Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Історія літератури

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Історія літератури — це історичний розвиток прозових чи поетичних творів, що мають на меті надати читачеві розвагу або освіту, а також розвиток літературних прийомів[en], що використовуються для передачі цих творів. Не всі писемні тексти є літературою. Деякі зафіксовані матеріали, як-от зібрання даних (наприклад, обліковий реєстр[en]) не вважаються літературою, і ця стаття стосується лише еволюції творів, визначених вище.

Remove ads

Антична (бронзова доба – V століття)

Узагальнити
Перспектива
Докладніше: Антична література

Рання література походить із оповідей, які передавалися у племенах мисливців-збирачів через усну традицію, включаючи міфи та фольклор. Розповідання історій виникло в міру того, як людський розум розвинув здатність застосовувати причинне мислення[en] й упорядковувати події в наратив і мову, що дало можливість першим людям ділитися інформацією одне з одним. Раннє оповідання створювало нагоду дізнаватися про небезпеки та соціальні норми, водночас розважаючи слухачів[1]. Поняття міфу можна розширити, включивши туди всі способи використання закономірностей та історій для осмислення світу; ймовірно, це психологічно властиве самій людській природі. Епічна поезія вважається вершиною давньої літератури. Це великі наративні поеми[en],які оповідають про подвиги міфічних героїв, часто приписані ранній історії певного народу[2].

Історія писемності почалася незалежно в різних частинах світу — у Месопотамії близько 3200 року до н. е., у Стародавньому Китаї близько 1250 року до н. е. та в Месоамериці близько 650 року до н. е. Спочатку література не була пов'язана з письмом, адже воно використовувалося переважно для простіших цілей, зокрема для ведення обліку[3]. До найдавніших збережених літературних творів належать Повчання Птаххотепа[en] та Оповідь про Венамуна[en] зі Стародавнього Єгипту, Настанови Шуріппака[en] та Бідняк із Ніппура[en] з Месопотамії, а також Книга пісень зі Стародавнього Китаю[4].

Месопотамія

Thumb
Кам'яна табличка, що містить частину Епосу про Гільгамеша

Шумерська література є найдавнішою відомою літературою, написаною в Шумері. Жанри літератури ще не були чітко визначені, і вся шумерська література містила поетичні елементи. Шумерські поеми демонструють основні складники поезії, зокрема рядки, образність і метафору. Персонажами могли ставати люди, боги, тварини, що розмовляють, та неживі предмети. У шумерських оповідях використовувалися як інтрига, так і гумор. Ці твори поширювалися переважно усно, хоча також записувалися писарями. Деякі твори були пов'язані з певними музичними інструментами чи обставинами та, ймовірно, виконувалися в конкретних умовах. У шумерській літературі не використовували назв, натомість твір називали за його першим рядком[5].

Аккадська література розвивалася у пізніших месопотамських суспільствах, таких як Вавилонія та Ассирія, з III по I тисячоліття до н. е. У цей час вона поширилася й на інші регіони, зокрема Єгипет, Угарит та Хаттусу. Аккадська мова зазнала впливу шумерської, і багато елементів шумерської літератури були запозичені в аккадській літературі. Чимало творів аккадської літератури створювалося на замовлення царів, на службі яких перебували писарі та вчені. Деякі з цих творів прославляли царя або божеств, інші ж записували відомості для релігійних практик чи медицини. У аккадській літературі були представлені поезія, прислів'я, народні оповіді, любовна лірика й описи суперечок[6].

Стародавній Єгипет

Докладніше: Література Стародавнього Єгипту

Література Стародавнього царства Єгипту розвинулася безпосередньо з практичного використання за часів П'ятої династії. Списки жертвопринесень богам переписувалися у вигляді молитов, а статистичні відомості про державних урядовців розширювалися до автобіографій. Ці автобіографії створювалися для того, щоб показати чесноти підданих, і часто мали вільний стиль, що поєднував прозу й поезію. Про царів не писали, окрім службових записів, однак поезію виконували під час похоронів царів як частину релігійного ритуалу. Повчання, жанр літератури мудрості[en], популярний протягом більшої частини історії Давнього Єгипту, викладали принципи давньоєгипетської філософії, у яких поєднувалися прагматичне мислення й релігійні роздуми[7].

Ці літературні традиції продовжили розвиватися за часів Середнього царства Єгипту коли автобіографії стали більш складними. Роль царя в літературі в цей період розширилася: царські заповіти писалися від імені правителя до його наступника, а прославлення царя й утвердження сильної влади включалися до автобіографій і Повчань. У цей час також розвиваються художня проза та роздуми про добро і зло[7]. За часів Нового царства Єгипту зберігалася популярність літератури мудрості й навчальних творів, хоча більшу вагу надавали використанню повчань і оповідей, а не трактатів. Розважальна література була популярною серед знаті цього періоду, включаючи елементи наративного міфу й фольклору, релігійні гімни, любовні пісні, а також прославлення царя й міста[8].

Стародавній Китай

Докладніше: Китайська класична література[en] та Класична китайська поезія[en]

Династія Чжоу

Thumb
Аналекти Конфуція

Китайська міфологія відігравала помітну роль у найдавнішій китайській літературі, хоча й була менш виразною порівняно з міфологічною літературою інших цивілізацій. На час династії Чжоу китайська культура робила наголос на громаді більше, ніж на особистості, відмовляючи від міфологічних оповідей про великих героїв та персоніфікацій божественного. Міфологічна література була більш поширеною в південній державі Чу[9]. Дао де цзін і Чжуан-цзи є філософськими збірками, що слугують основою даосизму[10]. Конфуцій був визначальною постаттю в давньокитайській філософії та політиці[en]. Він уклав шість класичних праць як основоположні тексти конфуціанства, і вони стали центральними текстами, з якими порівнювали інші твори в китайському літературознавстві. Конфуціанство почало домінувати в літературних смаках Давнього Китаю, починаючи з періоду Воюючих царств[11]. Висловлювання Конфуція пізніше були зібрані його учнями в Аналектах[12].

Антології були поширеним явищем у Давньому Китаї, і складання антологій використовувалося як засіб літературної критики для визначення літературної класики[11]. Класика поезії, одна з Шести класичних праць, є найдавнішою збереженою антологією китайської поезії. Вона містить 305 творів анонімних авторів, що датуються XII–VII ст. до н. е. До появи цих творів поетична традиція в Стародавньому Китаї була переважно усною[13]. Антологія Чу Ци є збіркою поем періоду Чжаньґо, написаних у державі Чу та традиційно приписуваних Сун Юю та Цюй Юаню. Ці поеми були створені у формі рапсодій, які призначалися для декламації з певною інтонацією, а не для співу[14]. Музичне бюро[en] було засноване під час династії Чжоу, утвердивши державну роль у збиранні музичних творів і народних пісень, що зберігалася протягом усієї історії Китаю[15].

Історичні документи перетворилися на ранню форму літератури під час періоду Воюючих царств, коли документування поєднувалося з оповіддю, а іноді й з легендарними викладами історії[16]. Два з шести класичних творів, Книга документів та Весни та осені, є історичними документами. Останні надихнули створення історичних коментарів, які стали окремим жанром, зокрема Цзо чжуань, Ґун'ян чжуань та Ґулян чжуань[en]. Цзо чжуань вважають першим великим оповідним твором у китайській літературі[17]. Мистецтво війни Сунь-цзи було впливовим трактатом із воєнної стратегії, на який досі посилаються в сучасну епоху[18].

Династії Цінь та Хань

Докладніше: Поезія династії Хань[en]

Поезія, написана в короткий період династії Цінь, була повністю втрачена. У добу династії Хань поезія розділилася на кілька напрямів, серед яких — короткі вірші, паралельні виклади, римовані виклади та стародавній стиль; також у цей час поширився ідеалізм[11]. У цей час були написані Дев'ятнадцять давніх віршів[en], хоча питання їх походження залишається дискусійним[19]. Поезія цього періоду відмовилася від чотирискладового вірша на користь п'ятискладового. Балади держави Чу поширилися по всьому Китаю та здобули широку популярність, часто зосереджуючись на ідеях неминучої долі та фатуму[20].

Політична та полемічна література, створена урядовими чиновниками, домінувала в китайській прозі цього періоду, хоча навіть у цих творах часто вживалися ліризм і метафори. Цзя Ї був есеїстом, відомим своїми емоційними політичними трактатами, такими як Недоліки Цінь[en]. Чжао Цо[en] був есеїстом, відомим трактатами, що вирізнялися ретельністю, а не емоційністю. Конфуціанство й далі визначало філософські твори, хоча рух творів, які критикували сучасне застосування конфуціанства, розпочав Ван Чун у своєму трактаті Лунхен[en]. Прозова література, призначена для розваг, також розвивалася в цей період[21]. Історична література зазнала революційних змін завдяки Історичним записам, які стали першою загальною історією давніх часів і найбільшим літературним твором на той момент[22].

Шість династій

Докладніше: Поезія Шести династій[en]

Централізм занепав у період Шести династій, і конфуціанство втратило вплив як провідна ідеологія. Це спричинило появу багатьох місцевих традицій філософської літератури, зокрема на основі даоських і буддійських ідей[23]. Прозова художня література часів династій Вей і Цзінь складалася головним чином із надприродного фольклору, зокрема поданого у формі історичних оповідей[24]. Ця традиція надприродної прози продовжилася в епоху Північних і Південних династій завдяки Історії темряви і світла, що приписуються Лю Іціну[25]. Іншим жанром прози були збірки коротких біографічних або оповідних нарисів, з яких збереглася лише Нова оповідь про перекази світу[en][26].

Поезія Цзяньань[en] розвинулася з літературної традиції Східної Хань, увібравши своєрідні риси та сильні прояви емоцій для вираження індивідуалізму. Цей рух очолював тодішній правитель Китаю Цао Цао. Поезія Цао Цао[en] складалася з ансамблевих пісень, які публікувалися через Музичне бюро та виконувалися під музику[27]. Сім мудрих з бамбукового гаю були впливовими поетами в період Вей середини III століття, безпосередньо звертаючись у своїй поезії до політичних та філософських проблем[28]. Китайська поезія істотно розвинулася за династії Цзінь, увібравши паралелізм, просодію та емоційне вираження через пейзаж. Чжан Хуа[en], Лу Цзі та Пань Юе вважаються великими поетами, які розвинули ранню поезію Західної Цзінь[29]. Цзо Сі та Лю Кун[en] були поетами пізнього періоду Західної Цзінь[30]. За Східної Цзінь філософська поезія пройшла період абстрагування, що усунув багато з її літературних елементів. Го Пу та Тао Юаньмін були визначними поетами доби Східної Цзінь[31].

Популярність літературної поезії та естетизму зросла в період Південних династій, і література як мистецтво почала визнаватися окремою від політичної та філософської літератури[32]. Це призвело до розвитку літературної критики, саме в цей час були написані Літературний розум і різьблення драконів[en] та Рейтинг поезії[33]. У Шістнадцяти державах Північних династій культурний розвиток майже не відбувався через їх нестабільність, а північна література цього часу зазвичай зазнавала впливу Південних династій[34]. У поезії Шести династій також набула поширення шаньшуйська поезія[11].

Левант

Докладніше: Ханаанські та арамейські написи[en]

Стародавня література Леванту була написана північно-західними семітськими мовами[en], мовною групою, яка охоплює арамейську мову, а також ханаанські мови[en], зокрема фінікійську мову та іврит. Корпус ханаанських та арамейських написів[en] (або «північно-західних семітських написів») є основним небіблійним джерелом для вивчення творів стародавніх фінікійців, євреїв та арамеїв. Ці написи трапляються на кам'яних плитах, керамічних остраконах, прикрасах і варіюються від простих імен до повних текстів[35][36][37][38].

Книги, що складають Єврейську Біблію, формувалися приблизно протягом тисячоліття, причому найдавніші тексти походять орієнтовно з XI–X ст. до н. е.[джерело?] Вони є відредагованими творами, збірками різних джерел, майстерно й ретельно переплетених між собою. Старий Заповіт був укладений і відредагований різними авторами[en][39] протягом кількох століть, і багато дослідників доходять висновку, що єврейський канон остаточно сформувався[en] приблизно у III ст. до н. е.[40][41] Новий Заповіт став додатковою збіркою книг, що доповнила Єврейську Біблію, і складався з євангелій, які описували Ісуса та послань, написаних визначними діячами раннього християнства[42].

Класична античність

Стародавня Греція

Докладніше: Давньогрецька література
Thumb
Сцена з Одіссеї, зображена на давньоримській мозаїці

Рання грецька література створювалася у дактилічному гекзаметрі. Гомер вважають упорядником епічної поезії в Давній Греції завдяки Іліаді та Одіссеї. Гесіода вважають засновником літературної традиції поезії, що походила з каталогів і генеалогій, таких як Великі діяння[en] та Теогонія. Помітні автори релігійної літератури також мали подібне значення в той час, проте ці твори згодом були втрачені[43]. Серед пізніших грецьких поетів вирізнялася Сапфо, яка зробила значний внесок у розвиток лірики й користувалася великою популярністю в античності[44].

Давньогрецькі п'єси походять від хорових вистав[en] Афін VI століття до н. е., які були традицією вшанування Діоніса, бога театру та вина. Грецькі вистави асоціювалися з «вишуканими костюмами, складною хореографією, сценічною архітектурою та маскою». Вони часто мали структуру тетралогії, в якій за трьома трагедіями йшла сатирівська драма. Есхіл, Софокл і Евріпід були відомі своїми трагедіями, тоді як Арістофан і Менандр — комедіями[en][45]. Софокл найбільш відомий своєю п'єсою Цар Едіп, що стала одним із ранніх прикладів літературної іронії[46].

Давньогрецька філософія сформувалася як основа західної філософії. Фалес із Мілета був першою відомою в історії людиною, що займалася західною філософією. Давньогрецьку філософську літературу розвинув Платон, який поєднував філософські дискусії з методом запитань Сократа[en] у формі діалогів. Арістотель, учень Платона, написав десятки праць із багатьох наукових дисциплін[47]. Арістотель також започаткував ранню літературну критику та літературну теорію у своєму творі Поетика[46].

Стародавній Рим

Докладніше: Латинська література

У Римській республіці література існувала у формах трагедії, комедії, епосу та історичних творів. Люцій Лівій Андронік вважається засновником літератури латинською мовою, і завдяки впливу Риму розвиток латинської літератури часто виходив за межі традиційних кордонів самого Риму. Плавт був впливовим драматургом, відомим своїми комедіями, що підкреслювали гумор і популярну культуру. Пізня республіка ознаменувалася зростанням Августівської літератури[en] та класичної латини, що здебільшого представлена прозою, зокрема у працях Ціцерона та Саллюстія. З утворенням Римської імперії політична публіцистика занепала, а проза поступилася місцем поезії. Такі поети, як Вергілій, Горацій, Проперцій і Овідій, вважаються творцями «золотого віку» латинської літератури[48]. Епічна поема Вергілія Енеїда тісно наслідувала зразок, закладений Гомером[49].

Серед видатних латинських авторів, які жили за часів ранньої імперії, були Пліній Старший, Сенека та імператор Марк Аврелій. Із розширенням Римської імперії латинська література дедалі частіше походила з Іспанії та Північної Африки. До історичних творів ранньої імперії належать поема Фарсалія Лукана, що описувала громадянську війну Цезаря, та Аннали Тацита, які зафіксували події I століття[50]. Золотий осел Апулея, написаний у пізній період імперії і, ймовірно, є найстарішим романом у світі[51]. Прийняття християнства в Римській імперії проявилося і в латинській літературі, найвиразніше — у сповідальній прозі[en] Аврелія Августина, зокрема у Сповідях[52].

Стародавня Індія

Докладніше: Література тамілів[en], Література Індії, Література каннада, Література телугу[en] та Санскритська література

Традиції знань в Індії передавали філософські напрацювання та богословські концепції через дві традиції — Тексти Шруті та Смріті, що означають те, що вивчене та те, що пережите, і до яких належать Веди. Загалом вважається, що Пурани є найдавнішими філософськими творами в історії Індії, хоча мовознавчі праці з санскриту існували ще до 1000 р. до н. е. Пуранічні твори, зокрема індійські епоси Рамаяна та Магабгарата, вплинули на незліченну кількість інших творів, включно з балінезійським кечаком[en] та іншими формами театральних дійств, такими як ляльковий театр тіней (ваянг), а також на численні європейські твори. Палійська література посідає важливе місце у становленні буддизму[53][54]. Класична санскритська література розквітає в періоди Маур'їв та Гуптів, приблизно від II ст. до н. е. до VIII ст. н. е. Класична тамільська література також виникає на початку історичного періоду, який охоплює час від 300 року до н. е. до 300 року н. е.[55][56], і є найдавнішою світською літературою Індії, що головним чином зосереджується на темах кохання та війни. Період Гуптів в Індії знаменується розквітом санскритської драми, класичної санскритської поезії та укладанням Пуран.

Remove ads

Посткласична література (V–XV століття)

Узагальнити
Перспектива
Докладніше: Література раннього середньовіччя[en] та Середньовічна література

Середньовічна Європа

Після падіння Риму (приблизно у 476 році) багато літературних підходів і стилів, винайдених греками та римлянами, в Європі втратили популярність. Упродовж приблизно тисячоліття між падінням Риму та Флорентійським Ренесансом середньовічна література дедалі більше зосереджувалася на вірі та питаннях, пов'язаних із вірою, частково через те, що твори, написані греками, не збереглися в Європі, а отже, існувало небагато зразків класичної літератури, з яких можна було вчитися й рухатися далі. Хоча багато чого було втрачено через руйнівний вплив часу (і катастрофи, як-от пожежа в Александрійській бібліотеці), чимало грецьких творів залишилося — їх ретельно зберігали й переписували мусульманські книжники. Невелика кількість уцілілих творів змінювалась і спотворювалась, породжуючи нові форми. Деякі з цих спотворених витоків нових стилів можна побачити в літературі, яку зазвичай описують як Справа Риму[en], Справа Франції[en] та Справа Британії[en][джерело?].

Близько 400 року н. е. Psychomachia[en] Пруденція започаткувала традицію алегоричних оповідей. Поезія ж розквітла в руках трубадурів, чиї куртуазні романи та шансони де жест розважали й тішили вищі класи, які були їхніми меценатами. Перший хрестовий похід 1095 року також вплинув на літературу. Наприклад, образ лицаря набув іншого значення. Ісламський наголос на науковому дослідженні та збереженні грецьких філософських творів також позначився на європейській літературі[джерело?].

Агіографії, або «житія святих», були поширеним жанром серед ранньосередньовічних європейських текстів. Твори Беди — Церковна історія народу англів — та інших авторів продовжували історичну традицію, засновану на вірі, започатковану Євсевієм на початку IV століття. Між Августином і Біблією релігійні письменники мали безліч аспектів християнства, які потребували подальшого пояснення й тлумачення. Тома Аквінський, більш ніж будь-хто інший, зміг перетворити теологію на своєрідну науку, частково завдяки сильному впливу Арістотеля, чиї твори поверталися до Європи у XIII столітті. Драматургія фактично припинила існування, за винятком містерій та драм Страстей Господніх[en], які були зосереджені переважно на передаванні християнської віри простому народу[джерело?].

Латинська мова продовжувала використовуватися як літературна мова в середньовічній Європі. Хоча нею також розмовляли, вона передусім вивчалася й застосовувалася в літературі, а наукові тексти зазвичай писалися латиною[57]. Християнство ставало дедалі помітнішим у середньовічній європейській літературі, також написаній латиною. У XIII столітті почала активно з'являтися релігійна література й іншими мовами, оскільки ті, хто не знав латини, прагнули мати релігійні тексти, які могли б зрозуміти. Зокрема, жінкам не дозволялося вивчати латину, і саме в цей час жінками була написана велика сукупність релігійної літератури багатьма мовами[58].

Середньовічна Англія

Рання середньовічна література в Англії була написана давньоанглійською мовою, яка не є взаємно зрозумілою з сучасною англійською. До творів цього часу належить епічна поема Беовульф та оповіді про короля Артура[en], засновані на легендарному образі короля Артура. Література сучасною англійською мовою починається з Джеффрі Чосера у XIV столітті, відомого завдяки Кентерберійським оповідям[59].

Середньовічна Італія

Божественна комедія Данте Аліг'єрі була завершена приблизно в 1321 році. Організована у три частини, що називаються кантіки, Божественна комедія є наративною поемою, яку вважають найвизначнішим твором італійської літератури[60]. Вона описує подорож Данте трьома різними царствами мертвих, Інферно (Пекло), Пурґаторіо (Чистилище) та Рай (Небеса), де його супроводжують римський поет Вергілій та Беатріче, ідеалізована жінка Данте. Хоча Божественну комедію здебільшого ігнорували літературні кола під час її створення і деякий час після її публікації, вона здобула подальше визнання в англомовному світі після того, як британський поет-романтик Вільям Блейк та інші романтики XIX століття «відкрили» її заново, вплинувши на пізніших авторів, таких як Томас Стернз Еліот та Езра Паунд. Поема відображає середньовічну філософію потойбічного життя у тому вигляді, як її розуміла Західна церква XIV століття, а також закріпила тосканський діалект як основу італійської мови. Декамерон Джованні Боккаччо, опублікований у 1351 році, вплинув на європейську літературу наступних століть. Його обрамлення, де десять осіб розповідають по десять історій, ввело в ужиток термін новела і надихнуло пізніші твори, зокрема Кентерберійські оповіді Чосера[61].

Ісламський світ

Див. також: Ісламська література
Thumb
Арабський рукопис Тисячі й однієї ночі

Найвідомішим художнім твором ісламського світу була Книга тисячі й однієї ночі (Арабські ночі), що являла собою укладену збірку багатьох давніших народних оповідань, розказаних перською царицею Шахразадою. Епос почав формуватися у X столітті й набув остаточної форми до XIV століття; кількість і тип оповідань відрізнялися від рукопису до рукопису[62]. Цей епос мав значний вплив на Захід після того, як його переклав у XVIII столітті Антуан Галлан[63]. Було створено багато наслідувань, особливо у Франції[64].

Арабська література

Докладніше: Арабська література та Марокканська література[en]

Перська література

Докладніше: Перська література та Середньоперська література[en]

Шах-наме Фірдоусі, національний епос Ірану, є міфологічним і героїчним переказом перської історії та найдовшою епічною поемою, коли-небудь написаною. З перської культури найвідомішою на заході книгою є Рубаї Омара Хаяма. «Рубаї» — це збірка віршів перського математика й астронома Омара Хаяма (1048–1122). «Рубаї» означає «чотиривірші»: строфи з чотирьох рядків. Амір Арсалан[en] також був популярним міфологічним перським оповіданням.

Прикладами ранньої перської прото-наукової фантастики є Погляди жителів прекрасного міста Аль-Фарабі про утопічне суспільство, та такі елементи, як летючий килим[65].

Османська література

Докладніше: Література Туреччини
Див. також: Османська поезія[en] та Проза Османської імперії[en]

Посткласична література на івриті

Докладніше: Єврейська література і Література мовою іврит

Середньовічна єврейська художня проза часто спиралася на єврейські легенди та писалася різними мовами, включаючи іврит та юдео-арабську мову. Літургійна єврейська поезія на івриті розквітла в Палестині у VII–VIII століттях завдяки творам Йосе бен Йосе[en], Янная[en] та Елеазара Калліра[en][66]. Пізніше єврейські поети в Іспанії, Провансі та Італії писали як релігійну, так і світську поезію івритом; особливо визначними були іспанські єврейські поети Шломо ібн Гвіроль та Юда Галеві[en]. Окрім поезії та художньої прози, середньовічна єврейська література також охоплює філософську літературу, містичну (кабалістичну) літературу[en], етичну літературу (мусар)[en], юридичну (галахічну) літературу та коментарі до Біблії[en][джерело?].

Середньовічна Індія

Докладніше: Література Індії

Санскрит занепадає на початку II тисячоліття; пізні твори, такі як Катхасарітсагара, датуються XI століттям, тоді як натомість розквітає література, написана середньоіндійськими народними мовами[en], зокрема старобенгальською[en] та старогінді[en][джерело?].

Середньоімперський Китай

Докладніше: Китайська література

Династії Суй і Тан

Thumb
«Лі Бо декламує вірш», Лян Кай (XIII ст.)

Лу Сідао[en], Сюе Даохен[zh] та Ян Су[en] були видатними поетами ранньої династії Суй, причому Ян відходив від панівних традицій південної поезії[67]. За часів Суй і на початку династії Тан літературу підтримували різні імператори, які замовляли багато творів і самі писали деякі з них. Поезія цього періоду дотримувалася «палацового стилю», поки не відокремилася завдяки творчості Чотирьох взірців[en][68]. Ван Чанлін і Лі Бо визнаються серед великих поетів доби Високої Тан[69]. Пейзажна поезія та поезія «про застави і рубежі» мали значний вплив у часи династії Тан[70]. Поезія Тан також включала ці, різновид ліричної поезії[71]. У середині династії Тан китайська поезія дедалі більше зосереджувалася на політиці, людських стражданнях і реалізмі, наприклад, у творах Ду Фу[72]. На початку IX ст. китайська поезія розділилася на дві школи; такі поети, як Мен Цзяо та Хань Юй писали про незвичне, тоді як такі поети, як Бо Цзюй-і та Юань Чжень наголошували на простоті[73]. Останні роки династії Тан ознаменувалися зростанням лірики та еротичної поезії[en]. Лі Шан'їнь та Вень Тін'юнь[en] були впливовими поетами цього періоду[74].

Художня оповідь набула значної ролі за часів династії Тан, її писали з менш жорсткими обмеженнями щодо форми та обсягу[75]. Художня література в середині періоду Тан зосереджувалася переважно на соціальній критиці та романтичному коханні, а серед визначних авторів цього часу були Шень Цзіцзі[zh] та Юань Чжень[76]. У період пізньої династії Тан поширилися збірки оповідань, зокрема лицарських історій, авторства таких письменників, як Пей Сін[zh]. Популярна література того часу включала тексти перетворення, оповіді народною мовою, сутри, пісні та рапсодії[77]. Паралельна проза залишалася популярною на початку династії Тан, хоча такі письменники, як Лі Бо, відійшли від суворої форми, яка була поширена в той час[78]. Хань Юй просував використання класичної прози у стилі давніх конфуціанських творів[79]. За династії Тан у Китаї почався розвиток друкарства. Примірник Діамантової сутри, ключового буддійського тексту, знайдений на початку ХХ століття в Китаї запечатаним у печері, є найдавнішою відомою датованою друкованою книгою — на ньому стоїть дата 868 рік. Для створення примірника було використано ксилографічний друк[джерело?].

Remove ads

Періодизація літератури

Див. також

Примітки

Джерела і література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads