Юрій Збаразький (каштелян)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юрій Збаразький.

Юрій Збаразький гербу Корибут (близько 1573/1574 — 12/30 липня 1631^[3], Краків) — руський князь, військовий та державний діяч Речі Посполитої, меценат. Останній з роду князів Збаразьких.

Юрій Збаразький
Псевдо	Єжи Збаразький
Народився	1574  Антонівці (зараз Кременецький район, Тернопільська область, Україна)
Помер	30 липня 1631(1631-07-30) або 4 липня 1631(1631-07-04)[1][2]  Краків, Річ Посполита
Поховання	Костел Святої Трійці
Підданство	Річ Посполита
Місце проживання	Падуя, Краків
Діяльність	військовий, державний діяч, меценат
Відомий завдяки	будівничий Збаразького замку
Alma mater	Падуанський університет
Титул	князь
Посада	каштелян краківський
Конфесія	кальвініст, католик
Рід	Збаразькі
Батько	князь Януш Збаразький
Мати	княжна Анна Четвертинська
Родичі	князь Кшиштоф Збаразький (брат)
Брати, сестри	Кшиштоф Збаразький
У шлюбі з	неодружений
Діти (0 )	безпотомний
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походив із руського (українського) князівського роду Збаразьких. Старший син князя Януша Збаразького і княжни Анни Четвертинської, брат Христофора Збаразького. За різними даними, народився 22 або 23 квітня 1574 року в селі Антонівці (тепер Шумський район)^[4].

Навчався в Падуанському університеті (Італія, записувався до метрики у 1592 та 1616 роках^[4]), слухав лекції Галілео Галілея, там же перейшов з кальвінізму в католицизм. 1598 року з двором короля Сиґізмунда ІІІ Вази відвідав Швецію. Разом з братом князем Христофором брав участь у військових діях під час зведення на престол господаря молдавського Єремії Могили.

Під час рокошу Миколая Зебжидовського (міжусобної боротьби в Речі Посполитій) був на боці короля Сигізмунда ІІІ, вніс багато коштів на підтримку війська й королівського двору. Не пропустив жодної воєнної кампанії, у яких брав участь особисто або зі своїм військом. На чолі свого війська був учасником заспокоєння селянсько-козацьких заворушень. 1623 року під час виступу на сеймі у Варшаві вимагав жорстко карати непокірних селян і козаків^[5].

З 1625 року мав приязні стосунки із графом, коронним підчашим Станіславом Любомирським, який теж не любив єзуїтів^[6].

Від спадкоємців Падневських 28 лютого 1613 року набув за 35000 флоринів маєтності пілицькі^[4]. У кількох містах побудував прекрасні палаци, а для захисту держави — фортеці. 1627 року заснував у Збаражі конвент св. Юрія, у якому 1636 року^[7] осіли отці бернардинці. У 1628 р. за його підтримки Максиміліан Пшерембський висунув кандитатуру на посаду великого коронного підканцлера (не отримав її через вибір єпископами Томаша Замойського)^[8].

Протектор кримського калги Шагін-Ґерая. Підтримував тісні зв'язки з коронним канцлером Якубом Задзіком^[9].

Помер, так ніколи й не одружившись, тому не полишив нащадків, як і його молодший брат Христофор. Був похований поруч із братом у Кракові (тепер Польща) в домініканському костелі святої Трійці в заснованій ним каплиці. По його смерті більша частина величезних володінь перейшла до найближчих родичів — князів Вишневецьких та Четвертинських.

Посади

Крайчий великий коронний (1612—1619), підчаший великий коронний (1619—1631), краківський каштелян (1620—1631), староста сокальський (1607—1631), пінський (1590—1631), жарновецький (1624—1631), віслицький (1628—1631), державця радоговський^[10].