Колтовська Анна Олексіївна

Колтовська Анна Олексіївна
Народилася	невідомо
Померла	5 (15) квітня 1626^[1]^[2] або 5 (15) квітня 1627^[1]^[2] Тихвін, Новгородська губернія, Московське царство
Діяльність	черниця
Знання мов	давньоруська
Титул	дружина імператора^d
Конфесія	православ'я
Рід	Рюриковичі
Батько	Олексій Колтовський^d^[3]
У шлюбі з	Іван IV Грозний^[1]^[2]^[…]
Медіафайли у Вікісховищі

Дочка дворянина Олексія Гнатовича Горяїнова Колтовського. Рік її народження невідомий. Вказується (можливо помилково), що рано осиротівши, вона виховувалася в родині князя Андрія Курбського.

Колтовські, згідно «Православної енциклопедії»^[7], були служивими землевласниками. Її батько і брат Григорій у другій половині XVI століття значаться сусідськими дітьми боярськими по Коломні, причому у Дворовій зошити вказується, що батько помер у полоні. Григорій у 1562 році називається серед поручителів за боярина І. Д. Більського, а в 1571 році він поручився за князя І. Ф. Мстиславського^[8]. До моменту весілля Анни її брат та інші родичі, мабуть, займали незначні придворні посади. Це підтверджує також посланець у Москві фон Бухау, називаючи Григорія «придворним царя».

Заручини

Була обрана на тому ж огляді наречених (1571 р.), що і третя дружина царя, Марфа Собакіна, і була покликана після раптової смерті останньої. Це був другий огляд, влаштований царем, овдовілим вже два роки. Інша учасниця — Євдокія Сабурова, була віддана в дружини царевичу Івану. На нього за переписом дворянських «дівок» в 1570 році було зібрано близько 2 тисяч дівчат, з яких було відібрано 24 спочатку, потім 12 дівчат.

Нудьгуючи вдівством хоча і не цнотливим, він вже давно шукав собі третю дружину... З усіх міст звезли наречених в Слободу, і знатних і незнатних, числом більше двох тисяч: кожну представляли йому особливо. Спершу він вибрав 24, а після 12 ... довго порівнював їх в красі, в приємності, в розумі; нарешті вибрав Марфу Васильєву Собакіну [...], в той же час обравши наречену і для свого старшого царевича, Євдокію Богданову Сабурову. Батьки щасливих красунь з нічого стали боярами. (Карамзін)

У записках німців Йоганна Таубе та Елерта Крузе збереглися відомості про цю процедуру. Коли привозили дівчат на оглядини, цар «входив у кімнату <…> кланявся їм, розмовляв з ними трохи, оглядав і прощався з ними». За свідченням німців, останню дюжину дівчат оглядали вже оголеними. При цьому був присутній лікар-англієць Елізеус Бомеліус, випускник Кембриджу, який приїхав на службу в Московське царство, причому «лікар мав оглянути їх сечу в склянці»^[9].

Марфа вінчалася 28 жовтня вже хворою і померла 13 листопада (через два тижні). Анна, яке «посіла друге місце» на цьому огляді, стала наступною нареченою^[10]. Це був четвертий шлюб Івана, що канонічним правом не дозволялося. Цар скористався кончиною митрополита Кирила в лютому 1572 року (новий митрополит Антоній був поставлений лише у травні) і скликав у Москві собор^[7]. Карамзін пише, що на соборі переміг новгородський архієпископ Леонід — «користолюбець і угодник мирської влади».

На ньому Іван клявся духовенству, що через хворобу нареченої Марфи і її раптової смерті вона не встигла стати йому дружиною — темні сили диявольські «воздвиже ближніх багатьох людей враждовати на царицю нашу, ще в дівчатах сушу… і тако їй отруту злий учиниша».

«Злі люди чарами винищили першу дружину мою, Анастасію, — писав у своєму зверненні цар. — Друга, Княжна Черкаська, також була отруєна, і в муках, в терзаннях відійшла до Господа. Я чекав чимало часу і зважився на третій шлюб, частково потреби тілесної, почасти для моїх дітей, які ще не досягли досконалого віку: юність їх подобалася мені залишити світ; а жити в світі без дружини спокусливо. Благословенний Митрополитом Кирилом, я довго шукав собі нареченої, відчував, нарешті, обрав; але заздрість, ворожнеча погубили Марту, тільки ім'ям Царицю: ще в наречених вона втратила здоров'я і через два тижні подружжя померла дівою. У відчаї, в смутку я хотів присвятити себе житію Чернечому; але, бачачи знову жалюгідну младость синів і Держава в лихах, осмілився на четвертий шлюб. Нині, припадаючи з розчуленням, молю Святителів про дозвіл і благословення», — говорив цар (у переказі Карамзіна).

Вище духовенство особливим вироком, датованим 29 квітня, підтвердило, що шлюб не був консумований, оскільки чоловік цноти попередньої нареченої «не розрішив». Як виняток з державних міркувань цареві дозволили четвертий шлюб (з «дружини» його такої честі не удостоювалися), однак на нього наклали 3-літню покуту: «протягом року до Великодня цареві було заборонено входити в храм, причаститися можна було тільки на Великдень, потім рік він повинен був стояти в храмі з „припадающими“ і рік з „вірними“, вкушати антидор він міг по святах»^[7]^[11]^[12].

Лѣта 7080, Апр. въ 29, Рускія Митрополіи, Московскаго Государства и всей Руской земли — не вѣмъ, которымъ обычаемъ — Архіепископы и Епископы, и Архимандриты и Игумены, и весь Осв. Соборъ благословили Государя, Царя и В. К. Ив. Вас. женитися четвертымъ бракомъ, мимо Христово Евангеліе, и Апостолы, и Христову Церковь, и Помѣстныя Соборы, и Большихъ и Вселенскихъ семи Соборовъ.

Собор підкреслив «всім человецем» іншим, що виняток був зроблений тільки для царя: «так не дерзнет (ніхто) така сотворити, четвертого шлюбу сочетатися», «аще хто гордостию дмяся або від нерозумності дерзнет така сотворити… так буде за таку зухвалість за священним правилами проклятий»^[13].

Дата вінчання Івана з Анною не відома, не збереглося також опису церемонії. Очевидно, воно сталося між 29 квітня (датою дозволу) та 1 червня, тобто в травні. Як зазначив новгородський літописець, вже 31 травня новгородський архієпископ Леонід «співав молебні… за велику царицю Анну».

У визначенні Собору був пункт, згідно з яким з царя знімається єпитимія, «якщо він піде війною проти невірних за святі церкви і за православну віру». На початку серпня 1572 року російське воїнство на чолі з В. М. Воротинським в 45 верстах від Москви, в селі Молоді розгромило з'єднану Кримсько-Ногайський орду. Цар з кінця травня перебував у Новгороді, і йому прийшла звістка 6-го числа, а вже 7-го він у Софійському соборі відстояв подячний молебень^[12].

Шлюб

Вже 1 червня цар з нареченою приїхав у Новгород, де хотів влаштувати собі нову резиденцію. Вважається, що саме там (червень-серпень 1572 р. він склав духовну, в якій відписав Анні місто Ростов «з волостями, і з шляхом, та з сели, і з усіма митами», 14 сіл «з селами і з усіма угіддями» в Московському, Юр'єв-Польському і Ярославському повітах, а також колишні вотчини князів Заозерских-Прядивних^[7]^[14].

"А бог дасть мені сина з дружиною моєю Анною, і аз його благословляю місто Углечь, і Устюжне (…) з волостьмі, і з путьмі, і з сели, і з усіма митами. А бог дасть мені дружину свою з Анною дочерь, і аз її благословляю, даю місто Зубців з волостмі, (…) з усіма селами і з угідь. Так благословляю дружину свою Анну, даю їй місто Ростов, з волостьмі, і з путмі, і з сели, і з усіма митами, так під Москвою село Алешня, село Болтін, село Астанково, і з приписними селами, (…) з усіма селами і угідь ". (Духовна грамота царя Івана Васильовича)^[15].

Однак існує припущення, що заповіт складено після весілля з наступною дружиною, також Анною — Васильчиковою; а Колтовська не згадується там, бо була заслана в монастир^[16].

Другий Новгородський літопис має запис про те, що 16 серпня, в суботу «цариця православна Ганна була в ночі молитися в церкві Премудрості Божі Софії та по чюдотворцовим гробів знаменовалася — Івана, архиєпископа Навгороцького, та Микиті, єпископа Навгороцького»^[17]. На наступний же день цариця виїхала з Новгорода до Москви^[7].

Цим же періодом слід датувати внесок у коломенський Спаський монастир, «що на посаді за торгом». В описі його майна (за 1577/78 рік). вказується «образ Михайла архангела, обкладений сріблом, мала пядница, дан Анні Колтовської»^[7]^[18].

Шлюб не тривав і півроку — у вересні 1572^[19] року цариця Анна була видалена в монастир і незабаром пострижена в черниці з ім'ям «Дарія».

Причини опали невідомі. Згаданий вище імперський посланник Данило Принц фон Бухау пише: «Четверту [жінку], сестру свого придворного Колтовського, не знаю з якої причини, він уклав у монастир, убивши брата зі всім сімейством». Вказується, що цариця потрапила в опалу після зради і втечі князя Курбського, однак воно сталося десятком років раніше — у 1563—1564 році. Думка Л. Е. Морозової і Б. Н. Морозова: «У вересні цар Іван розлучився з Анною Олексіївною Колтовською. Чим він пояснив своє рішення — невідомо. Адже звинуватити її в безплідді цар не міг: шлюб тривав лише чотири з гаком місяці. Очевидно лише одне: Колтовська дуже швидко „розподобалась“ монарху. До того ж він міг вважати її незаконною дружиною, з якою не варто церемонитися».

Р.Г.Скринніков пише: «У той час Малюта був у зеніті слави. Очевидно, справа не обійшлася без нього, і він сприяв розлученню. Можливо, його турбувало стрімке піднесення нового временщика князя Бориса Тулупова. Князь видав сестру за царського шурина Григорія Колтовського, брата цариці Анни, і тим поріднився з сім'єю самодержця»^[13].

У чернецтві

Точна дата і місце її постригу невідомі, можливо, не в 1572 році (безпосередньо у рік весілля), а в 1575 році, із-за чого виникає різночитання з приводу трирічного терміну шлюбу.

В останні роки життя царя Івана (розум. 1584) вона жила в Покровському монастирі (Суздаль), де жили інші царствені ув'язнені, у тому числі Марія Нагая і друга дружина царевича Івана Івановича — Феодосія Солова. Це відомо з уривка зазначеної грамоти царя Федора Іоанновича І, побічно датується 1584—1585 рр .. Там же написано про її бажання перебратися в Горіци^[7].

З середини 1580-х рр. вона жила у Воскресенському Горицькому монастирі.

У 1586 році наступний цар, її колишній пасинк Федір I, подарував їй землі в Білозерському повіті — село Нікольське^[10]. У жалуваній грамоті вона іменується не тільки «старицею», але й «царицею і великою княгинею»^[7].

У Тихвині

В 1604 році^[7] перейшла з Горіц в збіднілий жіночий Тихвинський Введенський монастир (Тихвин) «за обіцянкою… громаду влаштувати».

У тому ж році цар Борис Годунов повернув Введенській обителі землі, захоплені у неї сусіднім чоловічим Тихвинським монастирем^[10], підтвердивши грамоту Федора^[7].

В 1607 році черниця Дар'я приїжджала до столиці, мабуть, у монастирських справах. Зберігся^[20] текст подорожньої^[7].

Смутний час

У 1608 році грамоту підтвердив цар Василь IV Шуйський^[7].

14 вересня 1613 року Введенський монастир був спалений шведами, і черниці, в тому числі черниця-цариця, за переказами, ховалися в лісі на березі Царицина озера. Документ з Державного архіву Швеції, Стокгольм описує досить бідне «жалування» на утримання цариці^[7].

Потім вона була переселена на життя в Устюжну-Железопольську (поблизу Вологди)^[7]. По царській грамоті вона отримувала «царське жалування річне — гроші і… з устюженских іс митних та іс кабацьких доходів, що останетца від пищалей і від стрільців».

У 1614 році в Устюжнському повіті їй були подаровані землі від нового царя Михайла Федоровича — село Нікіфорово взамін вилученого Нікольського^[7].

У 1617 році був укладений Столбовський мир зі шведами, який привів до заспокоєння країни, і Тихвинський Введенський монастир почав відбудовуватися заново.

Повернення

Повернулася в Тихвинський монастир у січні 1624 року^[10]. Вказується, що вона була його ігуменею, і займалася відновленням обителі.

Про те, що вона, швидше за все, була ігуменею, свідчить жалувана грамота обителі царя Михайла Федоровича на пустовщину Бурково в Новгородському повіті^[7]. Крім того, Михайло Федорович видав їй дари — братину, оксамит, камку, сорок соболів, гроші.

Якийсь Дмитро Колтовський, очевидно, її родич, відвідав її наприкінці вересня 1624 р., привізши дари з весілля Михайла Федоровича і княжни Марії Довгорукою, про що зберегся її лист подяки цареві^[21].

Государю царю і великому князю Михайлу Феодоровичу всієї Русі пищая твоя, государ, царська богомолица, блаженния пам'яті государя царя і великаго князя Івана Васильовича всієї Русі цариця стариця Дарина, Бога молю і чолом б'ю. Завітав ти государ цар і великий князь Михайло Федорович всієї Русі мене злиденну свою царську богомолицу, прислав до мене з своїм государским платнею стольника Дмитра Колтовского, з них завітав надіслав своїй государской радості і государині цариці і великий княгині Марії Влодимирівни платні: коровай, та сир, та убрусец, так ширінку. І до мене государів вашої государской богомоліци то ваше государское платню дійшло, і я, пане, ваша царська богомолица на вашому государском платню чолом б'ю і про вашому государском многолетном здоров'я повинна Бога молити.

У лютому 1626 року^[22] інший її родич, князь Д. Гагарін, привіз їй дари з весілля Михайла — з Євдокією Стрешневою^[7]. Відомо, що в Тихвине з Дар'єю жили дві її племінниці — княжни Леоніда та Олександра Григорівни Гагаріни (одна з них стане його ігуменею в 1642 році під ім'ям «Платоніда»).

Смерть

Збереглася її остання воля, де велика частина майна відписана на потреби обителі, «ігумені Огаф'ї з сестрами і хто за ним у тому монастирі інша ігуменя і сестри будуть». Сестри повинні «царицю-ченця Дар'ю поминати і душу її влаштувати, написати її ім'я в повсякденні просвиромисальні, і ливарні, і в підстінному синодику». Також є детальна духовна грамота від 31 березня 1626 року, де вона заповідає заупокійні вклади в інші храми^[7].

«Мені йшло царського жалування за річні запаси грошей, і що доходишки мала з вотчинишки, і ми тим питалися. І після розорення литовського і німецького в монастирі в храмах влаштовано, і келії, і клуню, і млин, і конюшенний двір, і коровей, попівські і служебнікови двори, і всяке монастирське будова тими грошима влаштовано»^[23]

Там вона і померла 5 квітня 1626 року, прийнявши перед смертю схими. Новий літописець про її смерть повідомляє (з помилкою по батькові)^[24]:

У той же час померла цариця Дар'я [дружина] царя і великого князя Івана Васильовича всієї Московщини, а була пострижена на Тихвині в Дівочому монастирі, і повелів її поховати тут же в монастирі; а була [вона] дочка Івана Колтовського, а постриг її цар Іван Васильович за свого життя.

Тіло її поховано в паперті соборної церкви тихвинського Введенського монастиря, на лівій стороні, при вході^[7]. «Над її могилою в 1814 році був встановлений дерев'яний різьблений надгробок з позолотою і шитим покривалом». Пізніше поруч з нею були поховані її племінниці. В 1814 році з благословення Петербурзького і Новгородського митрополита Амвросія (Подобєдова) був встановлений новий надгробок, влаштований «старанням священика Іоанна, милостинею громадян та інших подавачів», про що повідомляла плита поруч.

Введенський монастир був закритий в 1926 році, гробниця у Введенському соборі (влаштований спортзал, школа єдиноборств, сауна) не збереглася^[7].

В обителі зберігався список Тихвинської ікони Богоматері — благословення Дар'ї одному з тихвинців, що пізніше повернувся назад до монастиря, і два покрива на її гробницю (один — з червоного оксамиту, опушений горностаєм)^[7].

Колтовська Анна Олексіївна

Біографія

Заручини

Шлюб

У чернецтві

У Тихвині

Смутний час

Повернення

Смерть

Ушанування пам'яті

Генеалогія

Бібліографія

Примітки

Посилання

Wikiwand - on