Лувійська мова

Лувійська мова — давня індоєвропейська мова, що належить до анатолійської гілки.
Була поширена в XV—X століттях до н. е. в південній частині Хетського царства.

Лувійська мова
Стела з текстом, записаним лувійськими ієрогліфами.
Поширена в	Лувія
Регіон	Анатолія
Етнічність	лувійці
Носії	мертва
Писемність	клинопис, ієрогліфи
Класифікація	Індоєвропейські мови Анатолійські мови
Офіційний статус
Офіційна	Хетська держава
Коди мови
ISO 639-3	xld

Споріднені мови: лікійська, сідетська мови. Можливим нащадком могла бути стародавня каппадокійська мова, але відомостей про неї майже не збереглося.

Писемність — оригінальна мішаного характеру — ідеограми і складові знаки, існувала на території Малої Азії (лувійські ієрогліфи). Деякі написи виконані клинописом, що близькі до аккадської мови.

Лувійську мову дешифрував на початку XX століття чеський учений Бедржих Грозний, що довів її приналежність до індоєвропейських мов.

У 1990-ті роки набула поширення думка, що саме лувійською мовою говорили жителі стародавньої Трої. Під час розкопів міста виявлено ​​офіційну канцелярську печатку з лувійським письмом.

Граматичний нарис

Іменник

Розрізняються два роди — загальний і середній, — і два числа — однина і множина.

Відмінок	Однина	Множина
номінатив спільного роду	-s	-anzi,-inzi
акузатив спільного роду	-n,-an
номінатив / акузатив СР роду	-Ø,-n	-a,-aya
генетив	-s,-si	-
датив-локатив	-i,-iya,-a	-anza
аблатив-інструменталіс	-ati

Займенники

Лувійська мова має типові для мов анатолійської групи особисті займенники на apa і za-/ zi — демонстративні займенники. Відмінювання схоже на хеттську мову. У третій особі є демонстративний займенник APA

		особисті займенники		Присвійні займенники
		самостій.	енклітич.	самостій.
Однина	Перша особа	amu,mu	-mu,-mi	ama-
	Друга особа	tu,ti	-tu,-ti	tuwa-
	Третя особа	(apa-)	-as,-ata,-an,-du	apasa-
Множина	Перша особа	anzas,anza	-anza	anza-
	Друга особа	unzas,unza	-manza	unza-
	Третя особа	(apa-)	-ata,-manza	apasa-

Морфологія дієслова

Лувійська мова розрізняє 2 числа і три особи дієслова, що є поширеним серед багатьох древніх індоєвропейських мов. Є два способи: індикатив — дійсний і наказовий (імператив), але не зазначені форми умовного. Були виявлені тільки активні форми, але передбачається що існував і Медіапасив. Розрізняються лише дві часові форми — теперішній час (також приймає форму майбутнього) і минулий.

		Теперішній час (Презенс)	Минулий час (Претер)	Імператив
Однина	Перша особа	-wi	-ha	-
	Друга особа	-si	-ta	Ø
	Третя особа	-ti (r)	-ta (r)	-tu (r)
Множина	Перша особа	-mina	-hana	-
	Друга особа	-tani	-tan	-tanu
	Третя особа	-nti	-nta	-ntu

Джерела

• Том 2 // Історія стародавнього Сходу.
• Фрідріх, І. Історія письма.

Див. також

• Лувійська література
• Лувійці

Посилання

• Корпус клинописних лувійської текстів [Архівовано 8 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Словник клинописного лувійської мови [Архівовано 8 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Luwian Hieroglyphics лувійські ієрогліфи з Індоєвропейської бази даних
• список лувійських ієрогліфів [Архівовано 6 лютого 2016 у Wayback Machine.], з логографічними і складовими означеннями знаків