Лютеранська вулиця (Київ)

Лютера́нська ву́лиця — вулиця у Печерському районі міста Києва, місцевість Липки. Пролягає від Хрещатика до Шовковичної вулиці. Прилучаються вулиці Заньковецької, Банкова та Круглоуніверситетська.

Коротка інформація Лютеранська вулиця Київ, Місцевість ...

Лютеранська вулиця Київ

Місцевість	Липки
Район	Печерський
Колишні назви
Графська, Анненковська, Лютерштрассе, Енгельса
Загальні відомості
Протяжність	660 м
Координати початку	50°26′46.7″ пн. ш. 30°31′20.9″ сх. д.
Координати кінця	50°26′32.0″ пн. ш. 30°31′47.2″ сх. д.
поштові індекси	01001, 01024
Транспорт
Найближчі станції метро	«Хрещатик»
Рух	двосторонній
Покриття	бруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храми	кірха Святої Катерини; існувала домова церква Св. Олександра Невського
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	10970
У проєкті OpenStreetMap	r372695
Мапа

Лютеранська вулиця у Вікісховищі

Remove ads

Назва

Виникла у 1830-ті роки, спочатку мала назву Графська вулиця (місцевість в той час іноді мала назву Графська гора). У ті часи на Липках існувала лютеранська колонія, і в 1850-х роках на вулиці, яка отримала паралельну назву Лютеранська вулиця, було споруджено кірху.

З 1864 року мала назву Анненковська вулиця, на честь київського генерал-губернатора Миколи Анненкова, за ініціативи якого вулицю було переплановано та впорядковано, проте кияни переважно вживали стару назву.

У березні 1919 року отримала назву вулиця Енгельса^[1]^[2], на честь Фрідріха Енгельса, назву підтверджено 1944 року^[3]. Під час німецької окупації міста у 1942–1943 роках — Лютерштрассе (нім. Luther Str.)^[4].

У 1992 році повернуто історичну назву — Лютеранська вулиця^[5].

Remove ads

Історія

Узагальнити

Перспектива

Докладніше: Кірха Святої Катерини (Київ)

Вулиця пов'язана з лютеранською громадою Києва. Коли на Подолі у 1811 р. згоріла дерев'яна кірха, громаді виділили місце на Липках. У 1855 році заклали кам'яну споруду лютеранської євангелістської кірхи св. Катерини за проєктом архітектора І. В. Штрома. Будівництво завершили в серпні 1857 року. Поряд із кірхою розташувались споруди євангелістсько-благодійної общини, реального училища, жіночої гімназії, початкового училища, квартири для бідних лютеранського віросповідання. Ці будинки збереглися (№ 18-20, № 24)^[6].

Значною мірою збереглася забудова кінця XIX — 1-ї третини XX століття. На початку вулиці збереглося бруковане покриття дороги, викладене кругляком — єдине в центрі міста. До Другої світової війни з Лютеранської був виїзд на Хрещатик. Тепер, щоб потрапити на вулицю, треба пройти крізь арку^[6].

Універмаг

На початку ХХ ст. на перехресті Хрещатика і Лютеранської (№ 31/2) розташовувався магазин «Людмер і сини». Карл Людмер, австрійський підданий, розпочав торговельну діяльність у Києві у 1855 р. За півстоліття його фірма стала однією з найбільших в Україні. Коли до справи долучилися його троє синів, відкрився торговий дім. У магазині існувало декілька відділів: жіночого одягу (тут же була майстерня з його пошиття), мануфактурного товару та хутрових виробів^[6]. У 1905 році на виставці в Брюсселі фірма «Людмер і сини» отримала Гран-прі, а на виставці в Парижі — золоту медаль за чоловічий та жіночий одяг. Після революції і до 1941 р. в будівлі розташовувалися магазини, пізніше Універмаг. У 1930-ті будинок реконструювали^[7]. Під час війни будівлю було зруйновано.

Перехрестя Лютеранської і Хрещатика, 1942 р.

Remove ads

Видатні особи, пов'язані з Лютеранською вулицею

Узагальнити

Перспектива

На місці будинку № 3 1871 року відкрив фотоательє Влодзімеж Висоцький. Там же знаходилася популярна «Варшавська кав'ярня», яку часто відвідував драматург Михайло Старицький. Вважають, що задню кімнату цієї кав'ярні, де грали в шахи, описано в оповіданні Олександра Купріна «Марабу».

На будинку № 6 є меморіальна дошка Максиму Горькому, який жив тут у листопаді 1914 року, тут же зупинялася актриса Марія Андрєєва під час власних гастролей у театрі «Соловцов».

У будинку № 13 жили режисер Лесь Курбас і акторка Валентина Чистякова.

На будинку № 15 знаходиться меморіальна дошка гандбольному тренеру Ігорю Турчину, який проживав у цьому будинку разом із родиною.

У будинку № 21 жили академіки АН УРСР Михайло Федоров, Костянтин Воблий, Микола Холодний, Михайло Птуха, Михайло Кравчук, Овксентій Корчак-Чепурківський (кв. 19), професор Петро Буйко.

На місці сучасних будинків № 27-31 у 1830-40-і роки була садиба Максима Берлинського — одного з перших дослідників історії Києва, директора Першої київської гімназії.

За № 28/19, у будинку свого тестя, до 1914 року часто зупинявся Ігор Стравінський, якому тут встановлено пам'ятну дошку.

У будинку № 33 пройшли дитячі роки письменника Костянтина Паустовського.

На місці сучасного будинку № 41 у 1840-х роках знаходився пансіон при Першій київській гімназії, де, зокрема, мешкали у гімназичні роки художник Микола Ге та перекладач Шекспіра Микола Гербель.