Можаєв Микола Васильович

Мико́ла Васи́льович Можа́єв (нар. 22 травня 1928, Можаєвка — пом. 26 березня 2018, Можаєвка) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Чоловік скульпторки Ельвіни Можаєвої.

Можаєв Микола Васильович
Народився	22 травня 1928(1928-05-22)  Можаєвка (Ростовська область), Тарасовський район, Ростовська область, СРСР
Помер	26 березня 2018(2018-03-26) (89 років)  Можаєвка (Ростовська область), Тарасовський район, Ростовська область, Росія
Поховання	Можаєвка (Ростовська область)
Країна	СРСР  Україна  Росія
Діяльність	скульптор
Вчителі	Фільберт Олександр Олександрович, Агібалов Василь Іванович і Мухін Віктор Іванович
Членство	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Можаєва Ельвіна Максимівна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Можаєв.

Біографія

Народився 22 травня 1928 року на хуторі Можаєвці (нині Тарасовський район Ростовської області, Росія) в селянській сім'ї. Протягом 1937—1945 років навчався у Можаєвській початковій школі, потім у Роговській середній школі. У роки німецько-радянської війни працював у колгоспі причіпником на тракторі, скидав важкі валки пшениці з косарки, працював конюхом, пожежником у лісгоспі^[1].

Після закінчення 8 класів у 1945 році вступив до Ворошиловградського державного художнього училища на скульпторське відділення. Навчався у Олександра Фільберта, Василя Агібалова, Віктора Мухіна, Н. Іванцової. Під час навчання, у 1946—1947 роках, брав участь у монументально-скульптурному оформленні Ворошиловоградського російського драматичного театру — скульптура «Слава». 1950 року закінчив училище. Дипломна робота — «Цих років не змовкне Слава»^[1].

Після закінчення навчання вступив до Харківського художнього інституту, проте через матеріальні труднощі залишив навчання^[1]. Протягом 1950-х—1980-х років працював на Ворошиловградському художньо-виробничому комбінаті. Працював зі своїми вчителями. Очолював бригаду скульпторів та форматорів, разом відновлювали зруйновані війною клуби, палаци культури, оформляли нові^[1]. Жив у Ворошиловграді в будинку на 4-му Залізничному провулку, № 12. З розпадом Радянського Союзу з 1993 року став громадянином Росії, але продовжував працювати в Луганських майстернях^[1]. Жив у Луганську в будинку на вулиці Московській, № 1, квартира № 105^[2].

Останні роки життя жив на рідному хутоці Можаєвці в Ростовській області. Помер у Можаєвці 26 березня 2018 року, там і похований^[1].

Творчість

Працював у галузі декоративної та монументальної станкової скульптури. Серед робіт:

станкова скульптура

• «Господарка колгоспних ланів» (1960);
• «Олександр Пархоменко у Володимира Леніна» (1969, бронза; у співавторстві з Миколою Щербаковим);
• "Портрет голови Донецького ревкому Ф. «Подтьолкова» (1971, граніт);
• «Посланець Сидора Ковпака» (1971, чавунобетон);
• «Леся Українка» (1971);
• «Тарас Шевченко» (1994).

скульптурні композиції

• «Нахальонок» (1976; 1980);
• «Дід Щукар» у Можаєвці (1980, у співавторстві);
• «Григорій та Аксинія» у станиці Вешенській (1982, у співавторстві).

пам'ятники і пам'ятні знаки

Могила Олександра Пархоменка.

меморіальний комплекс «Нескорені».

• надгробний пам'ятник Олександру Пархоменку у Луганську (1953);
• пам'ятний знак «Клятва» у Сорокиному (1954);
• монумент на честь молодогвардійців «Батьківщина-мати» у Сорокиному (1956, у співавторстві з Миколою Щербаковим);
• пам'ятник Володимиру Леніну в смт Нижньогірський (1979);
• пам'ятник Володимиру Леніну в Довжанську (1980);
• пам'ятник Володимиру Леніну в Новоайдарі (1981);
• меморіальний комплекс «Нескорені» у Сорокиному (1982, у співавторстві з Григорієм Слєпцовим);
• пам'ятник Михайлу Шолохову у станиці Вешенській (1984);
• пам'ятний знак «Майстровий гарматних справ» у Луганську (1995);
• пам'ятник Кіндрату Булавіну у Трьохізбенці (1998);
• пам'ятний знак «Немає уз святіше за братерство» у Слов'яносербську (2003);
• монумент «Слово о полку Ігоревім (Князь Ігор)» у Станиці Луганській (2003, у співавторстві);
• пам'ятник Володимиру Далю у Луганську (2004);
• пам'ятник Михайлу Шолохову у Міллеровому (2007);
• пам'ятник Володимиру Далю у Євпаторії (2010);

Також автор:

• посмертної маски Михайла Шолохова (1984, Державний музей-заповідник Михайла Шолохова);
• проєкту пам'ятника «Жертвам голодомору 1932—1933 років на Луганщині» (2008).

У 1952 році вперше взяв участь на мистецькій виставці «Художники Донбасу»^[1], брав участь у всеукраїнських — з 1957 року, всесоюзних та міжнародних — з 1958 року. Персональні вистаки відбулися у Лисичанську 2009 році, Ростові-на-Донуу у 2015 році.

Деякі роботи скульптора зберігаються в Луганському художньому музеї, Лисичанському краєзнавчому музеї.

Відзнаки

• Заслужений художник УРСР (1983; за меморіальний комплекс «Нескорені»)^[1];
• Російська республіканська премія імені Михайла Шолохова (1996);
• Орден преподобного Нестора Літописця (за монумент «Слово о полку Ігоревім»)^[1];
• Подяка губернатора Ростовської області Василя Голубєва (2013, за значний внесок у розвиток культури Ростовської області)^[1];
• Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» (Указ Президента Російської Федерації)^[1];
• Медаль ордена «За заслуги перед Ростовською областю» (2016)^[1].