Литовченко Іван Семенович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Литовченко.

Іва́н Семе́нович Лито́вченко (нар. 8 липня 1921, Бугрувате — пом. 27 травня 1996, Київ, Україна) — український художник декоративного та монументального мистецтва; член Спілки художників України з 1954 року; дійсний член Академії архітектури України^[2]. Чоловік художниці Марії Литовченко, батько художниці Наталії Литовченко.

Литовченко Іван Семенович
|Премії=
Народження	8 липня 1921(1921-07-08)  Бугрувате, Чернеччина, Охтирська волость, Охтирський повіт, Харківська губернія, Українська СРР[1]
Смерть	27 травня 1996(1996-05-27) (74 роки)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Львівська національна академія мистецтв
Вчитель	Севера Іван Васильович, Сельський Роман Юліанович і Манастирський Вітольд Антонович
Діяльність	художник
Член	Національна спілка художників України
Діти	Литовченко Наталія Іванівна
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 8 липня 1921 року у селі Бугруватому (тепер Охтирський район Сумської області, Україна). Учасник німецько-радянської війни. 1954 року закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі Вітольд Манастирський, Євген Арофікін, Микола Бавструк, Іван Севера, Роман Сельський).

Жив у Києві в будинку на вулиці Академіка Філатова № 10а, квартира № 13. Помер у Києві 27 травня 1996 року.

Творчість

Працював у жанрі декоративного (художнє ткацтво) та монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:

Мозаїчна композиція на станції метро «Шулявська»

Мозаїчне панно на будинку № 23 на проспекті Перемоги у Києві

• геральдичні панно на склепінні центрального залу залізничного вокзалу станції Київ-Пасажирський (1955);
• тематичний килим «Україна в сім'ї братніх республік» (1957; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
• панно «Дружба народів» в аванзалі Головного павільйону Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР (1958, у співавторстві з Валерієм Ламахом, Іваном Скобалом та Іваном Тихим);
• оформлення станції метро «Завод Більшовик» (нині — «Шулявська», 1963);
• художнє оздоблення палацу культури «Іскра» в Маріуполі (1970, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Ернестом Котковим);

гобелени (у співавторстві з Марією Литовченко)

• «Радянська Україна» (1960; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
• «Тарас Шевченко і Україна» (1960);
• «Гуцульщина» (1961);
• «Вер­ховино, світку ти наш» (1965);
• «Пробу­дження» (1968);
• «Коліївщина» (1968);
• «Пісня про козака Вуса» для Палацу одруження в місті Олександрії (1969, у співавторстві з Марією Литовченко і Володимиром Прядкою);
• «Весілля» (1969);
• «Гімн життю» (1970);
• «Леся Українка» (1970);
• «Музами натхненна» (1972);
• «Іван-Побиван» (1976);
• «Народні месники» (1975);
• «Земля квітує» (1978);
• «Світанок» (1979);
• «Світочі науки» (1980-ті);
• «Творчість» (1982);
• «Дружба» (1982);
• «На землі Черкаській» (1984, Черкаський краєзнавчий музей);
• «Героїчна Волинь» (1987);
• «Прометей» (1989);
• «Витоки слов'янської писемності» (1989—1990, триптих);
• «Троїсті музики» (1990);
• «Птах фенікс» (1990);
• «Закохані» (1990);
• «Музика» (1991);
• «Пісня» (1991);
• «Молитва» (1991);
• «Тривога» (1991);
• «Боротьба» (1992);
• «Поет» (1991);
• «Вир» (1993);
• «Двоє» (1993);
• «Дума про Україну» (1995);
• «Реквієм» (1996);

мозаїки

• на житлових будинках на проспекті Берестейському у Києві (1960—1970-ті, у співавторстві з Марією Литовченко і Володимиром Прядкою);
• в інтер'єрах ресторану «Метро» у Києві (1960, не збереглися);
• в інтер'єрах Київського річкового вокзалу (1961);
• «Ікар» у Бориспільському аеропорту (1965, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Ернестом Котковим, не збереглися);
• на житлових та адміністративних будівлях у Прип'яті та на Чорнобильській АЕС (1970—1980-ті).

Брав участь у республіканських виставках з 1957 року, всесоюзних з 1967 року, зарубіжних з 1958 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1994 році та посмертні у 1997, 2001, 2011, 2016 роках.

Відзнаки

• Нагороджений орденами «Знак Пошани», Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)^[3];
• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1991 року;
• Національна премія України імені Тараса Шевченка (1998, посмертно; разом з Марією Литовченко за гобелен-триптих «Витоки слов'янської писемності» в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського)^[2].