацьке
Мапа
Коломацьке у Вікісховищі

Географія

Село розташоване за 20 кілометрів на схід від Полтави (автошляхами до центра міста близько 23 км^[4]). За кілометр від села протікає ліва притока Ворскли — річка Коломак. За 4 км на захід — залізниця Полтава-Люботин. На півдні — автошлях Київ—Полтава—Харків (автотраса E40М03). Висота над рівнем моря — 91 м^[5].

Історія

Поблизу села — залишки 19 курганів. Під час археологічних розкопок одного з них знайдено уламки посуду скіфського періоду (V-III століття до н. е.). Неподалік сусіднього села Дудникове — ще 27 курганів. Курганна група в районі Куликівка-Дудникове надзвичайно ретельно була обстежена у 1871–1873 роках археологом та істориком Дмитром Яковичем Самоквасовим.

Засноване село, тоді ще слобода Парасковіївка в середині XVIII століття. У той час землі, розташовані поблизу річки Коломак належали поміщикам Розумовським та Старицьким. Село мало назву Парасковіївка, імовірно від імені Парасковії Кирилівни Розумовської — дочки графа Російської імперії, генерал-фельдмаршала Кирила Розумовського.

За іншими даними село назване на честь іншої Парасковії — дочки дійсного статського радника, героя Наполеонівських війн Івана Андрійовича Базилевського^[6], який володів Парасковіївкою, низкою сіл над Коломаком, аж до Селещини і Тагамлика нинішнього Машівського району. Начебто, при одруженні дочки, Базилевський віддав хутір з селянами як посаг, від чого він і отримав назву Парасковіївка.

Відомо також, що у 1870-х роках Базилевський продав маєток купцеві, вихідцеві із полтавських німців-колоністів Вільгельму Трепке.

За переписом 1859 року в селі було 95 дворів, 497 жителів — головним чином кріпосних селян, діяв винокурний завод. В. Трепке створив в селі економію. Це було зразкове господарство на п'ятистах десятинах землі, де застосовували восьмипільну сівозміну.

Навесні 1902 року в Парасковіївці відбулись селянські заворушення, коли разом з жителями сусідніх сіл вони рушили на економію панів Трепке. під час революційних подій 1905—1907 років жителі села розібрали майно економії, за що деякі люди були заарештовані.

У 1918 році розпочався період першої більшовицької окупації. Під час Визвольних змагань влада у селі змінювалась декілька разів.

У 1922 році в Парасковіївці було організоване перше товариство із спільного обробітку землі, а у 1924 році перші селянські товариства були перетворені в артіль «Зоря». Після анархістсько-більшовицького вересневого повстання 1923 року, яке зазнало поразки в Болгарії, на Полтавщину переїхали політичні емігранти, і в Парасковїївці в маєтку Трепке у 1924 році організували комуну імені Благоєва, членами якої були переважно болгари-емігранти. Комуна імені Благоєва проіснувала до 1932 року.

У 1938 році село відвідав один із папанінців^[7]. З того часу місцевий колгосп «Зоря Перемоги» був перейменований на колгосп імені Папанінців.

У 1941 році село Парасковіївка було перейменовано в село Куликове на честь маршала, Героя Радянського Союзу Григорія Івановича Кулика — вихідця з сусіднього хутора Дудникове. У 2016 році село перейменоване на Коломацьке^[2].

На фронтах Другої вітової війни 478 куликівців. У застінках гестапо загинули В. П. Гулій, колишній голова колгоспу ім. Папанінців, П. М. Гуржій та М. К. Чередниченко, яких було залишено для організації партизанської боротьби в тилу ворога. 23 вересня 1943 року воїни 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту визволили Куликове від німецьких загарбників. Село лежало в руїнах. 180 чоловік з Куликового вивезли на каторжні роботи до Німеччини, дванадцять з них загинули в концтаборах. Матеріальний збиток, завданий нацистами в роки війни, склав 17 мільйонів 960 тисяч карбованців у цінах того часу.

У післявоєнні роки завдяки наполегливій праці колгоспників економіка села зростала. У 1959 році в селі була відкрита колгоспна галерея мистецтв, яка налічувала понад 130 творів живопису і графіки, а у 1963-му — колгоспний музей, експозиція якого налічувала більше 100 експонатів. Сьогодні ці заклади культури не працюють.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[8]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	770	94.6%
російська	44	5.4%
Усього	814	100%

Економіка

• ТОВ АФ «Куликове».

Об'єкти соціальної сфери

• Школа.
• Лікарня.

Історичні і ландшафтні пам'ятки

Парк «Куликівський»

У центрі села створено дендропарк: на площі 16,9 гектарів, висаджено 10 тисяч різних порід дерев. Куликівський парк — пам'ятка садово-паркового мистецтва 1966 року створена за ініціативи та сприяння голови колгоспу імені Благоєва заслуженого агронома УРСР Феодосія Євгеновича Цибулька. Сучасний видовий склад нараховує 82 видів рослин та 7 декоративних форм^[9].

До прийняття закону про декомунізацію, у центрі села стояли пам'ятники Григорію Кулику, Димитру Благоєву, Цвятку Райнову, а також пам'ятник на честь болгарських комунарів, які померли наприкінці 1920-х — початку 1930-х років, встановлений у 1974 році.

На даний момент лишився лише пам'ятник на братській могилі радянських воїнів, загиблих 1943 року під час визволення Куликового від німецько-нацистських окупантів, споруджений в 1955 році, пам'ятник полеглим воїнам-землякам, пам'ятник на могилі заслуженого агронома УРСР Феодосія Євгеновича Цибулька.

В той же час, відомості щодо зняття в селі пам'ятників комуністичним діячам, а також ліквідації радянських символів в селі відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (із змінами)^[10] дещо не відповідали дійсності. А саме, тільки 13 травня 2022 року було демонтовано пам'ятник співробітнику НКВС СРСР, соратнику Леніна і Сталіна, члену Центрального Комітету Болгарської Комуністичної партії Цвятко Колеву Родойнову^[11].

Відомі люди

Народились

• Головко Борис Олександрович — український художник-оформлювач, заслужений майстер народної творчості УРСР.