Леута Станіслав Вікентійович

Станіслав Вікентійович Леута (нар. 20 січня (2 лютого) 1903, Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія (зараз — Миколаївська область, Україна)^[1], за іншими даними — Новий Двір, Віленська губернія, Російська імперія (зараз — Гродненська область, Білорусь)^[2] — пом. 28 січня 1980, Москва, СРСР) — радянський футболіст, нападник, півзахисник, тренер. Заслужений тренер РСФСР (1965).

Станіслав Леута
Особисті дані
Повне ім'я	Станіслав Вікентійович Леута
Народження	20 січня (2 лютого) 1903(1903-02-02)
	Миколаїв, Російська імперія
Смерть	28 січня 1980(1980-01-28) (76 років)
	Москва, СРСР
Поховання	Ваганьковське кладовище
Зріст	176 см
Вага	70 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник, півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб	завершив кар'єру
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1917—1920 «Спортінг» (М) ? (?) 1921 РДО «Сокіл» (М) ? (?) 1922—1932 «Промкомерція» ? (?) 1932—1933 «Дукат» (М) ? (?) 1934—1941 «Спартак» (М) 33 (3)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1931—1935	СРСР	7 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1939 1958 1959 1961 1965 1967	«Спартак» (Мінськ) «Зірка» (К) «Спартак» (У) «Спартак» (Н) «Спартак» (С) «Спартак» (С)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

Батьки Леута — з села Новий Двір Віленської губернії. Його дитинство і юнацькі роки пройшло в Херсонській губернії України, де в Громадянську війну він воював у складі Червоної армії. У футбол почав грати у 1917 році в миколаївському «Спортингу». У 1921 році Леута переїхав до Москви, де грав за команду «Червона Пресня», яка згодом стала «Спартаком», з перервами, до 1941 року. У 1932—1933 роках грав у «Дукаті», паралельно в 1928—1932 роках виступав за збірну РРФСР у чемпіонаті СРСР та в 1928—1935 за збірну Москви в чемпіонатах РРФСР.

Відрізнявся універсалізмом в грі, був гравцем широкого діапазону дій з дуже сильним ударом^[3].У 1942 році разом з братами Старостіними та ін.був репресований і засудженний на 8 р.+ 5 позбавлення прав, реабілітований 1955.

Кар'єра в збірній

20 серпня 1931 року дебютував у збірній СРСР у переможному (3:2) товариському матчі проти Туреччини. У 1931—1935 роках провів 7 неофіційних матчів у складі збірної СРСР, забив один м'яч.

Кар'єра тренера

У квітні-травні 1939 року — головний тренер мінського «Спартака». У 1942 році був звинувачений в антирадянській агітації, відбував термін в Востураллазі, Тавда, Свердловська область, потім — на спецпоселенні в Норильську^[4], звідки вийшов у 1950-их роках.

Згодом був тренером ДЮСШ «Спартак» Москва (1956—1958), головним тренером «Зірки» (Кіровоград)^[5], «Спартака» Ульяновськ (1959), «Спартака» Нальчик (1961), «Спартака» Саранськ (1965, 1967), тренером «Уралана» (1966).

У 1960—1970 роках працював у Федерації футболу РРФСР.

Помер 28 січня 1980 року в Москві. Похований на 27-ій дільниці Ваганьковського кладовища^[1].

Досягнення

• Чемпіонат СРСР
  • Чемпіон (2): 1936 (осінь), 1938
  • Срібний призер (3): 1937
  • Бронзовий призер (1): 1936 (весна)

• Кубок СРСР
  • Володар (1): 1938

• Чемпіонат Москви
  • Чемпіон (3): 1927 (весна), 1927 (осінь), 1934 (весна)

• Чемпіонат РРФСР
  • Чемпіон (2): 1928, 1931
  • Бронзовий призер (1): 1932

• Чемпіон СРСР серед збірних міст і республік; переможець Всесоюзної Спартакіади (4): 1928, 1931, 1932, 1935

• У списку кращих футболістів СРСР (2): № 2 (1928), № 3 (1930).

• Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1937).

Сім'я

• Дружина — Анастасія Василівна (1902—1996)
  • Дочка — Римма