Крюкова Ніла Валеріївна

Неоні́ла Вале́ріївна Крю́кова (14 листопада 1943, Попівка — 5 жовтня 2018, Київ^[2]) — українська акторка. Народна артистка Української РСР (1985). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1989). Герой України (2008).

Крюкова Ніла Валеріївна
Народилася	14 листопада 1943(1943-11-14) с. Попівка, Онуфріївського району, Кіровоградська область
Померла	5 жовтня 2018(2018-10-05) (74 роки) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Україна
Місце проживання	Київ
Діяльність	акторка, артист розмовного жанру, акторка театру, кіноакторка
Галузь	театр[1] і фільм[1]
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1967) і Олександрійське училище культури
Знання мов	українська[1]
Заклад	Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя і Національна філармонія України
У шлюбі з	Анатолій Барчук
Діти	Мирослава Барчук
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
IMDb	ID 6875520

Працювала у Національній філармонії України. Майстриня розмовного жанру.

Біографія

Неоніла Крюкова народилася 14 листопада 1943 року в селі Попівка Онуфріївського району на Кіровоградщині. Закінчила Олександрійське училище культури.

Після закінчення 1967 року Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого працювала у Полтавському музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя, у літературному театрі «Слово», при Спілці письменників України, — в один час з Олесем Гончарем, Ліною Костенко, Григором Тютюнником, Миколою Вінграновським, Василем Земляком, Євгеном Гуцалом.

З 1975 року — артистка Національної філармонії України. Всупереч заборонам підготувала 17 сольних концертних програм за творами українських письменників. Акторка з принциповою громадянською позицією.

1981 року разом із Галиною Менкуш Неоніла Крюкова наважилася поставити моновиставу «Маруся Чурай» за забороненою поемою Ліни Костенко^[3].

1984 року створила моновиставу за романом Олеся Гончара «Собор», що був заборонений свого часу радянською цензурою. Запис телеверсії моновистави здійснило творче об'єднання «Культура» 1993 року^[4].

1986 року однією з перших виступила в Чорнобилі перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС.

Могила Ніли Крюкової, Байкове кладовище

У жовтні 1990-го — приєдналася до «Революції на граніті» (студентського голодування на Майдані).

2004 р. — учасниця Помаранчевої революції. Неоніла Крюкова намагалася донести українське слово й дітям; її виступи пам'ятають у сотнях шкіл, куди філармонія направляла актрису з плановими виступами.

З 2006-го, після травми хребта, — прикута до лікарняного ліжка і візка^[3].

22 серпня 2008 року на своєму творчому вечорі вона майже впродовж двох годин (в інвалідному візку) читала твори українських літераторів^[5].

Нагороджена орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (18 серпня 2006)^[6].

20 серпня 2008 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної культури, натхненну творчу і життєствердну мистецьку діяльність^[7].

Померла 5 жовтня 2018 року у місті Києві після тривалої важкої хвороби^[8]. Похована 7 жовтня 2018 року на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 42а, 50°25′17.22″ пн. ш. 30°30′28.16″ сх. д.) міста Києва^[9].

Фільмографія

• 1966 — Бур'ян
• 1967 — На Київському напрямку
• 1972 — Пропала грамота
• 1993 — Кайдашева сім'я

Пам'ять

У місті Кременчук вулицю Утьосова перейменували на вулицю Ніли Крюкової.

Див. також

• Герої України