Кравченко Віталій Семенович

Віталій Семенович Кра́вченко (нар. 5 лютого 1924, Свердликове) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Заслужений діяч мистецтв України з 1995 року.

Кравченко Віталій Семенович
Народження	5 лютого 1924(1924-02-05) (101 рік)  Свердликове, Новоархангельський район, Первомайська округа, Одеська губернія, Українська СРР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Жанр	жанрове малярство, портрет і пейзаж
Навчання	Харківський художній інститут (1950)
Вчитель	Дерегус Михайло Гордійович, Кокель Олексій Опанасович, Світличний Єфрем Павлович і Дайц Йосип Абрамович
Діяльність	художник, педагог
Працівник	Дніпро
Член	Спілка радянських художників України
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Кравченко.

Біографія

Народився 5 лютого 1924 року в селі Свердликовому (нині Голованівський район Кіровоградської області, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (6 квітня 1985), медалями «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945), «За відвагу» (17 лютого 1972)^[1].

1950 року закінчив Харківський художній інститут, де навчався зокрема у Михайла Дерегуса, Олексія Кокеля, Єфрема Світличного, Йосипа Дайца. Упродовж 1950—1953 років викладав у Ворошиловградському художньому училищі. З 1957 року працював у видавництві «Дніпро» у Києві: до 1964 року обіймав посаду художнього редактора; у 1966—1967 роках — головного художника.

Жив у Києві в будинку на провулку Івана Мар'яненка, № 14, квартира № 14 та в будинку на, провулку Бастіонному, № 9, квартира № 27^[2].

Творчість

Працював у галузях станкового і монументального живопису, книжкової графіки. У реалістичному стилі створював жанрові картини, портрети, пейзажі. Серед робіт:

живопис

• «Форсування річки Міус» (1950);
• «Заочник» (1957);
• «Ой не п'ються пива-меди» (1961);
• «Кругом не­­правда і неволя» (1964);
• «Багряні ночі» (1965—1967);
• «Григорій Сковорода» (1967);
• «Щед­­ре літо» (1968);
• триптих «А мій жребій з голяками (Григорій Сковорода)» (1972);
• «Ряд­­ки болю і гніву (Андрій Малишко)» (1985);
• «Андрій Головко» (1988);
• «Ниви-перелоги» (1989);
• диптих «Я напишу про вас, дру­­зі (Олесь Гончар)» (1990);
• «Богдан Хмельницький» (1991);
• «Петро Дорошенко» (1992);
• «Старий сад» (1994);
• «Ранок» (1995);
• «Галшка Гулевичівна» (1997);
• «Іван Мазепа» (2000).

На шевченківську тему виконав малюнок «Ой не п'ються пива-меди» (1961, гуаш).

ілюстрував книги

• роман «Правда і кривда» Михайла Стельмаха (1961);
• повість «Музыкант» Тараса Шевченка (1962);
• повість «Поетова молодість» Леоніда Смілянського (1963);
• «Твори» Григорія Сковороди (1972; диплом ІІ ступеня Республіканського конкурсу кращих видань).

монументальний живопис

• мозаїка «Козак Мамай» на фасаді Будинку культури у селі Усти­­мівці Полтавської області (кінець 1970-х років);
• діорама «Урочиста зустріч донських козаків на Запорозькій Січі» (1977, Національний музей історії України у Києві).

Також у 1999–2000 роках брав участь у розписах відновленого Михайлівського Золотоверхо­­го собору у Києві.

Брав участь у республіканських виставках з 1951 року, зарубіжних — з 1959 року. 1958 року став лауреатом 3-ї премії Всесоюзного конкурсу у Москві на кращу книжку.