Левицький Михайло Васильович (поет)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левицький.

Миха́йло Васи́льович Леви́цький (16 березня 1948, село Пукеничі Стрийського району Львівської області  — 11 квітня 2018, Тернопіль)  — український поет, перекладач, художник. Член Національних спілки письменників України (від 1981) та спілки художників України (від 1996), депутат Тернопільської обласної ради І скликання (1990—1994).

Михайло Васильович Левицький
Михайло Васильович Левицький
Народився	16 березня 1948(1948-03-16) с. Пукеничі, Стрийський район, Львівська область, Україна
Помер	11 квітня 2018(2018-04-11) (70 років) Тернопіль
Поховання	с. Пукеничі, Стрийський район, Львівська область
Громадянство	УРСР →  Україна
Національність	українець
Діяльність	поет, перекладач, художник
Alma mater	Дрого́бицький держа́вний педагогі́чний університе́т і́мені Іва́на Франко
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Членство	Національна спілка письменників України і Національна спілка художників України
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Премії	імені Іванни Блажкевич
Левицький Михайло Васильович у Вікісховищі

Співзасновник, перший голова першої в Україні крайової організації НРУ, член Великої Ради НРУ.

Життєпис

Михайло Левицький народився 16 березня 1948 року в селі Пукеничі Стрийського району Львівської області. У рідному селі закінчив початкову, а в сусідніх Лисятичах — середню школу. Відчуваючи потяг до друкованого слова, вступив на факультет журналістики Львівського університету. Після першого курсу продовжив навчання у Дрогобичі. Закінчив у 1984 році філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту (нині Дрогобицький педагогічний університет).

Від 1984 року проживає в Тернополі. Працював у редакції газети «Відродження» (нині «Свобода»), художньому комбінаті.

Помер 11 квітня в Тернополі, похований у рідному селі.

Творчість

Ще осені дорого я заплачу
За білі поля, за наївність і впертість,
Та я не боюсь. Безголово лечу.
Я – сніг, що наважився випасти першим…

«Перший сніг» (1989)

Перший вірш Михайло Левицький надрукував чотирнадцятирічним школярем у газеті «Зірка», завдяки чому його преміювали путівкою в табір «Молода гвардія» — як найкращого юного кореспондента та художника.

1979 року у львівському видавництві «Каменяр» вийшла перша книга Михайла Левицького «Мамині перепілки». У січні 1981 року він став членом Спілки письменників України.

Автор збірок:

• «Мамині перепілки» (1979),
• «Світ околиць» (1986),
• «Ранок» (переклад з Миколи Рубцова, 1986),
• «Я завжди був закоханий в дерева» (1993, художнє оформлення автора),
• «Сніг горів од снігурів» (1992),
• «Великдень» — вірші для дітей (1993),
• «Вівторок» (1994, художнє оформлення автора),
• «Де ростем, там мусимо цвісти» (1998),
• «Відгомоніла золота діброва» (переклад із Сергія Єсеніна),
• «З останньої пелюстки літа» (2004, ілюстрації автора).

Відзнаки

• Лауреат премії імені Іванни Блажкевич.
• Орден «За мужність» 3-го ступеня (2009)^[1].