Коробчине (Новоукраїнський район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Коробчине.

Коро́бчине  — село в Україні, у Новомиргородській міській громаді Новоукраїнського району Кіровоградської області. Населення становить 1034 особи. Колишній центр Коробчинської сільської ради.

село Коробчине
Свято-Успенська церква (1909) Свято-Успенська церква (1909)
Країна	Україна
Область	Кіровоградська область
Район	Новоукраїнський район
Тер. громада	Новомиргородська міська громада
Код КАТОТТГ	UA35060130180043316
Облікова картка	Облікова картка
Основні дані
Засноване	1751
Колишня назва	Печка
Населення	1034
Поштовий індекс	26014
Телефонний код	+380 5256
Географічні дані
Географічні координати	48°45′42″ пн. ш. 31°29′20″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	157 м
Водойми	р. Велика Вись
Місцева влада
Карта
Коробчине
Коробчине
Мапа
Коробчине у Вікісховищі

Археологія

На західній околиці Коробчиного, на правому березі річки Велика Вись, знаходяться численні штольні з видобування кременю, що складали єдиний виробничий комплекс з трипільським поселенням Рубаний Міст по інший бік річки. Штольні відкриті новомиргородським археологом Петром Івановичем Озеровим та обстежені експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом О. В. Цвек в 1988—1990 роках^[1].

Історія

Коробчине на військово-топографічній карті 1869 року

В 1708—1787 рр. в Коробчинському байраці знаходилась пасіка Лебединського Георгіївського чоловічого монастиря. В 1751 році запорізькими козаками був заснований хутір Коробчинський (назва хутора — від однойменної назви байраку).

В 1752 р. тут була розташована 2-га рота Сербського Хорвата гусарського полку Нової Сербії та побудована земляна фортифікаційна споруда — Коробчинський шанець. Військовими 2-ї роти здебільшого були переселенцями з Балкан, тому село, в 1754 році, перейменували на Печку (прототип — Печика в повіті Арад, Румунія). Нова назва села зберігалась до 1828 року, а відтоді первісна назва — Коробчине- була незмінною. В 1755 році в селі була побудована церква Успіння Пресвятої Богородиці. Внаслідок реформи 1764 року Нова Сербія була ліквідована, а її територія ввійшла до складу новоствореної Новоросійської губернії. Сербський гусарський полк був перейменований в Чорний гусарський полк, а його 2-га рота залишалась в с. Печка. В 1776 р. Чорний гусарський полк був розформований, Печка стало державним селом.

В 1802 році була побудована інша будівля церкви.

З 1819 року Печка підпорядковується відомству військових поселень. Жителі села чоловічої статі стають військовими 3-го Українського уланського полку. У селі був сформований ескадрон чисельністю 201 чоловік. Інші жителі залишаються державними селянами і вирощують хліб та фураж для потреб армії. В 1830 році полк перейменовується на Новомиргородський. Після скасування військових поселень, 1859 року, село знову стало державним.

В 1862 році при Успенській церкві була відкрита однокласна церковно-приходська школа на 30 учнів. Учителем був сільський священник Антоній Костецький.

В 1864 році в селі був розквартирований ескадрон Лубенського гусарського полку. За наказом командира полку полковника Амбразанцева-Нечаєва, в 1866 році, у селі була відкрита напіввійськова школа на 20 учнів.

Згідно з переписом 1897 року в с. Коробчине проживало 5132 жителі.

В 1909 році була побудована цегляна будівля церкви по проекту знаменитого архітектора О. Й. Бернардацці. У цьому ж році була відкрита однокласна земська школа. В 1916 році у селі вже існували три школи. Перше поштове відділення відкрилось в 1913 році. В 1916 році Коробчине стає волосним центром, йому підпорядковуються села Бирзулове та Валуївка.

У лютому 1918 року була сформована рада селянських та солдатських депутатів, у березні — село окупували німецькі війська. У січні 1919 року розпочалась більшовицька окупація та створено волосний комітет.

В 1929 році, під час примусової колективізації, був заснований колгосп «Серп і молот». Внаслідок голодомору, 1932—1933 років чисельність жителів села зменшилась вдвічі.

В 1939 році Коробчинська школа стала десятирічною, перший випуск десятикласників відбувся в 1941 році.

В роки Німецько-радянської війни 637 жителів с. Коробчине стали фронтовиками, 262 — загинули на полі бою, 122 жителі були вивезені у Німеччину на примусові роботи.

В 1950 році сільськогосподарське виробництво села досягло довоєнного рівня. В 1954 році відбувся перший післявоєнний випуск десятикласників. Село було радіофікованим. В 1967 році завершилась повна електрифікація села. В 1971 році був побудований палац культури та міст через Велику Вись^[2].

Голови Коробчинської сільської ради (виконкому)

1913---1916 ---- Голбан С.

1918—1919 — Живанов Тимофій Андрійович

1919—1922 — Стеценко Василь, в 1930-х — Коршенко Федір Гнатович

? - 1944 --- Свекла Петро Якович

1944—1950 — Волошин Порфирій Родіонович

1950—1952 — Стародуб Ларіон Никифорович

1952—1956 — Грузин Никонор Іванович

1956—1962 — Жесан Прокіп Васильович

1962—1965 — Сакара Микола Михайлович

1965—1969 — Кравченко Іван Іванович

1969—1971 — Пасічник Микола

1971—1974 — Сакара Микола Михайлович

1975—1981 — Кравченко Іван Іванович

1981—1982 — Самойленко Артур Гервасійович

1982—1986 — Тофтул Михайло Іванович

1986—1990 — Троненко Іван Панасович

1990—1998 — Погорілий Василь Павлович

1998—2002 — Задриборода Анатолій Іванович

2002—2006 — Вівчаренко Віктор Іванович

2006—2010 — Плахотник Володимир Андріянович

2010—2012 — Харченко Василь Миколаєвич

2012—2013 — Іванова Ніна Миколаївна (в. о.), з 2013 — Руденко Станіслав Іванович.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1232 особи, з яких 528 чоловіків та 704 жінки^[3].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1031 особа^[4].

Динаміка населення

Рік	1766	1802	1847	1890	1900	1902	1906	1916	1928	1939	1948	1961	1972	1989	2001
Кількість	395	1345	2117	4293	4110	5131	5059	4510	4572[5]	2310	2547	2474	1601	1232	1031

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[6]

Мова	Відсоток
Українська	97,49 %
Російська	1,93 %
Молдовська	0,39 %
Білоруська	0,10 %

Місцевості

• Тихо́нівка — західна околиця села, розташована за яром (район вулиці Ватутіна)
• Третя Гора — південно-східна околиця села

Вулиці

У Коробчиному налічується 17 вулиць^[7]. В рамках декомунізації в 2016 році деякі з них було перейменовано^[8]:

Назва	Колишня назва
8 Березня вул.
Гагаріна вул.
Горького вул.
Зоряна вул.	Радянської Армії вул.
Космонавтів вул.
Молодіжна вул.
Набережна вул.
Перспективна вул.	Карла Маркса вул.
Руданського вул.
Сонячна вул.	Суворова вул.
Франка Івана вул.
Хутір Комінтерн вул.
Центральна вул.	Леніна вул.
Шевченка вул.
Щаслива вул.	Ватутіна вул.
нова назва	Кірова вул.
Лісова вул.	Чапаєва вул.

Інфраструктура

Промисловість

Неподалік села знаходиться ільменітовий кар'єр та гірничо-збагачувальний комбінат ТОВ ВКФ «Велта», що станом на 2012 рік є найбільшим промисловим підприємством району.

Соціальна сфера

В селі існує Коробчинська загальноосвітня школа I—III ступенів, сільський будинок культури, дитячий садок, відділення зв'язку, кілька магазинів, кафе-бар та аптека.

У січні 2013 року після ремонту приміщення знову було відкрито дитсадок «Сонечко», який кілька років не функціонував.^[9][10]

Комунікації

Більшість вулиць села мають асфальтне покриття, існує водогін. Село не газифіковане. Транспортне сполучення з районним центром здійснюється щоденним рейсовим автобусом Рубаний Міст—Кропивницький.

Свято-Успенська церква

В селі знаходиться цегляна Свято-Успенська церква, збудована в 1909 році по проекту відомого архітектора О. Й. Бернардацці. Реєстрація статуту церкви проведена рішенням Кіровоградського облвиконкому № 20 від 28 січня 1992 року. Церква знаходиться на обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення під охоронним номером 393-Кв (згідно з розпорядженням голови Кіровоградської ОДА № 261-р від 7 серпня 1997 року).^[11]

У 2007 році тут проходили зйомки художнього фільму «Маленьке життя».

Фотогалерея

Міст через Велику Вись (1972–1973)	Сільська рада	Вулиця Карла Маркса	Будинок культури

Пам'ятники

Назва	Розташування	Дата встановлення	Фото	Короткі відомості
Воїнам, загиблим в роки Другої Світової Війни, меморіал	У сільському парку, з боку вул. Перспективної			На меморіальних стелах розміщені фотографії всіх загиблих воїнів-вихідців з села. У братській могилі поховано 6 радянських солдат; на плиті під постаментом вказані імена та роки загибелі 4-х з них. Поблизу пам'ятника знаходиться вічний вогонь.
Прикордонників, пам'ятний знак	У сільському парку, з боку вул. Перспективної			Дерев'яний пам'ятний знак встановлений місцевими мешканцями, що служили в Афганістані в період афганської війни 1979-1989 років. Є традиційним місцем збору на святкування дня прикордонника.

Відомі люди

• Вівчаренко Ігор Вікторович (1996—2020) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Гніденко Іван Гаврилович (1943—2007) — український військовий діяч, генерал-майор.
• Грушевський Юрій Олександрович (1921—2006) — кандидат військових наук, генерал-майор.
• Кальніцький Борис Дмитрович (1936—2018) — доктор біологічних наук, професор, академік РАН.
• Кожухар Микола Дмитрович (1955) — заслужений працівник транспорту України,
• Макієнко Ольга Юріївна (1956) — заслужений лікар України
• Месюренко Лука Максимович (1907—1973) — український радянський партійний діяч.
• Плахута Ігор Вікторович (1967) — український військовий діяч, генерал-майор.
• Полуєв Кузьма Тимофійович (1906—2001) — Герой Соціалістичної Праці.
• Правиленко Григорій Тимофійович (1919—2004) — член Спілки письменників Росії
• Ткаченко Наталія Андріївна (1974) — доктор технічних наук, професор.
• Тофтул Михайло Григорович (1931—2017) — кандидат філософських наук, професор.
• Чигиринський Анатолій Васильович (1936) — доктор історичних наук, професор.
• Янченко Петро Іванович (1917—2001) — Герой Соціалістичної Праці.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)