Криштоф Збаразький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Збаразький.

Криштоф, або Христофор^[1] Збаразький гербу Корибут (біля 1580 — 6 березня 1627) — магнат руського походження з роду Збаразьких^[2], державний діяч Речі Посполитої.

Христофор Збаразький
Псевдо	Криштоф, Кшиштоф
Народився	бл.1580
Помер	6 березня 1627(1627-03-06) Краків
Поховання	Костел Святої Трійці
Підданство	Річ Посполита
Діяльність	військовик, державний діяч, меценат дипломат
Відомий завдяки	будівничий Збаразького замку
Титул	князь
Посада	конюший великий коронний
Військове звання	каштелян
Конфесія	кальвініст, католик
Рід	Збаразькі
Батько	князь Януш Збаразький
Мати	княжна Анна Четвертинська
Родичі	князь Юрій Збаразький (брат)
Брати, сестри	Юрій Збаразький
У шлюбі з	парубок
Діти	безпотомний
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Нащадок спольщеного руського (українського) князівського роду. Народився в сім'ї брацлавського воєводи князя Івана-Януша Збаразького та його дружини — княжни Анни Четвертинської — доньки князя Матвія Васильовича Четвертинського і його другої дружини Євдоксії Вагановської.^[3]

До 1600 р. вивчав військову справу за кордоном. Як і брат, навчався у Галілео Галілея. Перебуваючи в Європі перейшов з кальвінізму на католицтво.
1609 року брав участь в поході короля Сиґізмунда III Вази проти Московії. Брав участь у Хотинській війні 1620-21 років. До нього писав лист з проханням визволити з османського полону князь Самійло Корецький.^[4] У 1623 році:

• уклав як посол Речі Посполитої мир з Османською імперією на таких вигідних умовах, що Великий сейм висловив йому 1624 року публічну подяку
• завдяки його зусиллям з османської неволі було викуплено за 30 тисяч талерів полонених у битві під Цецорою майбутнього великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського і ще кількох відомих шляхтичів.^[5]

Контактував з родичем^[6] князем Григорієм Святополк-Четвертинським, вихованим в антиєзуїтському та антикатолицькому дусі; може, під його впливом разом із братом Юрієм в 1627 році на сеймі в Торуні захищали православних^[7].

У 1633 році Павел Ґродзицький був одним з учасників посольської місії на чолі з кн. Х. Збаразьким до османів.^[8]

Мав посади конюшого великого коронного (1615—1627), члена комісії з козацьких справ та цінових тарифів, краківського каштеляна, старости кременецького (1608—1627), грубешівського, болеславського, віслицького і солєцького.
Фундатор єзуїтського колеґіуму у Вінниці.

За борги роду Тенчинських (найправдоподібніше, борг любельського воєводи Ґабріеля Тенчинського, чоловіка кузини Варбари) отримав у володіння (інші джерела вказують, що був посідачем чи державцем) в 1617 р. їхні велетенські маєтності ключ конськовольський.^[9]

Як і старший брат Юрій, не був одружений та не мав нащадків^[3]. Передостанній із роду Збаразьких.

Помер і був похований у родинній гробниці в домініканському костелі Святої Трійці у Кракові.