Лавочне (Росія)

Ла́вочне (рос. Лавочное, башк. Лавочный) — село у складі Уфимського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Красноярської сільської ради.

село Лавочне
рос. Лавочное башк. Лавочный
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Башкортостан
Муніципальний район	Уфимський район
Поселення	Красноярська сільрада
Код ЗКАТУ	80 252 830 005
Код ЗКТМО	80 652 430 116
Основні дані
Населення	2 особи (2010[1])
Поштовий індекс	450516
Географічні координати:	54°53′03″ пн. ш. 56°00′23″ сх. д.
Мапа
Лавочне Лавочне

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лавочне.

Село розмістилося біля озера Лавочне, що поблизу річки Білої.

Населення

Населення — 2 особи (2010; 0 у 2002^[2]).

Національний склад^[3]:

• татари — 57 %

Історія

Село Введенське заснували вільні державні селяни, а, згодом, землі поруч почали викупати поміщики (ймовірно родина Гладишевих). Назву отримало через побудовану тут поміщиком Сергієм Івановичем Аничковим у 1786 році церкву на честь Введення в Храм Божої Матері. До її парафії відносились декілька сусідніх поселень.^[4]

Згідно 3-ї Ревізії 1762 року Лавошне належало Гладишеву. У другій половині XVIII століття спадкоємці Гладишева продали землі прапорщику Кублицькому. То ж Лавошне відійшло Саві Семеновичу Кублицькому, що проживав з родиною в своєму маєтку Карамали (Кублицьке). У 1756 році Кублицький за станом здоров'я був звільнений з армії в чині капітана. Під час Пугачовського повстання брав участь в обороні Уфи, після чого знову повернувся на військову службу.

Під кінець століття Сава Семенович розділив землі поміж своїми дітьми, і маєток Лавошне відійшов до сина Івана — секунд-майора, який також служив секретарем в губернській канцелярії. Окрім цього, Іван Савич мав частки в селах Гладишево, Баланова, Турбасли та ще в чотирьох пустках.

Іван Савич успадкував кріпаків села Карамали не лише від батька, а й від братів Семена та Олександра Кублицьких. Деяких селян він відписав своїм дітям, а інших перевів до Лавошного. Частини земель отримали діти Івана Савича від першого шлюбу — Михайло, Олександра і найменшу частку отримала Ганна (у шлюбі Лазарева). На 1816 рік у Івана Кублицького налічувалось 14 дворових та 128 кріпаків, у Михайла Кублицького — 7 дворових та 54 кріпаки, в Олександри Кублицької 12 дворових та 27 кріпаків.

У 1827 році помирає Іван Кублицький, до народження дочки Марії. Найбільша частка маєтку переходить в управління його вдови, Варвари Євграфівни. Коли ж наприкінці 1840-х років пані Кублицька померла, землі відійшли до Марії Михайлівни, яка на той час вже була одружена зі значно старшим від неї відставним підполковником Павлом Івановичем Гіршем.

В середині XIX століття, вільних селян залишилось лиш 4 двори. Більшість земель належали вдові підполковника, — Марії Михайлівні Гірш. Станом на 1850 рік у неї налічувалось 276 душ кріпаків, у Олександри Кублицької — 99. Згодом невелику частину земель у 1861 році отримає кузина Марії Михайлівни — Олександра Василівна Лазарєва (дочка Ганни Іванівни Кублицької). Трьох кріпаків їй подарує тітка Олександра Іванівна^[5].

Марія Гірш померла восени 1857 року в 30-річному віці, залишивши по собі 9 дітей. Її частина Лавочного перейшла до Павла Гірша, який віддав маєток під опіку прикажчика.

З 1861 року діяло церковно-парафіяльне училище для хлопчиків. Також розміщувались бакалійна та винна лавка.^[6] Стара дерев'яна церква в 1863 році була перебудована та повторно освячена восени 1892 року.

У 1863 році частка Лазаревої була здана в казну, а селяни Павла Гірша та Олександри Кублицької після Селянської реформи утворили дві громади: Гришинську (117 чол.) та Кублицьку (46 чол.).

З приходом радянської влади церкву розібрано та перенесено до села Красний Яр. Тут розмістилась сільська рада, а в наш час — мечеть.^[7]

Згідно «Всесоюзного перепису населення 1926 року» у с. Лавочне Уфимського кантону, Дмитрівської волості, проживало 510 осіб.

Село поступово опустіло і зараз виконує роль лиш дачного поселення.

Джерела

• Аркуш карти N-40-41 Уфа. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1982 р. Видання 1984 р. (рос.)
• Златоверховников Иван. Уфимская епархия. Уфа, 1899 // Уфимская епархия Русской Православной Церкви / авт.-сост. П. В. Егоров, Л. Г. Рудин. М., 2005. С. 82.
• Рожкова Л. В. История семьи Кублицких — Гирш и их потомков // Река времени. 2018 / сост. и ответ. ред. М. И. Роднов. Уфа, 2018; Роднов М. И. Дворянская усадьба Южного Предуфимья (вторая половина XIX в.). «ЛитРес: Самиздат» [электронная монография], 2018.