Лобанов-Ростовський Яків Іванович (1760)

Лобанов-Ростовський Яків Іванович (25 березня 1760 — 18 грудня 1831) — російський державний діяч; син князя І. І. Лобанова-Ростовського; брат князів Олександра і Дмитра Лобанова-Ростовського.

Лобанов-Ростовський Яків Іванович
Народився	25 березня (5 квітня) 1760  Москва, Російська імперія
Помер	18 (30) січня 1831 (70 років)  Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Farforovskoe cemeteryd
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик
Alma mater	Semenovsky Regimentd
Знання мов	російська
Титул	Обер-камергер
Посада	член Державної ради Російської імперії[d]
Рід	Lobanov-Rostovskyd
Батько	Ivan Lobanov-Rostovskyd
Мати	Лобанова-Ростовська Катерина Олександрівнаd
У шлюбі з	Aleksandra Saltykovad
Діти (9 )	Aleksandr Lobanov-Rostovskyd, Aleksey Lobanov-Rostovskyd і Mariya Naryshkinad
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лобанов.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ростовський.

Належав до роду Лобанових-Ростовських. Син ротмістра кінної гвардії Івана Івановича Лобанова-Ростовського і Катерини Олександрівни Куракіної. Народився 23 березня (3 квітня) 1760 року. У 1781 році вступив на службу до Семенівського полку, де прослужив до чину капітана. У 1784 році йому було надано чин камер-юнкера.

У 1793 році стає камергером. У 1794 році, завдяки родинним зв'язкам з графом П. І. Паніним та князем М. В. Рєпніним, він отримав призначення обер-прокурора 5-го департаменту Сенату. Потім його було призначено до Москви спостерігати за справами в Московських департаментах Сенату та присутніх місцях губернії, а також керувати театрами. За Олександра I отримав посаду сенатора і члена Московської опікунської ради.

У 1808 році був призначений малоросійським генерал-губернатором і в 1810 році отримав чин дійсного таємного радника за організацію заготівлі продовольства для Молдавської армії. У 1812 році ним було сформовано, за власною ініціативою, 17 малоросійських козацьких полків, які були висунуті в Тулу і Калугу, а для захисту Малоросії зібрано земське ополчення. При цьому щоби подалати недовіру місцевого населення вимушен був пообіцяти козакам, що створене ними Українське військо після війни не розформують і козаки залишаться на військовій службі. Комітет міністрів тоді засудив вчинок генерал-губернатора, вказавши на перевищення ним повноважень, але не відшкодував козакам їхніх витрат на озброєння, що коштувало й тоді вже чимало – 100 руб. на козака. Крім того, їхніх коней і зброю забрали до скарбниці.

1810 року вступив у суперчку з місцевою владою міст генерал-губернаторства щодо розміру мит з виготовлення та продажу алкогольних напоїв і територію їх поширення, але до завершення своєї каденції не зміг вирішити суперечку^[1].

У Полтаві за його ініціативи було відкрито перший театр на Колонійській вулиці (сьогодня вул.Сковороди). Простояла до 1852 року, коли була знесена за старістю.

У 1816 році отримав призначення до Державної Ради, 20 квітня того ж року він був призначений до комісії прохань, що подаються на найвище ім'я, але через чотири роки, в 1820 році, відмовився від цієї посади. У 1826 році був призначений до Верховного кримінального суду у справі декабристів. Було нагороджено Орденом св. Володимира 1-го ступеня. Призначено потім головою департаменту законів і членом комітету міністрів, в 1827 році його було призначено головою департаменту цивільних і духовних справ Державної Ради, а в 1829 було підвищено до обер-камергерів.

Родина

1784 року одружився на Олександрі Салтиковій (1764—1829), донькою сенатора Миколи Салтикова. У шлюбі народилося семеро синів і дві доньки:

• Іван (1785-1788), помер від сухот,
• Микола (1786-1788)
• Олександр (1788-1866), генерал-майор
• Марія (1789-1854), з 1809 була одружена з обер-гофмейстером К. А. Наришкіним.
• Володимир (1791-1797)
• Дмитро (1792-1797)
• Олексій (1795-1848), генерал-лейтенант
• Григорій (1797 - ?)
• Катерина (1798-?)