Loading AI tools
держава у Південній Америці З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Аргенти́на (ісп. Argentina, ісп. вимова: [aɾxenˈtina] (
прослухати)), офіційна назва — Аргенти́нська Респу́бліка (ісп. República Argentina) — держава, розташована переважно в південній половині Південної Америки. Розділяючи велику частину Південного конуса з Чилі на заході, країна також межує з Болівією та Парагваєм на півночі, Бразилією на північному сході, Уругваєм та Атлантичним океаном на сході та протокою Дрейка на півдні. Маючи площу материкової частину 2 780 400 км², Аргентина — восьма за величиною країна світу, четверта за величиною в Америці, друга за величиною в Південній Америці після Бразилії та найбільша іспаномовна країна. Суверенна держава розділена на 22 провінції (ісп. provincias) та автономне місто (ісп. ciudad autónoma) Буенос-Айрес, яке є федеральною столицею країни (іспанська Capital Federal). Провінції та столиця мають свої конституції, але існують при федеральній системі. Аргентина претендує на суверенітет над частиною Антарктиди, Фолклендськими островами (іспанська Islas Malvinas) та островами Південна Джорджія і Південні Сандвічеві.
|
Аргентинська Республіка | |||||
|
|||||
| Девіз: En unión y libertad («У союзі та волі»)  Травневе сонце | |||||
| Гімн: «Himno Nacional Argentino» | |||||
.svg) | |||||
| Столиця (та найбільше місто) |
Буенос-Айрес 34°20′ пд. ш. 58°30′ зх. д.country H G O | ||||
| Офіційні мови | іспанська мова | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Форма правління | Федеративна республіка | ||||
| - Президент | Хав'єр Мілей | ||||
| - Віцепрезидент | Вікторія Вільярруель | ||||
| Незалежність | від Іспанії | ||||
| - Травнева революція | 25 травня 1810 | ||||
| - Декларація незалежності | 9 липня 1816 | ||||
| - Визнана Іспанією | 21 вересня 1821[1] | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 2 766 890 км² (8) | ||||
| - Внутр. води | 1,1 % | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка липень 2020 | ▲45 195 774 (32) | ||||
| - перепис 2022 | 46 044 703 | ||||
| - Густота | 12,5/км² (171) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2021 р., оцінка | ||||
| - Повний | ▲$1 015 008[2] (27) | ||||
| - На душу населення | ▲$22 141 (60) | ||||
| ІЛР (2020) | ▲0.845 (дуже високий) (46) | ||||
| Валюта | Аргентинський песо (ARS) | ||||
| Часовий пояс | ART (UTC-3) | ||||
| Коди ISO 3166 | 032 / ARG / AR | ||||
| Домен | .ar | ||||
| Телефонний код | +54 | ||||
 | |||||
| |||||
Найдавніша зафіксована людська присутність в сучасній Аргентині сягає періоду палеоліту.[3] Імперія інків розширилася на північний захід країни в доколумбові часи. Країна має своє коріння в іспанській колонізації регіону протягом 16 століття.[4] Аргентина піднялася як держава-правонаступниця віце-королівства Ріо-де-ла-Плата,[5] засновано у 1776 році. Декларація і боротьба за незалежність (1810—1818 рр.) супроводжувалися розширеною громадянською війною, що тривала до 1861 року, реорганізувавши країну, як федерацію провінцій з Буенос-Айресом як її столицею. Після цього, країна насолоджувалась відносним спокоєм та стабільністю, у часи яких кілька хвиль європейської імміграції, переважно італійців та іспанців, докорінно змінили культурний та демографічний фон країни; 62,5 % населення має повне або часткове італійське походження,[6][7] а аргентинська культура має значні зв'язки з італійською.[8]
Майже безпрецедентне зростання добробуту призвело до того, що Аргентина на початку 20 століття стала сьомою найбагатшою країною у світі.[9][10][11] Згідно з Maddison Project, Аргентина мала найвищий у світі реальний ВВП на душу населення у 1895 та 1896 роках і постійно перебувала у першій десятці до принаймні 1920 року. В даний час вона займає 61 місце у світі.[12][13][14] Після Великої депресії в 30-х роках Аргентина занепала в політичну нестабільність та економічний занепад, що штовхнуло її назад до недорозвинення,[15] хоча країна залишалася серед п'ятнадцяти найбагатших країн протягом декількох десятиліть.[9] Після смерті президента Хуана Перона у 1974 році його вдова Ісабель Мартінес де Перон піднялася на пост президента. Її було скинуто з посади у 1976 році підтримуваним США переворотом, який встановив у країні праву військову диктатуру. Військовий уряд переслідував та вбив численних політичних критиків, активістів та лівих у так званій Брудній війні (ісп. Guerra Sucia en la Argentina), періоді державного тероризму, який тривав до обрання Рауля Альфонсина президентом у 1983 році. Кілька лідерів хунти пізніше були засуджені за свої злочини до позбавлення волі.
Аргентина — країна, що розвивається, і займає 48 місце в індексі людського розвитку, друге місце в Латинській Америці після Чилі. Це регіональна потуга Латинської Америки, яка зберігає свій історичний статус середньої потуги в міжнародних справах.[16][17][18] Аргентина має другу за величиною економіку в Південній Америці, третю за величиною в Латинській Америці та є членом G-15 та G20. Країна також є членом-засновником ООН, Світового банку, Світової організації торгівлі, Меркосура, Спільноти країн Латинської Америки та Карибського басейну та Організацією ібероамериканських держав.
За результатами перепису 2022 року населення Аргентини становить 46 044 703 осіб[19]. Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — аргентинський песо.
Назва Аргентина походить від лат. argentum («срібло»). У часи колонізації сучасної території Аргентини ходили чутки (за деякими версіями для привернення більшого числа переселенців), що ці землі дуже багаті на срібло, завдяки чому найбільша річка регіону отримала назву Ріо-де-ла-Плата (у перекладі з іспанської — Срібна річка). Земля вниз за течією річки стала відома як Аргентина, себто Срібна, хоча значних покладів срібла там так і не знайшли. Уперше назва території як Terra Argentea була вжита на португальських мапах 1554 року. Власне назва Аргентина була вперше вжита в однойменній поемі Мартіна дель Барко Сентенери і стосувалася території Лаплатської низовини, а також сучасних Перу, Тукуману і Бразилії[20]. Офіційно назва країни Аргентина була закріплена конституцією 24 грудня 1826 року[21].
Аргентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки, східну частину острова Вогняна Земля, острови Естадос та ін. Спірною територією є Фолклендські (Мальвінські) острови на півдні Атлантики. Протяжність Аргентини з півночі на південь становить близько 3800 км, із заходу на схід — близько 1400 км.
Аргентина вирізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; з нею межують сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом.
Усього на території країни виділяють 4 великі природні області:
Головні річки: Парана, Уругвай, Ріо-де-ла-Плата, Парагвай, Чубут, Ріо-Негро.
Річкова сітка густіша на півночі. Великі судноплавні річки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Річки півдня Аргентини маловодні. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Переважно озера мають льодовикове походження (Науель-Уапі, Буенос-Айрес, В'єдма та ін.)
Дві третини території Аргентини займають просторі низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Пампа, Лаплатська низовина. На заході рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На північ від 27° пд. ш. в межі Аргентини заходить Міжандійське плато — Пуна-де-Атакама (до 4200 м). Весь південний схід зайнятий Патагонським плато (до 2000 м).
У зв'язку зі значними розмірами, як поздовжніми так і поперечними, Аргентина має широке розмаїття кліматичних зон. Загалом кліматичні умови у країні вважають помірними, однак наявна широка гама кліматичних умов — від субтропічного клімату в північних районах до субполярного на півдні країни. На півночі Аргентини влітку спостерігається спекотна і волога погода, зимою — м'яка і суха, періодично спостерігаються посухи. Центральна Аргентина відзначається спекотним літом та дощами, бурями, грозами, частим градом на заході і прохолодними зимами. Для півдня країни характерні тепле літо і холодні зими з сильними снігопадами, особливо в гірських районах. А на високогір'ях (у всіх широтах країни) фіксують найхолодніші умови з малою кількістю опадів і засніженими горами.
Для спекотного і вологого клімату півночі характерна температура від +27 °C в січні до 12 °C в липні і рясні опади (у провінції Місьйонес до 2000 мм на рік). Ці показники знижуються в міру просування на захід до 600 мм у напівпустелі Чако Секо. Субтропічні умови з значною кількістю опадів (до 2000 мм на рік) відмічаються і в східній частині Анд, утворюючи так звану «Юнгас» — високогірні ліси з величезним біологічним різноманіттям, другий за величиною біорізноманіття регіон країни, що поступається лише «Сельві місіонерів» (ісп. Selva misionera). Однак взимку тут спостерігається сухий сезон, пов'язаний з дефіцитом опадів, хоча це не так сильно відчувається, оскільки висока вологість повітря не спадає цілий рік.
Помірний клімат характерний для Пампасів із середньою температурою 15 °C і опадами від 1000 мм до 500 мм на рік, кількість яких зменшується зі сходу на захід. Посушливі умови відмічають в північній частині Анд, Пампінських Сьєррах, степовій зоні на північний захід від Пампасів і в Патагонській пустелі з доволі частими великими добовими температурними амплітудами, іноді понад 25 °C (переважно на північному заході). В північних степах Патагонії фіксується середня річна температура нижче 15 °C і малою кількістю опадів — до 400 мм на рік, у південній Патагонії середня річна температура нижче 10 °C з опадами до 300 мм. Підвищена вологість спостерігається і в умовах холодного клімату, а саме, у південній частині Анд, південних островах із середньою температурою близько 7 °C, яка знижується з висотою, кількість опадів становить від 4000 мм до 2000 мм на кордоні з Чилі і різко зменшується на сході (до 300 мм на рік), здебільшого опади у вигляді снігу, лише в короткий літній період випадають дощі.
| Кліматограми різних зон Аргентини. | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Ресістенсія (Чако) | Посадас (Місьонес) | Сальта (Сальта) | Буенос-Айрес | Ла-Ріоха (Ла-Ріоха) | Мендоса (Мендоса) | Ушуая (Вогняна Земля) |
.PNG) |
.PNG) |
.PNG) |
.PNG) |
.PNG) |
.PNG) |
.PNG) |
| Субтропічний клімат з сухим сезоном | Субтропічний клімат без сухого сезону | Тропічний клімат гірський | Помірно вологі пампаси | Посушливі пагорбів та кишені | Напівпосушливий клімат | Холодні вологі умови |
На кліматичні умови в Аргентині впливають Тихий та Атлантичний океани. Тому тут домінують дві повітряні маси: тепла — з вологими вітрами з субтропічних областей Атлантичного океану і суха, холодна — з сухими вітрами з південної частини Тихого океану. Основний вітровий фронт в Аргентині називають «Памперо», він домінує на рівнинах Патагонії в напрямку Пампи. А після холодного фронту приходить «В'єнто Норте» (ісп. Viento Norte), цей північний теплий вітер, характерний для середини і кінця зими, створює м'які та помірні кліматичні умови, а за ним слідує «Сонда», гарячий та сухий вітер, який переважає на центрально-західній частині країни. Спускаючись з 6000 метрових схилів Анд, Сонда, від такого перепаду висот на декілька годин стає поривчастим до 120 кілометрів на годину, приносячи значну шкоду населенню та господарству. Найчастіше такі пориви вітру спостерігаються з червня до листопада, на високогір'ях вони спричиняють снігові бурі й завірюхи.
Кліматичний фронт «Судестада» пов'язаний з низьким тиском у зимовий період. Судестада спричиняє помірну низьку температуру, але водночас приносить дуже рясні дощі та шторми на узбережжя, що призводить до затоплення прибережних районів. Спостерігаються такі умови наприкінці осені та взимку на узбережжі центральної Аргентини та в гирлі Ріо-де-ла-Плата.
У південних регіонах фіксують тривалий період денного світла — з листопада по лютий (до дев'ятнадцяти годин), і полярну ніч — з травня по серпень.
У межах Аргентини виділяють такі геологічні утворення:
Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладень раннього і середнього палеозою і континентальних відкладень верхнього палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).
Аргентина має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд тощо.
.jpg)
Атлантичне узбережжя країни простягається на 4 665 км. Впродовж багатьох років воно залишається популярним місцем відпочинку місцевого населення. Рельєф узбережжя змінюється від піщаних дюн до скель. Берегова лінія Аргентини розчленована мало. Мілка ділянка Атлантичного океану біля узбережжя називається Аргентинське море. Його води багаті на рибу та, можливо, містять значні запаси нафти.
На клімат узбережжя впливають дві океанічні течії — Бразильська та Фолклендська.
Південне узбережжя Вогняної Землі формує північне узбережжя протоки Дрейка.
Ліси займають близько п'ятої частини території Аргентини. У Гран-Чако на червоноземних ґрунтах росте сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії на бурих ґрунтах — напівпустельна рослинність. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.
Географічно Аргентина розташована в дев'ятнадцятому та двадцятому часових поясах, однак використовує час двадцять першого поясу протягом усього року.
Людина з'явилася на території Аргентини приблизно у час від 50 до 11 тисячоліття до н. е. У давні часи територію Аргентини населяли численні індіанські племена, що зберігали общинно-родові відносини. Найрозвиненішими були племена індіанців північного заходу, відомі під узагальненою назвою діагітів. Вони вели осіле життя, займалися землеробством, уміли виплавляти кольорові метали, знали ткацтво. На північному сході та в центрі жили гуарані, тапес та інші. В південній частині кочували араукани, патагонці.
У 1516 році сюди прибули перші європейці — експедиція іспанського мореплавця Хуана Діаса де Соліса. Проти колонізаторів не раз спалахували повстання індіанських племен (1580, 1630, 1657, 1710—11). У 1776 році було утворене залежне від іспанської корони Віце-королівство Ріо-де-ла-Плата, до складу якого увійшли території сучасних Парагваю, Аргентини, Уругваю і частини Болівії зі столицею у місті Буенос-Айресі.
Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 аргентинці під керівництвом Брауна, Бельграно і Сан-Мартіна вели збройну боротьбу проти іспанських колонізаторів. У 1816 конгрес представників провінцій у м. Тукумані проголосив незалежність Об'єднаних провінцій Ріо-де-Ла-Плати від Іспанії. В 1826 було створено федеративну Республіку Аргентина. Протягом 19 ст. точилася боротьба між федералістами (борці за автономію регіонів від панування Буенос-Айреса) і унітаріями (прихильники сильного централізованого правління). З 1830-х років в Аргентині зміцнювалися економічні та політичні позиції Великої Британії, 1833 вона захопила Фолклендські (Мальвінські) острови.
Наприкінці 19 ст. Аргентина опиняється в залежному від великих держав політичному й економічному становищі, перетворюючись на постачальника м'яса, зерна та іншої сировини. Період з 1930 по 1943 роки отримав назву Безславна декада і характеризувався авторитарною владою військовиків. У 1943 внаслідок військового перевороту до влади в Аргентині прийшла група офіцерів, один з керівників якої Хуан Перон (президент Аргентини 1946—55 і 1973—74) проводив політику соціального популізму, пізніше відому як перонізм. Переворот 1976 року привів до влади військову хунту, яка розпустила конгрес, заборонила діяльність політичних партій і профспілок. Хунта керувала країною, доки поразка в Фолклендській війні з Великою Британією не змусила генерала Гальтієрі піти у відставку в 1983 році, після чого в Аргентині було встановлено демократичне правління. У 2001 році Аргентина пережила економічну кризу, після якої у країні встановилася відносна стабільність розвитку.
Аргентина — федеративна демократична республіка, в її складі 23 автономні провінції і один округ (столичний).
На чолі держави стоїть президент, який обирається на 4 роки (може займати пост 2 терміни поспіль). Він же — голова виконавчої влади, а також головнокомандувач збройних сил. 2023 року президентом Аргентини обрано Хав'єра Мілея.
У парі з президентом обирається віце-президент, який має замінити його у разі відставки або смерті. Він також є головою Сенату. 2023 року на цю посаду обрано Вікторію Вільярруель.
Головою виконавчої влади провінції є губернатор.
Наступним за впливовістю органом виконавчої влади є Кабінет міністрів, голова і члени якого призначаються президентом. Він складається з таких міністерств:[22]
Також до системи виконавчої влади входить генеральний секретаріат, виконавчий і технічний секретаріат, секретаріат культури, секретаріат із боротьби з наркотиками, секретаріат інтелектуальної власності, військовий секретаріат.
Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: Палати депутатів (257 особи), яка обирається на 4 роки, і Сенату (72 особи), який обирається на 6 років (по 3 сенатори від столиці і кожної провінції).
Вибори до конгресу відбуваються за методом д'Ондта прямим голосуванням. Парламент оновлюється частинами (половина Палати депутатів і третина Сенату) кожні два роки. Кількість обрань на посаду депутата чи сенатора необмежена.
Законність рішень Конгресу перевіряє Генеральна аудиторська служба[23].
При конгресі діє омбудсмен, який слідкує за дотриманням прав людини у країні[24].
Найвищим органом судової влади Аргентини є Верховний Суд, що складається з п'яти суддів, які призначаються Президентом та затверджуються двома третинами голосів у Сенаті.
Суди нижчих інстанцій поділяються на:
Судді призначаються президентом та узгоджуються з сенатом. Кандидатів висуває Рада Суддів.
Разом з іншими південноамериканськими країнами Аргентина входить до складу таких міжнародних організацій: Меркосур, ОАД, Союзу південноамериканських націй, СОТ, ООН, МАГАТЕ, МВФ, Велика двадцятка, Група 77, Група Ріо, Асоціація латиноамериканської інтеграції, Латинський союз, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНІДО, Інтерпол, ВООЗ, ЮНЕСКО, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Всесвітня туристична організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація, Міжнародний телекомунікаційний союз, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня метеорологічна організація, Асоціація ібероамериканських держав для розвитку національних бібліотек, Організація ібероамериканських держав для освіти, науки і культури, Латиноамериканська енергетична організація, Андійська корпорація розвитку, Андійська спільнота, Кернська група.
У 1982 році Аргентина вела з Великою Британією Фолклендську війну за контроль над Фолклендськими островами.
Головнокомандувачем Збройних Сил Аргентини є президент. Також керуванням ними займається Міністерство Оборони.
Збройні сили Аргентини складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил та військово-морських сил. Водні території охороняє Берегова охорона (ісп. Prefectura Naval Argentina), а прикордонні райони — Національна жандармерія (ісп. Gendarmería Nacional Argentina), що підпорядковується Міністерству внутрішніх справ; обидві служби також перебувають під контролем Міністерства оборони.
У кожній провінції є власна поліція, що працює разом з Федеральною поліцією (ісп. Policía Federal Argentina), яка займається розслідуванням злочинів федерального масштабу.
Прапор Аргентини складається з трьох рівних за шириною горизонтальних смуг — крайні пофарбовані у світло-блакитний, центральна — в білий колір. В центрі прапора розташоване жовте «травневе сонце».
На гербі, фоном для якого слугують кольори аргентинського прапора, зображено рукостискання на фоні фригійського ковпака — символу свободи, рівності та процвітання. Зверху — сонце, що сходить — символ нової нації. Герб обрамований лавровими гілками.
Слова аргентинського національного гімну були написані Вісенте Лопесом-і-Планесом, музика — Бласом Парерою. Пісня була прийнята як національний гімн 11 травня 1813 року.
Також державними символами Аргентини за законом є[25]:
Аргентина складається з 23 провінцій і федерального округу Буенос-Айрес. Більшість провінцій у свою чергу поділяються на департаменти, а ті — на муніципалітети. Провінція Буенос-Айрес поділяється на округи.
Усі провінції мають власні конституції та органи виконавчої, законодавчої і судової влади, але водночас підкоряються і федеральним законам. На чолі провінції стоїть губернатор, який обирається на 4 роки.
Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна.
Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих.
В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. В імпорті Аргентини переважають машини і устаткування, природний газ, електроенергія, електроніка[27]. Основними торговими партнерами Аргентини є Бразилія, США, КНР[26].
На 2021 рік ВВП Аргентини — $418,2 млрд[28][2], прогноз зростання економіки — 4,9 %[29], ВВП на душу населення — $22 141[2]. Прямі закордонні інвестиції — 16,9% ВВП[30]. Рівень інфляції — 36,1 %[30]
Грошовою одиницею Аргентини є песо.
Керівним органом банківської системи є Центральний банк Аргентини. Основу банківської системи Аргентини становить Асоціація Банків Аргентини (ісп. Asociación de Bancos de la Argentina), до якої входять:
На промислове виробництво припадає 17,5 % ВВП Аргентини і 13 % робочих місць (2007). На будівництво припадає 6,7 % ВВП і 9,5 % робочих місць (2007). Найбільшу вагу мають галузі, пов'язані з обробкою продукції сільського господарства — виробництво олії, м'яса, молока, кави, шоколаду, вина. Іншими важливими галузями є машинобудування, хімічна і металургійна промисловість.
Аргентина має значні поклади нафти, головним чином у затоці Сан-Хорхе. Продукція нафтохімічної промисловості становить 20 % експорту країни. Також добуваються мідь (3 % експорту), золото, срібло, цинк, марганець, уран і сірка. Експорт аргентинських мінералів на 2006 рік склав 2,65 млрд доларів[31].
Згідно з даними на грудень 2017 року, встановлена потужність електростанцій Аргентини становить 36 505 МВт, зокрема[32]:
Власне виробництво Аргентини не повністю покриває потреби споживачів, тому країна імпортує електроенергію з сусідніх країн.
Видобуток нафти щорічно становить 38,323 млн м³, а природного газу — 48,738 млрд м³[33].
Аргентина має добре розвинуте сільське господарство, в структурі якого переважає тваринництво.
У структурі посівних площ Аргентини провідне місце займають посіви зернових культур, серед яких головні пшениця (16-е місце у світі[34]) і кукурудза (8-е місце у світі[34]). Також вирощують ячмінь (20-е місце у світі[35]), є посіви гречки і зернобобових.
Важливе місце в структурі посівів займають технічні культури, передусім, посіви бавовни (13-е місце у світі[36]), соняшнику (3-є місце у світі[37]), сої (2-е місце у світі), сорго (5-е місце у світі[38]) на півночі вирощують чай (8-е місце у світі[39]), у центральних районах — цукрові буряки, є посіви льону-довгунця (10-е місце у світі[35]), цукрової тростини (9-е місце у світі)[35]. В Аргентині добре розвинене садівництво (за збором лимонів — 3-є місце у світі, винограду — 2-е місце у Південній Америці, слива — 14-е місце у світі[35], абрикоси — 24-е місце у світі[35], яблуко — 11-е місце у світі[34]), на півночі — виноградарство (5-е місце у світі за виробництвом вина[40]), у приміських зонах великих міст — овочівництво (8-е місце у світі за виробництвом часнику[35], 4-е за виробництвом артишоку[35], 21-е за виробництвом цибулі[35], 29-е за виробництвом томатів[34]).
В структурі тваринництва провідною галуззю є вирощування великої рогатої худоби, переважає м'ясна спеціалізація. Скотарство сконцентроване на північному сході Аргентини. Друга галузь — це вівчарство, має м'ясо-вовняний напрямок спеціалізації і розвивається в північно-західних, західних та південних районах країни. Місцеве значення має птахівництво і свинарство, розвивається також конярство, на узбережжі відносно добре розвивається риболовля (22-е місце у світі[41]) і здійснюється формування рибного та рибоконсервного комплексу.
Основний транспорт — автомобільний, морський, залізничний.
Аргентина має більше 600 тисяч км асфальтованих шляхів у межах міст і 37 тисяч км поза їх межами. У країні налічується більше 8 млн автомобілів[42].
Істотну роль відіграє водний транспорт — більша частина імпорту потрапляє в Аргентину водним шляхом. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів.Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і річки Парана, Уругвай і Парагвай, що впадають у нього, утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю близько 11 000 км[43].
Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 31,9 тис. км[44], ще 10 тис. км не використовуються. 1990 року залізниці було приватизовано, після чого вони використовуються майже виключно для вантажних перевезень.
Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно державною авіакомпанією «Aerolíneas Argentinas»[45]. Основний центр повітряного сполучення — столиця країни[46].
Розміщення населення дуже нерівномірне. Найгустіше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В західних і південних районах Аргентини проживає незначна кількість населення. Частка міського населення становить 89,3 %[47].
Найбільші міста (в тис. жителів за переписом 2010 року):
Основне населення — аргентинці — нащадки іспанських колонізаторів 16—18 ст. Подальший приріст населення йшов значною мірою через імміграцію з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами або асимільоване. В Аргентині налічується 20—30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та близько 400 тис. метисів. Згідно з даними перепису 2001 року в Аргентині постійно проживає більше 1,5 млн іноземних громадян (4,2 % населення), здебільшого це парагвайці, італійці, іспанці, болівійці і чилійці.
Іспанська мова, а точніше її місцевий діалект (ісп. rioplatense), є єдиною мовою, яка використовується в органах державного управління та діловодства, у державних закладах освіти, науки, культури, зв'язку тощо, хоча законодавчо її статус як державної мови жодним чином не закріплено. Місцеве значення мають мови кечуа, ґуарані, мапудунґун, а також валлійська, які отримали статус офіційних в окремих провінціях[53].
Католицька церква в Аргентині має особливе юридичне положення і підтримку держави.
Згідно з опитуванням 2023 року 48% аргентинців вважають себе католиками, 10% є протестантами, 5% опитаних складають віряни інших християнських деномінацій (свідки Єгови, мормони тощо), 5% сповідують інші релігії, решта не сповідують жодної релігії[54]
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Свята Аргентини.
Загальнодержавними неробочими днями в Аргентині є[55][56][57]:
Окрім цього, законом встановлено, що виконавча влада щороку може встановлювати ще 2 дні неробочими з метою розвитку туризму.
Згідно з переписом 2010 року рівень грамотності в Аргентині складає 98,1 %. За законом № 26.075 на фінансування освіти в Аргентині має виділятися не менше 6 % ВВП країни[58].
Система освіти має 4 рівні:
Від 2014 року в Аргентині офіційно проголошено загальну обов'язкову освіту для дітей віком від 4 років сумарною тривалістю 14 років (останні два роки дошкільної освіти, початкова і середня)[59]. Навчальний рік триває з березня по грудень з тижнем канікул у липні[60]. Існує обов'язкова шкільна форма у вигляді білого халата. Оцінювання здійснюється за 10-бальною шкалою.
За формою власності освіта в Аргентині буває державною (безкоштовною) і приватною (платною). Близько 70 % дітей навчаються у державних школах.
Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). В столиці є наукові установи і товариства — Академія літератури, Національна академія права та ін.
Проблемами здоров'я населення опікується Міністерство здоров'я. На охорону здоров'я витрачається 8,9 % ВВП. На тисячу жителів країни налічується 3,01 медика. Найбільшої шкоди населенню завдають хвороба Шагаса, СНІД та туберкульоз.
Народжуваність на 2009 рік склала 18,6 ‰, смертність 7,6 ‰, природний приріст населення 11,0 ‰[63]. Середня тривалість життя 75 років[64].
Культура Аргентини характеризується різноманітністю завдяки
