Купрієнко В'ячеслав Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Купрієнко.

В'ячесла́в Микола́йович Купріє́нко (нар. 28 лютого 1964(19640228), м. Комунарськ Луганської області) — український письменник, автор-виконавець власних пісень, перекладач.

В’ячеслав Купрієнко
Народився	28 лютого 1964(1964-02-28) (61 рік) м. Комунарськ УРСР
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	поет, прозаїк, автор-виконавець пісень, перекладач
Alma mater	Київське вище загальновійськове командне училище
Мова творів	українська, російська
Роки активності	від 1988 р.
Жанр	пісня, есе
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Премії	Премія імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва

Життєпис

Народився на Луганщині. У Комунарську (нині Алчевськ) 1981 року закінчив середню школу № 22. У шкільному віці брав участь у піонерській військово-спортивній грі «Зірниця», займався кількома видами спорту (футбол, бокс, автомоделізм та ін.); згодом захопився спортивним орієнтуванням. Здобув освіту на факультеті розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М. В. Фрунзе (1985), фах — командна тактична розвідка, китайська мова.

У 1987—1989 роках як офіцер ГРУ (СРСР) служив командиром групи спеціального призначення 177 окремого загону спеціального призначення Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Учасник бойових дій, нагороджений двома орденами Червоної Зірки. У званні капітана звільнився з військової служби 1992 року, після чого в Україні працював як перекладач китайської мови. Переклав з китайської російською мовою книжку про ушу, видану в Києві (автор Чжан Юкунь, «100 вопросов по у-шу», 1996).

Враження від участі в бойових діях в Афганістані лягли в основу літературно-мистецької творчості. Свою першу пісню «8 грудня» написав у квітні 1988-го, присвятивши її пам'яті полеглого лейтенанта Олексія Трофимова, якого В'ячеслав Купрієнко змінив на посаді командира групи^[1]. Загалом написав понад 100 пісень російською мовою. Як автор-виконавець здобув визнання, лауреат низки фестивалів — всеукраїнських і міжнародних. Від 2016 року свідомо перейшов на українську мову, співає українською, якою написав у співавторстві понад 30 пісень, зокрема пісню «Онук і дід» — з нею виборов премію Міністерства оборони України 2021 року^[2].

Живе в смт Бородянка Київської області. Одружений, має двох доньок.

Творчість

Автор збірки пісень «Я хотів відшукати дорогу» (1997), аудіоальбомів на дисках: «Гімн серця» (1999), «Хочеться» (2000), «Сім перевалів» (2003), «Політ» (2004), «Сповідь офіцера розвідки» (2007), «Нічого взамін» (2011), «Соняхи» (2016), «Час народу» (2018), «Піхота» (2021).

Пісні В'ячеслава Купрієнка звучать у документальних серіалах «Афганський синдром», «Афганська війна», його есе використано в мюзиклі «Афган»^[3].

Книжки

• «Я хотел отыскать дорогу» (1997) (рос.)
• «Фэншуй. Акупунктура земли» (1999) (рос.)
• «Ничего взамен» (2012) (рос.)

Проза для дітей

• «Рассказики о мышонке» (2014) (рос.)
• «Мишасько і розгардіяш» (2019)
• «Мишаськів догоридриґ. Книга 2». Видавництво "Зелений пес', 2022, ISBN: 978-966-2792-38-6

Громадська діяльність

Член Національної спілки письменників України (2014) і громадської спілки «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та антитерористичної операції». Волонтер, неодноразово виступав з концертами для українських вояків у зоні проведення ООС. У 2014—2021 роках провів понад 300 концертів.

Нагороди

• Орден «За заслуги» III ст. (2020)^[4]
• два ордени Червоної Зірки

Лауреат Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва у номінації «Музичне мистецтво» (2021).

Лауреат Московського міжнародного фестивалю «Віват, Перемого!» (2000, 2001), VI Московського міжнародного фестивалю «Солдати Росії» (2010), Всеукраїнського фестивалю «Пісні, народжені в АТО» (2016) та низки інших.