Ленкавський Степан Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ленкавський.

Степа́н Ленка́вський (6 липня 1904, Угорники Станіславівський повіт, Королівство Галиції та Лодомерії, Австро-Угорщина  — 30 жовтня 1977, Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччина) — український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації українських націоналістів (ОУН).^[1]

Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. Сидять зліва направо 1 ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. Стоять зліва направо 2 ряд: Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський. Стоять зліва направо 3 ряд : Юрій Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич

Степан Ленкавський
Степан Ленкавський
2-й Голова ОУНР
1959 — 1968
Попередник	Степан Бандера
Наступник	Ярослав Стецько
Народився	6 липня 1904(1904-07-06) Угорники, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер	30 жовтня 1977(1977-10-30) (73 роки) Мюнхен, Баварія, ФРН
Похований	Вальдфрідгоф
Відомий як	політик
Громадянство	ЗУНР
Національність	українець
Політична партія	Організація українських націоналістів
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 6 липня 1904 року в с. Угорники на Прикарпатті в родині священника о. Володимира Ленкавського та Марії Антульської. У 1909 році родина Ленкавських переїжджає до с. Фитьків на Надвірнянщині, де відвідував до сільську школу по закінченні якої вступив до Станиславівської гімназії, де з п’ятого класу входив до незалежної Організації Вищих Кляс Українських Гімназій (ОВКУГ). Вона виникла на початку 20-х років під впливом праць Дмитра Донцова та активістів УВО.^[2]

У 1922 році родина Ленкавських переїздить у с. Загвіздя біля Станіслава, де батько служив на парохії до 1944 року.^[3] Згодом закінчив філософський факультет Львівського університету, а з середини 1920-х років став активним учасником націоналістичного руху (член проводу Союзу української націоналістичної молоді, один із засновників ОУН, входив до складу першого Проводу).^[2]

1928 року брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді — журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929–1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)». У журналі «Розбудова нації» (ч. 7–8, 1928) вийшла його стаття «Філософічні підстави „Націоналізму“ Донцова».

У 1929 році у Відні на Конгресі Українських Націоналістів (Перший Великий Збір ОУН) серед 30 делегатів виголошує реферат «Суверенна Україна та національна революція». 3 лютого 1929 року на Конгресі приймають Уст­рій Організації Українських Націоналістів. Він привіз до Львова напрями розбудови ОУН на західноукраїнських землях, котрі отримав від Євгена Коновальця. Влітку 1929 року укладає «Декалог Українського націоналіста». У зв'язку з проведенням польською владою пацифікації переїздить у 1930 році до Кракова, де студіює філософію в Ягеллонському університеті. 2 лис­топада 1931 року Степана Ленкавського заарештували поляки на 4 роки.

1939 року після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б). 1940 року в період розколу в ОУН від імені прихильників С. Бандери вів переговори з А. Мельником.

На II Надзвичайному Великому Зборі ОУН, на якому обрано Провідником Степана Бандеру Ленкавський очолює секцію політичної пропаганди і стає заступником керівника Проводу.^[2] 30 червня 1941 року у Львові проголошують Акт відновлення Української держави. Уряд очолив Ярослав Стецько. У Львові Степан Ленкавський керує пропагандивною референтурою, формує похідні групи на схід України і забезпечує їх пропагандивними матеріалами. 29 липня 1941 року німецька таємна поліція арештує його і відправляє до краківської тюрми «Монтелюнніх», а в 1942 році відправлений до концентраційного табору «Аушвіц». Пробув у концент­раційному таборі до 1944 року.^[4]

У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС). Впродовж 1950–1951; 1959–1968 років очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях перемоги». В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г. Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).^[4]

Могила С. Ленкавського сектор 430 на цвинтарі Waldfriedhof (Мюнхен) 48.098703,11.491967

Степан Ленкавський помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені, похований на українській частині кладовища Вальдфрідгоф.^[5] Його могила знаходиться в секторі 430 (коорд. 48.098703,11.491967)

Пам'ятник Степану Ленкавському в с. Угорники

Декалог українського націоналіста

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.

Вшанування пам'яті

• В даний час на території Івано-Франківської області встановлено не менше п'яти різних пам'ятників Степану Ленкавському. Останній з них був відкритий 22 серпня 2010 року в селі Угорники Івано-Франківської області (скульптор Василь Вільшук) і являє собою бронзову статую Степана Ленкавського на гранітному постаменті.
• В Івано-Франківську одну з вулиць названо на честь Степана Ленкавського.
• На його честь також названо 59 курінь УПЮ імені Степана Ленкавського.
• У місті Луцьк вулицю Левітана перейменували на вулицю Степана Ленкавського.
• У селищі Брюховичі вулицю Антона Макаренка перейменували на вулицю Степана Ленкавського^[6].
• У селі Ясениця-Сільна вулицю Миру перейменували на вулицю Степана Ленкавського.
• Рішенням Надвірнянської міської ради від 21 липня 2011 року № 327-11/2011 Степану Ленкавському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна»^[7].