Кочубей Аркадій Васильович

Аркадій Васильович Кочубей (20 лютого 1790 — 16 березня 1878) — державний діяч Російської імперії українського походження, чиновник і мемуарист з роду Кочубеїв: камергер (1827), орловський губернатор (1830–1837), сенатор (з 1842), дійсний таємний радник (1856).

Коротка інформація Кочубей Аркадій Васильович, Народився ...

Кочубей Аркадій Васильович
Кочубей Аркадій Васильович
Нині на посаді
Народився	20 лютого 1790(1790-02-20) Чернігівська губернія
Помер	16 березня 1878(1878-03-16) (88 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Похований	Новодівочий цвинтар (Санкт-Петербург)
Відомий як	офіцер
Країна	Російська імперія
Батько	Кочубей Василь Васильович^[d]
Мати	Туманська Олена Василівна^d
У шлюбі з	Sofia Nikolaevna Kochubey (nee Vyazemskaya)^d
Діти	Кочубей Петро Аркадійович, Vasiliy Arkadievich Kochubey^d і Nikolay Arkadievich Kochubey^d
Нагороди
Підпис	[[Зображення:Портрет роботи К. М. Шрейнцера\|128px\|class=skin-invert-image]]
Медіафайли у Вікісховищі

Remove ads

Життєпис

Узагальнити

Перспектива

Аркадій Кочубей був молодшим сином генерал-майора Василя Кочубея (1756—1800) і Олени Туманської (пом. 1836).

Подружжя мало ще доньку Олену (1793-1863) і трьох синів: Василя (1784-1844), Дем'яна (1786-1859) і Олександра (1788-1866)^[1]. У віці 10 років втратив батька.

У 1794 у віці чотирьох років визначений гефрейт-капралом в лейб-гвардії Кінного полку^[2]. До 12 років разом з братом Олександром виховувався вдома під керівництвом спочатку швейцарця Дорньє, а потім абата Фромана.

З 1802 по 1807 продовжив освіту в Петербурзі в аристократичному пансіоні Ніколя, куди був відправлений за бажанням дядька Віктора Кочубея разом з братом^[3].

З 25 січня 1802 числився в Колегії іноземних справ^[4] юнкером, з 2 січня 1806 — перекладачем.

25 серпня 1809 звільнений.

12 вересня 1809 разом з братом Дем'яном почав службу в канцелярії принца Георгія Ольденбурзького під керівництвом Ф. П. Луб'яновського і в Головному управлінні водяних і сухопутних шляхів сполучення (з 1811 — Головне управління шляхів сполучення)^[4] .

20 грудня 1810 — помічник столоначальника.

30 липня 1811 — титулярний радник, 15 жовтня 1811 — отримав придворне звання камер-юнкера.

З початком Французько-російської війни залишив цивільну службу і 13 жовтня 1812 вступив до Гродненського гусарського полку, з яким брав участь у багатьох боях в Російській імперії і в закордонному поході: за Бій під Чашниками отримав орден Святого Володимира 4-го ступеня з бантом, брав участь в боях під Борисовим, при Люцині, Бауцені та інших, у взятті Тильзіта, Кенігсберга, Берліна і Парижа. 13 жовтня 1812 — поручик, 18 серпня 1813 — штабс-ротмістр, 14 вересня 1814 — ротмістр, 10 жовтня 1814 по клопотанню Віктора Кочубея перейшов до лейб-гвардії Гусарського полку з тим же чином. Через конфлікти з командиром полку графом Левашовим за рекомендацією князя Васильчикова перейшов до Тверського драгунського полку, який складався в корпусі графа Воронцова.

9 травня 1816 — підполковник.

10 березня 1824 — полковник у відставці^[5].

30 листопада 1824 перейшов на службу чиновником з особливих доручень до начальника поштового департаменту; 7 січня 1824 — надвірний радник, 30 вересня 1825 — колезький радник, з 9 січня 1828 по 1830 роки був київським віце-губернатором, 2 жовтня 1827 — камергер, з 21 квітня 1830 — виконувач посаду орловського губернатора, 6 грудня 1831 — дійсний статський радник 1 січня 1832 затверджений на посаді.

4 травня 1837 — таємний радник^[2].

30 червня 1842 призначений сенатором, з 1847 — почесний опікун Санкт-Петербурзької присутності Опікунської ради установ імператриці Марії, в 1847–1868 керував лікарнею Всіх скорботних^[4]. Як сенатор був присутній в 1-му відділенні 5-го департаменту Сенату, а з 1 січня 1851 року по 1 січня 1865 — першоприсутній 2-го відділення того ж департаменту.

З 1 січня 1865 до кінця життя був присутнім на Загальних зборах перших трьох департаментів і Департаменту герольдії Сенату.

Кочубей у своєму маєтку в селі Згурівка Прилуцького повіту зібрав бібліотеку близько 10000 томів, що складалася з праць з історії^[4].

Аркадій Кочубей помер 16 березня 1878. Похований в Петербурзі на Новодівичому цвинтарі^[6] поруч з братами Дем'яном і Олександром.

Remove ads

Творчість

Ще в пансіоні разом зі своїм другом, графом Сергієм Потьомкіним, склав за поемою Богдановича оперу «Душенька»^[7], яка була тоді ж розкішно видана з гравюрами. Аркадій писав:

Більше за інших я був дружній з графом Самойловим і з графом Сергієм Потьомкіним, з останнім ми перекладали Расіна, писали вірші і навіть видали «Душеньку», — оперу у віршах, взяту з поеми Богдановича, яка потім була надрукована і вилаяна в журналах, що назавжди вилікувало нас від бажання бути авторами. Видання було зроблене за рахунок Потьомкіна найкращим чином, з гравюрами.

У 1890 були опубліковані записки Кочубея — «Сімейна хроніка. Записки Аркадія Васильовича Кочубея. 1790—1873.» [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.] — СПб.: Тип. братів Пантелєєвих, 1890. — 314 с.

Remove ads

Родина

Узагальнити

Перспектива

Дружина (з 15 вересня 1824) — княжна Софія Вяземська (15.06.1798 —20.05.1834), хрещениця Павла I^[8], фрейліна двору, донька сенатора князя Миколи Вяземського (1769–1846) від шлюбу з Катериною Васильчиковою (1773/1774 — 1816). По лінії матері Софія була онукою Анни Розумовської і рідною племінницею княгині Марії Василівни Кочубей. Весілля було в домашній церкві в селі Диканьки. За словами Кочубея, його дружина «була дуже хороша собою і дуже добра. Отримавши хороший стан від діда свого Розумовського, вона негайно стала думати як допомогти своїм бідним родичам і знайомим». Проживши в шлюбі десять років, майже нерозлучно. Між ними не було ніяких сварок, мало того, вони знали всі думки одне одного, тому що нічого ніколи не приховували один від одного. Померла в Орлі від горлових сухот. У шлюбі народилися^[2]

Петро (1825—1892) — таємний радник, з 1851 одружений з графинею Варварою Кушелєвою-Безбородько (1829-1894), донькою Олександра Кушелєва-Безбородька;

Василь (1826—1897) — дійсний статський радник, з 30 квітня 1852 одружений з княжною Наталією Салтиковою, з 1878 з графинею Марією Капніст (1848—1925), донькою Олексія Капніста. Двоє з його синів, Петро-молодший і Василь були повітовими маршалками шляхти в Полтавській губернії; Петро-старший (18.04.1857-13.11.1879), помер раптово від паралічу легенів в Неаполі.

Микола (27.10.1827-1865) — хрещений 20 листопада 1827 в Придворному соборі Зимового палацу при Миколі I та імператриці Марії Федорівні; надвірний радник, з 1849 одружений з Катериною Столипіною (1824—1852), донькою Аркадія Столипіна; 1 жовтня 1858 в Парижі одружився з Оленою Молчановою (1835—1916), донькою декабриста Сергія Волконського. Тургенєв, що бачив їх в Парижі в 1860, писав графині Ламберт:

«Я тут майже нікого не бачу, французів я, Ви знаєте, не люблю, а приємних росіян мало. Тут є граф Кочубей, одружений з донькою Волконського. І він, і вона милі люди і так люблять один одного, що весело дивитися на них».

За словами сучасниці, Олена була чарівною не правильністю обличчя, а невимовною грацією всього стрункого єства, освітленого виразними великими чорними очима. Вона володіла дивовижним голосом і співала з братом прекрасні дуети. Добре освічена, вона мала світський лоск, тримала себе вільно і з гідністю в середовищі вищого суспільства.