Королянчук Валерій Степанович

Валерій Степанович Королянчук (нар. 15 жовтня 1965, Товтри, Заставнівський район, Чернівецька область, УРСР) — радянський та український футболіст та спортивний функціонер, нападник та півзахисник.

Валерій Королянчук
Валерій Королянчук
Особисті дані
Повне ім'я	Валерій Степанович Королянчук
Народження	15 жовтня 1965(1965-10-15) (59 років)
	Товтри, Заставнівський район, Чернівецька область, УРСР
Зріст	184 см
Вага	80 кг
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	нападник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1983 «Буковина» 2 (0) 1986—1990 «Буковина» 143 (33) 1990 «Чорноморець» (Од) 7 (0) 1991 «Буковина» 39 (7) 1991—1995 «Хапоель» (КФ) 89 (40) 1993—1994 →  «Хапоель» (ДаК) 14 (6) 1996 «Маккабі» (Я) 14 (2) 1996 «Хапоель» (Т) 10 (1) 1997—1999 «Хапоель» (Аш) 39+ (41) 1999 «Хапоель» (БШ) 1 (1) 1999—2000 «Ашдод» 9 (1) 1999—2000 →  «Хапоель» (Іксал) ? (1) 1999—2000 →  «Хапоель» (Бат-Ям) ? (3) 2002—2004 «Буковина» 28 (5)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Кар'єра

Розпочав грати на дорослому рівні в командах Чернівецької області в змаганнях колективів фізкультури. У 1983 році був запрошений до складу провідної команди області, «Буковини», і провів у її складі два матчі у другій лізі. У 1984-1985 роках проходив військову службу в Південній групі військ. Після повернення зі служби протягом п'яти сезонів грав у другій лізі за «Буковину», в 1988 році став переможцем зонального турніру, а в 1989 році — найкращим бомбардиром свого клубу з 18 голами.

Влітку 1990 року перейшов в одеський «Чорноморець». Дебютний матч у вищій лізі зіграв 31 липня 1990 року проти московського «Спартака», замінивши на 60-й хвилині Юрія Никифорова^[1]. Всього за «моряків» зіграв 7 матчів в чемпіонаті країни, дві гри в Кубку СРСР і три матчі в Кубку УЄФА, у всіх матчах (окрім одного кубкового) виходив на заміну або був замінений, і голами не відзначався. В останньому сезоні чемпіонату СРСР знову грав за «Буковину» в першій лізі чемпіонату СРСР.

З 1991 року протягом десяти років грав в Ізраїлі, в основному за клуби першого дивізіону^[2]. У вищому дивізіоні виступав у сезонах 1995/96 років за «Хапоель» (Кфар-Саба), 1996/97 — за «Хапоель» (Тайбі), 1998/99 — за «Хапоель» (Бейт-Шеан) та 1999/00 — за ФК «Ашдод», всього зіграв 30 матчів і забив три м'ячі. У першому й другому дивізіонах забив понад 90 м'ячів, неодноразово ставав призером та найкращим бомбардиром (1997/98, 25 голів) Ліги Леуміт.

Після повернення в Україну став працювати віце-президентом «Буковини», але по ходу сезону 2002/03 років повернувся на поле і провів ще 28 матчів у другій лізі України. За всю кар'єру зіграв у складі чернівецького клубу 216 матчів, в яких забив 45 м'ячів.

Після закінчення кар'єри гравця до 2012 року працював віце-президентом «Буковини», потім — директором клубного стадіону. Входив до виконкому обласної федерації футболу. На початку лютого 2019 року був обраний генеральним директором рідного клубу: «Буковина»^[3].

Досягнення

• Друга ліга чемпіонату СРСР
  • Чемпіон (1): 1990

• Чемпіонат УРСР
  • Чемпіон (1): 1988
  • Срібний призер (1): 1989

• Ліга Леуміт
  • Срібний призер (1): 1994/95
  • Бронзовий призер (2): 1992/93, 1997/98

Сім'я

Син Андрій (нар. 1991 року) теж займається футболом, на даний момент зіграв понад 40 матчів за «Буковину» в першій і другій лігах. Також є хрещеним батьком Дениса Олійника^[4].