Ломако Микола Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ломако.

Микола Миколайович Ломако (12 грудня 1953(1953-12-12) , Гущенка, Курська область  — 17 серпня 2021(2021-08-17) , Лисичанськ, Луганська область ) — український архітектор, головний архітектор Лисичанська, науковий співробітник та екскурсовод Лисичанського міського краєзнавчого музею^[2].

Ломако Микола Миколайович
Народження	12 грудня 1953(1953-12-12)  Гущенка, Q18326882?, Новооскольський район, Курська область, РРФСР, СРСР
Смерть	17 серпня 2021(2021-08-17)[1] (67 років)  Лисичанськ, Сєвєродонецький район, Луганська область, Україна[1]
Країна (підданство)	СРСР  Україна
Навчання	Харківський національний університет будівництва та архітектури
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Лисичанськ, Попасна, Привілля
Ломако Микола Миколайович у Вікісховищі

Біографія

Микола Ломако разом з вікіпедистами у Лисичанському міському краєзнавчому музеї

В 1976 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, архітектурний факультет. За дипломний проєкт «Автоматичний гараж на 1000 автомобілів у м. Харкові» відзначений дипломом другого ступеню на всесоюзному конкурсі студентських робіт 1977 року.

В 1976—1987 роках працював у Лисичанському комплексному відділі Державного проєктного інституту «Луганськцивільпроект». З 1987 по 2016 рік — головний архітектор Лисичанська. З 1986 — член Національної спілки архітекторів України.

З 2010 року член Національної спілки краєзнавців України, з 2017 — науковий працівник Лисичанського міського краєзнавчого музею^[3].

Одружений, дружина — Зоя Тихонівна Ломако^[4].

Творчість

Авторські роботи:

• Забудова мікрорайонів 3 та 4 (м. Лисичанськ, 1978—1981)
• В'їзний знак (м. Лисичанськ, 1977)
• Будівля Лисичанського районного нафтопровідного управління на проспекті Перемоги (колишньому Леніна) (м. Лисичанськ, 1983)
• Забудова центральної площі (м. Попасна, 1984)
• Будівля райвиконкому (м. Попасна, 1984)
• Будівля водогрязелікарні (м. Привілля, 1985)
• Пам'ятний знак «Воїнам, що форсували Сіверський Донець в 1943 р.» (м. Лисичанськ, 1995)
• Пам'ятний знак «Землякам-чорнобильцям» — лисичанам, ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — (м. Лисичанськ, 2001)
• Пам'ятник «Воїнам-літунам» — лисичанам, учасникам німецько-радянської війни — (м. Лисичанськ, 2001)^[5]

Картографічні роботи Миколи Ломака опубліковані в 9 томі Енциклопедії історії України (2012) та Історичному атласі України (2015), стаття «Лисичанськ» — в Енциклопедії сучасної України (2017).

Залишились нереалізованими пам'ятники, виконані спільно із заслуженим художником України Миколою Можаєвим «Загиблим шахтарям» та «Генерал Насвітевич».

Учасник низки конкурсів на об'єкти в Луганській області: музею Стаханову в Кадіївці та реконструкції центральної площі в Сєвєродонецьку (перша премія).

Бувши головним архітектором Лисичанська, організував та провів конкурси на проєкт: «Перша шахта Донбасу», гербу^[6] та прапору Лисичанська та меморіалу «Привільнянський плацдарм»^[7].

Микола Ломако під час вікіекспедиції до Золотарівського заказника

У 2007 році відзначений знаком фонду «Благовіст» Людина року в області містобудівництва архітектури та монументального мистецтва.

У 2010 році нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник будівництва та архітектури» та медаллю за заслуги «Чорнобиль».

Зовнішні відеофайли
	М.Ломако, памятаємо

У травні 2018 року взяв участь у Вікіекспедиції до Золотарівського заказника, що у Попаснянському районі Луганської області^[8].

Наукова праця у краєзнавчому музеї

Поглиблене вивчення історії виникнення та розвитку вугільних шахт Лисичанська, та Лисичанського содового заводу.

Свої досліднтцькі матеріали публікував на сторінці у ФБ Николай Ломако та у загальнодоступній групі "Сліди на сакмі"

-Лисичанськ очима швейцарця.^[9](рос.)

Світлини

• 
  у Привіллі
• 
  м. Попасна
• 
  музей Донсоди
• 
  портрет
• 
  експедиція
• 
  дипломна робота

Видання

Обкладинки книг М.Ломако

• Давня історія Сєвєродонецька^[10]
• Лисичанск. История в улицах^[11]
• Террафоксы и другие лисичане^[12]
• Роти полку Депрерадовича^[13]
• С. П. Каленюк, М. М. Ломако. Лисичанськ // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.

Згадки у ЗМІ

• Вблизи Лисичанска найдены останки ставки Золотой Орды (фоторепортаж) //2013. «Лисичанск Инфо». 01.08.2013. Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 9 травня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)(рос.)
• НОВАЯ КНИГА О РОДНОМ КРАЕ [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
• М. Ломако (14.06.2017). История Лисичанска // 2017. ЗАРАЗ.ІНФО. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 31 березня 2020.(рос.)
• Жадан, Собаки і бельгійський Лисичанськ // 10.08.2020 [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Туристические тропы Лисичанска: в поисках угля в Лисичьей балке //30.10.2020

[Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.](рос.)

• «Шлях, позначений сіллю». Лисичанськ [Архівовано 6 березня 2021 у Wayback Machine.]
• З індустріалізму в туристичну мекку: молодий активіст руйнує стереотипи про Донбас //15.09.2020 [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Подорож по Донбасу в 1774-му: Яким побачив Бахмут німецький дослідник Гюльденштедт //2021-01-11

[Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]

• Лисичий над Дінцем. Наша земля // 03.03.2021 Укрінформ [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]
• Памяти Николая Ломако // 23.08.2021 ТРК «АКЦЕНТ»(рос.)
• М.Бублик (2021). Від девону до вугільних рекордів і – назад. Укрінформ. Архів оригіналу за 19 листопада 2021. Процитовано 19 листопада 2021.
• Луганщина скорбит: умер известный краевед Николай Ломако [Архівовано 31 грудня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
• Тут живуть неперевершені люди: Ломако Микола. Автор- Мельничук Олена(рос.)

• Ломако М М, памятаємо