Купріянов Ігор Терентійович

Купрія́нов Ігор Терентійович (29 жовтня 1937, Вінниця — 10 червня 2015, Запоріжжя) — літературний критик, літературознавець, історик літератури, філософ, кандидат філологічних наук (1971), член НСПУ (1995).^[1]

Купріянов Ігор Терентійович
Народився	29 жовтня 1937(1937-10-29) Вінниця
Помер	10 червня 2015(2015-06-10) (77 років) Запоріжжя
Громадянство	СРСР →  Україна

Біографічні дані

Народився 29 жовтня 1937 року у Вінниці в родині педагогів.

У 1962 році закінчив історично-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту. Працював учителем. У 1970 році закінчив аспірантуру при Київському педагогічному інституті, захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Працював у Вінницькому педінституті.

З 1973 по 1988 — доцент Київського університету і старший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР. З 1989 по 2008 — доцент у Запорізькому університеті, з 1990 по 1993 — засновник і завідувач кафедри українознавства.^[1][2]

Помер 10 червня 2015 року Запоріжжі після тяжкої хвороби.^[3]

Особистість

У некролозі на сайті ЗНУ, зазначено, що Ігор Терентійович «був високо інтелігентною людиною, талановитим вченим, добрим другом, вчителем, наставником, великим українцем, який глибоко переживав за долю України»^[3].

Наукова робота

Досліджував українсько-російські літературні зв'язки кінця 19 — початку 20 сторіччя, творчість російських письменників України. Вперше оприлюднив деякі вірші, листи і нотатки П. Куліша, Марка Вовчка, Я. Що­голіва, О. Кониського, І. Франка, В. Брюсова, О. Толстого, М. Грушевського, С. Черкасенка, М. Рильського, М. Зерова та інших. Співавтор книг «Літературно-мистецька Вінниччина» (О., 1969), «Історія українсько-росій­ських літературних зв’язків» (у 2-х т., т. 1, 1987), «Русские советские писатели Украины» (1991), низки статей в УЛЕ; упорядник книг «Русские советские поэты Украины» (1987), «Волошин М. Киммерия» (1990; усі — Київ), «Письменники Запорізького краю» (З., 2002).^[1]

Йому належать праці про спорідненість ідейно-естететичних поглядів російських та українських майстрів слова, про творчість М. Некрасова, Марка Вовчка, М. Горького, В. Брюсова, М. Волошина, О. Блока, О. Толстого, М. Рильського, Л. Вишеславського та інших^[4].

Його критичні статті та рецензії з 1962 року друкували в альманахах, збірниках, журналах та газетах. Автор монографій: «Формирование поэтической личности Максимилиана Волошина» (1971), «Судьба поэта: (Личность и поэзия Максимилиана Волошина) (1978, 1979), «Леонид Вышеславский: Очерк жизни и творчества» (1984), «Поэзия И. Франко в русских переводах конца XIX — начала XX в.» (1992), «Поэзия Леонида Вышеславского» (1993), «Одержимый любовью: Очерк жизни и творчества М. Ласкова» (1997), «Джерела» (1997). Автор філософських праць «Апейрон — сутнісна основа існування людської цивілізації» (2002, 2003) і «Теорія чистого ума» (2004, 2005; у співавторстві з В. Дорошкевичем), «Откровения гуру» (2008), «Этюды о загадочных проблемах мировой философии» (2009, у співавторстві з В. Дорошкевичем).^[3]

Праці письменника і вченого охоплювали широке коло питань, для нього характерне звернення до невирішених або маловивчених проблем, його праці ввели у науковий обіг великий обсяш фактичного матеріалу. Літературно-критичні та історико-літературні праці вченого відзначені глибоким аналізом проблем, точною звіреністю фактів, високою філологічною культурою. Автор має свій підхід до аналізу художніх явищ, неповторну манеру викладу матеріалу, свій стиль.^[2]

Нагороди

• Обласна літературна премія імені В. Ліс­няка (1998).^[1]