Леопард колоколо

Леопард колоколо^[1] (Leopardus colocolo) — невеликий південноамериканський плямисто-смугастий хижий ссавець із роду леопард (лат. Leopardus) родини котових (Felidae). Назва ймовірно пов'язана з давнім арауканським героєм Колоколо^[2]. Кішка мешкає на західних схилах Анд та півночі Чилі. Донедавна колоколо включав у себе наразі незалежні види пампаської (Leopardus pajeros) та пантанальської кішки (Leopardus braccatus). Деякі вчені все ще приписують ці два види до колоколо.

?Леопард колоколо
Охоронний статус
Близький до загрозливого  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Хижі (Carnivora)
Родина:	Котові (Felidae)
Рід:	Леопард (Leopardus)
Вид:	Леопард колоколо
Біноміальна назва
Leopardus colocolo (Molina, 1782)
Синоніми
Felis colocola Oncifelis colocolo Lynchailurus colocolo
Посилання
Вікісховище:	Leopardus colocolo
Віківиди:	Leopardus colocolo
EOL:	1053888
ITIS:	726251
МСОП:	15309
NCBI:	61406
Fossilworks:	224069

Таксономічні примітки

В 1994 Гарсія Переа (ісп. Garcia Perea) припустив, що цей вид можна розділити на 3 окремих види: Lynchailurus colocolo, L. pajeros, та L. braccatus на основі морфологічних ознак. Однак генетичний аналіз підтримує існування популяційного поділу в цьому виді, але не на рівні видів (Johnson et al. 1999). Генетичний підрозділ (Уругвай та південна частина Бразилії; Болівія та північна частина Чилі, західна Аргентина і центральний Чилі: Johnson et al. 1999) дещо відрізняється від підрозділів, визнаних Гарсією Переєю на основі морфології (центральний Чилі; Анди від Еквадору і з півдня через Аргентину та Уругвай, Парагвай і Бразилію).

Крім того, в 2007 Коссіос (ісп. Cossios) та Аньєрс (ісп. Angers) знайшли шість високо розбіжних клад у генетичному аналізі Андського населення (Перу, Болівія, Аргентина). Підвидоподібні та географічні підрозділи у цьому виді вимагають подальшого вивчення. Зона гібридизації між L. colocolo і L. tigrinus була знайдена шляхом генетичних аналізів зразків із центральної Бразилії (Johnson et al. 1999, Eizirik et al. 2007).^[3]

Систематика

Якщо розглядати Leopardus braccatus (пантанальська кішка) і Leopardus pajeros (пампаська кішка) окремими видами, Колоколо поділятиметься на два підвиди^[4]:

• L. c. colocolo: забарвлення червоно або темно-сіре з іржаво-коричневими смугами на боках і двома смугами на кожній щоці, корицева верхня сторона вух із чорними краями та кінчиками. Є 4–5 червонуватих кілець на хвості (зовнішні два темніші), темно-коричневі смуги на ногах, чорні плями на грудях, і білуватий низ із іржаво-вохровими смугами. Підвид мешкає в центральній частині Чилі в субтропічних, ксерофітних лісах на висотах до 1,800 метрів.
• L. c. wolffsohni: подібний зовнішній вигляд, але боки мають великі, червоно-коричневі розеткоподібні плями з темнішими кордонами, верхня сторона вух чорна з сіруватою основою і невеликою сірою плямою. Є, як правило, 8 кілець на хвості (того ж кольору, що бокові плями), а також насичено темно-коричневі (майже чорні) смуги на ногах і плями / смуги на нижніх частинах тіла. Живе в північній частині Чилі в колючих чагарниках і парамо. Три особини були сфотографовані на висотах між 2,000 і 4,100 метрів.

Зовні колоколо відрізняється від пантанальської кішки більшим розміром, кольором волосяного покриву і малюнком на хутрі. Деякі пампаські кішки такого ж розміру, як колоколо; деякі підвиди пампаської кішки мають той же колір волосяного покриву і малюнок як колоколо з підвиду L. c. wolffsohni^[5]

Генетика

Генетичні дослідження показали, що філогенетична роду Leopardus відокремилася від лінії спільного предка 8 млн років тому. Найближчі види L. jacobita й L. colocolo розділились трохи більше ніж 1.5 млн років тому^[6].

Філогенетичне древо роду Leopardus

Leopardus	Leopardus pardalis — Оцелот      Leopardus wiedii — Маргай            Leopardus colocolo — Колоколо      Leopardus jacobita — Андська кішка          Leopardus tigrinus — Онцила        Leopardus guigna — Кодкод      Leopardus geoffroyi — Леопард Жофруа

Ареал

Мешкає на трав'янистих рівнинах Південної Америки (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Еквадор, Парагвай, Перу, Уругвай), серед чагарників, рідколісся, й зрідка у заплавах бразильських пантанал і в напівпосушливих холодних пустелях Патагонії. Зустрічається у високогірних районах Анд, хоча вид був записаний на висотах більш ніж 5,000 м (Nowell & Jackson 1996), більшість записів стосуються більш низьких висот (в середньому 3,567 м, в порівнянні з 4,236 для андської кішки (Perovic et al. , 2003).^[3]

В 2016 році вперше колоколо було виявлено в пустелі Сечура^[7].

Зовнішній вигляд

Довжина голови й тіла: 42–79 см, довжина хвоста: 22–33 см, вага: 3—3.7 кг^[8]. Висота в плечах 300–350 мм. Забарвлення від жовтувато-білого й сірувато-жовтого до коричневого, сіро-коричневого, сріблясто-сірого й світло-сірого. Поперечні жовті чи коричневі смуги присутні на спині та боках. Дві смужки йдуть від очей по щоках і зустрічаються під горлом. Колір, малюнок і текстура шерсті значно змінюється протягом широкого діапазону проживання колоколо. Хутро довге. Хвіст пухнастий. Мордочка широка. Вуха загострені^[9].

Життя

Замальовка Вільяма Жардіна 1846

Поведінка

Колоколо — перш за все нічні мисливці, але їх нерідко зустрічали під час полювання і в денний час. Кішка в основному наземна тварина, але при потребі може залізти на дерево^[9]. Вокальний репертуар подібний до репертуару інших малих котячих, і включає шипіння, фиркання, нявкання, булькання і муркотіння^[2]. Довге хутро на спині, яке може бути до семи сантиметрів у довжину, стоїть прямо, коли кішка нервує або налякана, створюючи видимість що вона набагато більша, ніж насправді^[8].

Живлення

Колоколо полює на малих ссавців, таких як кавієві та віскаші, птахів (наприклад, схованохвости), а також на ящірок і великих комах.

Життєвий цикл

Кішка народжує від одного до трьох кошенят. Дітонародження, що відбувались в неволі не показали жодної вказівки на сезонний пік народження. Народжене в зоопарку Цинциннаті маля важило 132 грами.^[2] Середня тривалість життя становить дев'ять років, але деякі особини прожили більше 16 років^[8][10][8].

Загрози та охорона

Втрата середовища проживання (перетворення в сільськогосподарські орні землі) і деградація (шляхом випасу худоби) вважається серйозною загрозою для цього виду у більшій частині ареалу. Загрозою також є вбивство для захисту птахівництва і полювання для традиційних культурних цілей у високих Андах. Є втрати L. colocolo на дорогах^[3].

Не дивлячись на факт, що шкури колоколо не мають жодного комерційного значення, значне число шкур, як відомо, було присутнє в обороті міжнародної торгівлі хутром. Між 1976 і 1979 7,8239 зразків на суму $1,8 мільйона, як повідомлялось, експортували з Буенос-Айреса, Аргентина. Число шкур в торгівлі різко зменшилося у 1980-х, скоротившись до 361 в 1983 і до нуля в 1984. Це різке зниження збігається з підсиленням законодавства, що забороняє полювання, торгівлю, і комерційний експорт в Аргентині.^[2].

До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) колоколо занесений як вид, що близький до загрозливого стану, тому що майбутні зниження чисельності популяцій в результаті перетворення середовища існування можуть призвести до його кваліфікації як вразливого виду. Вид включений в Додаток II СІТЕС. Вид охороняється національним законодавством на більшій частині свого ареалу. Полюванням заборонене в Аргентині, Болівії, Чилі та Парагваю, правила полювання встановлені в Перу. Живе в багатьох захищених територіях (13 в Аргентині, Pereira et al. 2002)^[3].