Лупащенко Ірина Володимирівна

Ірина Володимирівна Лупащенко (нар. 20 серпня 1971, м. Сквира, Київська область) — українська художниця-сценограф, живописець. Продовжувач теорії та практики «дієвої сценографії» Данила Лідера у театральному мистецтві^[1]. Член Національної спілки театральних діячів України (з 1999)^[2].

Лупащенко Ірина Володимирівна
Народилася	20 серпня 1971(1971-08-20) (54 роки) м. Сквира Київської обл.
Громадянство	Україна
Національність	українка
Діяльність	художник-сценограф, живописець
Alma mater	Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука
Заклад	Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського
Членство	НСТДУ
Нагороди	Почесна відзнака Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю в галузі культури»

Життєпис

Народилась 20 серпня 1971 року у місті Сквира Київської області.

З 1987 року навчалась у Вінницькому фаховому коледжу будівництва, архітектури та дизайну.

В 1993-1994 роках працювала на посаді молодшого наукового співробітника Вінницького обласного художнього музею. Досліджувала творчість художника початку ХХ сторіччя В'ячеслава Коренєва^[3].

Від 1994 року навчалась в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука (факультет дизайну). У 1996 році закінчила його достроково, з відзнакою.

З 1994 по 1999 рік проходила навчання у професора кафедри живопису і композиції Української академії мистецтв Данила Лідера. Була постійним учасником творчої лабораторії молодих режисерів і сценографів Спілки театральних діячів України, де додатково відвідувала лекції зі сценографії Данила Лідера. «Теорія дієвої сценографії», яку він розробляв, надалі, стала теоретичною основою її сценографії^[4].

З 1997 по 2016 рік працювала головним художником Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Миколи Садовського. Сценографічна робота відмічалася на фестивалях та критичних оглядах, зокрема, як «дуже виразна»^[5]. Займалась просвітницькою діяльністю, виступаючи з лекціями перед аудиторією слухачів Вінницького обласного центру народної творчості, поширюючі ідеї дієвої сценографії та мистецтво театру. Співпрацювала, як сценограф, з іншими театрами України. Створила сценографію та костюми до майже 100 вистав. Розвиток ідей дієвої сценографії був помітним вже в перших виставах і залишався головним її внеском в сучасну сценографію: «Теоретичні надбання, отримані від Данила Лідера, сьогодні проявляються на практиці… Ірина Лупащенко знає силу сценічного впливу фарби, світла, бутафорії. В плануванні сцени … вона допомагає режисеру та актору зібрати і сконцентрувати … зерно образу»^[6]

З 2017 року працює як незалежний художник, поєднуючи свій досвід в сценографії з експериментами у живописі. Створила понад 500 живописних творів, примірники яких зберігаються у приватних колекціях в Україні, Польщі, США, Німеччині.

Авторка поділяє свої живописні роботи на три етапи: «Нескорені»^[7] — мистецький проект, що відображує національний дух українців через портрети та метафоричні образи; «Її Всесвіт» — мистецький проєкт, що досліджує внутрішній світ сучасної жінки. Відображує авторське бачення зв'язку між внутрішнім світом людини та зовнішньою реальністю; «Душа Арлекіна» — серія картин, присвячених театру і сценографії. Являє собою синтез дієвої сценографії та живописного бачення світу.

Сценографічні роботи

Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського

• 1997 — «Додому» Людмили Розумовської; реж. Віталій Селезньов^[8]
• 1997 — «Камінний господар» за драматичною поемою Лесі Українки; реж. Віталій Селезньов
• 1998 — «Дім божевільних» Едуардо Скарпетти; реж. Євген Головатюк
• 1998 — «Стережися Лева» Ярослава Стельмаха; реж. Євген Головатюк
• 1999 — «Дім, в якому переночував Бог» Гільєрме Фігейредо; реж. Валерій Шалига^[9]
• 1999 — «Маленький принц» за мотивами повісті Антуана де Сент-Екзюпері; реж. Віталій Селезньов
• 1999 — «Без вини винні» Олександра Островського; реж. Віталій Селезньов^[10]
• 2000 — «Провінціалки» Ярослава Стельмаха, реж. Віталій Селезньов
• 2000 — «Маруся Чурай» за мотивами роману Ліни Костенко; реж. Віталій Селезньов^[11][12][13]
• 2000 — «Операція „Мільйончик“» Віталія Селезньова; реж. Віталій Селезньов
• 2001 — «Острів любові» Г. Соловського; реж. Валерій Шалига
• 2001 — «Дорога Памела» Джона Патріка; реж. Віталій Селезньов
• 2001 — «Аладдін» Ярослава Стельмаха; реж. А. Овчаренко
• 2001 — «Лускунчик» за повістю Ернста Теодора Гофман; реж. Валерій Шалига
• 2002 — «Мауглі» Редьярда Кіплінга; реж. Віталій Селезньов
• 2003 — «Кохання в стилі бароко» Ярослава Стельмаха; реж. Таїсія Славінська
• 2003 — «Мораль пані Дульської» Габріелі Запольської; реж. Віталій Селезньов
• 2004 — «Забути Герострата» Григорія Горіна; реж. Валерій Шалига
• 2004 — «Потрібен брехун» Дімітріса Псатаса; реж. Віталій Селезньов^[5][14]
• 2004 — «Хуха-Моховинка» Нелі Шейко-Медведєвої; реж. Оксана Бандура
• 2005 — «Зимова казка» Олександра Антокольского; реж. Віталій Селезньов
• 2005 — «Стережися Лева!» Ярослава Стельмаха; реж. Оксана Бандура^[15]
• 2006 — «Ревізор» за п'єсою Миколи Гоголя; реж. Віталій Селезньов^[16]
• 2006 — «Малюк і Карлсон» за казками Астрід Ліндґрен; реж. Віталій Селезньов^[17]
• 2007 — «Як повернути чоловіка?» Моріса Еннекена та Маргарет Мейо; реж. Євген Морозов^[18]
• 2007 — «Наталка-Полтавка» народна опера Івана Котляревського; реж. Анатолій Концедайло^[19]
• 2008 — «Жахливі батьки» Жана Кокто; реж. Анатолій Суханов^[20][21]
• 2009 — «Так виходять в люди» Олександра Островського; реж. Віталій Селезньов^[22][23]
• 2009 — «Дванадцять місяців» за п'єсою Самуїла Маршака; реж. Таїсія Славінська^[24]
• 2010 — «Жага екстриму» Анатолія Крима; реж. Віталій Селезньов
• 2010 — «Бременські музиканти» Юрія Ентіна та Василя Ліванова; реж. Максим Какарькін
• 2011 — «Софія» театральна версія життя Софії Потоцької; реж. Віталій Селезньов
• 2012 — «Анна Кареніна» за мотивами роману Льва Толстого; реж. Віталій Селезньов
• 2012 — «Попелюшка» Євгена Шварца; реж. Таїсія Славінська
• 2013 — «Трамвай „Бажання“» за п'єсою Теннессі Вільямса; реж. Григорій Сиротюк^[25]
• 2014 — «Свою Україну любіть!..» за поемою «Сон» Тараса Шевченка; реж. Віталій Селезньов
• 2014 — «У неділю рано зілля копала…» Ольги Кобилянської; реж. Таїсія Славінська^[26][27]
• 2014 — «Дюймовочка та метелик» Ганни Яблонської; реж. Таїсія Славінська
• 2015 — «Кіт у чоботях» за казкою Шарля Перро; реж. Тарас Мазур^[28]
• 2016 — «Занадто одружений таксист» Рея Куні; реж. Тарас Мазур^[29]

Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького

• 1999 — «Дуенья» Річарда Шерідана; реж. Григорій Мельник
• 2001 — «Дорога Памела» Джона Патріка; реж. Григорій Мельник
• 2004 — «Шельменко-денщик» за п'єсою Григорія Квітки-Основ'яненка; реж. Григорій Мельник
• 2015 — «Дюймовочка та метелик» Ганни Яблонської, реж. Таїсія Славінська^[30]
• 2017 — «Дванадцять місяців» за п'єсою Самуїла Маршака, реж. Таїсія Славінська^[31]

Участь у фестивалях

Вистави, над якими працювала Ірина Лупащенко брали участь у театральних фестивалях^[32][33]:

• 2003 — «Тернопільські театральні вечори. Дебют» (Тернопільський академічний обласний драматичний театр імені Т. Г. Шевченка) — вистава «Дім, у якому переночував бог» — Краща режисура (Валерій Шалига)
• 2004 — «Тернопільські театральні вечори. Дебют» (Тернопільський академічний обласний драматичний театр імені Т. Г. Шевченка) — вистава «Кохання в стилі бароко» — Приз глядацьких симпатій; Найкраща чоловіча роль фестивалю (Анатолій Вольський)
• 2007 — IV Регіональний фестиваль «Золоті оплески Буковини» (Чернівецький музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської) — вистава «Потрібен брехун» — Найкраща комедія^[5]

Виставкова діяльність

Ірина Лупащенко

Участь у мистецьких виставках та презентаціях, як сценограф і живописець:

• 1992 — Вінницька товарна універсальна біржа. Виставка-аукціон творів мистецтва (м. Вінниця)^[34]
• 1999 — «Артгалера»^[35], ІІ Міжрегіональна виставка Національної спілки художників України, Вінницька торгово-промислова палата (м. Вінниця)
• 2001 — «Кабінет мод і грацій. Історія жіночого костюма в портретах XVIII — початку XX століття», виставка ескізів костюмів до історичних вистав (Вінницький обласний художній музей)^[36]
• 2001 — «Сценографія поза сценою» персональна виставка (Вінницький обласний художній музей)^[37]
• 2004 — «Українська культура на зламі тисячоліть» виставка-презентація галузі культури (Національний експоцентр України, м. Київ)^[38]
• 2005, 2010 — «Артгалера» регіональна виставка (Вінницька обласна організація Національної спілки художників України, Вінницька торгово-промислова палата)^[39][40]
• 2005 — «Сценографія – моє життя» персональна виставка (Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського)^[41]
• 2011 — Виставка портретів «Освідчення в коханні» персональна виставка («Артпростір», м. Вінниця)
• 2011 — Всеукраїнська виставка до Дня Незалежності (Український дім, Київ)
• 2023 — «Квітковий Рай» персональна виставка («Артпростір», м. Вінниця)

Нагороди

• 2000 — Іменна стипендія «Благодійного фонду П. Порошенка» за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва
• 2003 — Почесна відзнака Міністерства культури і мистецтв України За багаторічну плідну працю в галузі культури^[42]
• 2008 — Почесна грамота Вінницької обласної державної адміністрації та обласної Ради з наданням грошової винагороди з нагоди 75-річчя від дня заснування Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Миколи Садовського^[43]
• 2011 — Почесна грамота Вінницької обласної державної адміністрації та обласної Ради з нагоди Міжнародного дня театру ^[44][45]