Маковецький Сергій Васильович

Сергій Васильович Маковецький (нар. 13 червня 1958, Київ, УРСР, СРСР) — радянський і російський актор театру, кіно і дубляжу українського походження. Народний артист Російської Федерації (1998). Лауреат Державної премії Росії (2000).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маковецький.

Сергій Васильович Маковецький
рос. Сергей Васильевич Маковецкий
Сергій Маковецький на «Кінотаврі» (2009)
Сергій Маковецький на «Кінотаврі» (2009)
Ім'я при народженні	Сергій Васильович Маковецький
Народився	13 червня 1958(1958-06-13) (67 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР→ Росія
Діяльність	актор, телеактор
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1980)
Роки діяльності	1980 — тепер. час
IMDb	nm0538710
Нагороди та премії
Ніка (1994) Золотий орел (2008) Кінотавр (2000) Золотий овенd (1994) Російська національна акторська премія імені Андрія Миронова «Фігаро»d Ікар[d]
sergey-makovetskiy.ru
Сергій Васильович Маковецький у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Фігурант бази центру «Миротворець» через російську окупацію Криму.

Життєпис

Народився 13 червня 1958 року у Києві, проживав із матір'ю на Харківському шосе, 12 (батько пішов з родини, коли Сергій був маленьким, мати дала йому своє прізвище).

Мати працювала на київському заводі штучних шкір «Вулкан». Навчаючись у школі, Сергій про сцену і не мріяв. Учителька англійської мови київської середньої школи № 126 Тетяна Соловкіна, бувши режисером-аматором, залучила його на роль Щасливцева в «Лісі» Олександра Островського. Після цієї ролі Маковецький захотів стати актором. У київський театральний інститут імені Карпенка-Карого вступити не зміг. Працював у театрі Лесі Українки монтувальником декорацій.

Зрештою, наприкінці 1970-х поїхав на навчання до Москви, де після багатьох поневірянь закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1980). Актор театру Вахтангова.

З 80-х років багато знімається в кіно, зокрема у кінострічках українських кіностудій. Працював з іменитими режисерами: П. Тодоровським, Е. Рязановим, О. Прошкіним, М. Михалковим, В. Абдрашитовим, О. Балабановим, Й. Стеллінгом, А. Кончаловським, К. Муратовою, П. Чухраєм, С. Урсуляком.

Політична позиція

Неодноразово порушував законодавство України, виступаючи в окупованому Криму^[1].

Фільмографія

Знімався у фільмах:

• «Взяти живим» (1983, Одеська кіностудія)
• «Екіпаж машини бойової», (1983, Чумак; Одеська кіностудія)
• «Я, син трудового народу» (1983, Семен Котко; Одеська кіностудія)
• «Топінамбури» (1983, Леонід Істомін; Одеська кіностудія)
• «Мальва» (1984, Яків Лєгостєв)
• «Смуга перешкод» (1984, Льоха)
• «Заповіт» (1985)
• «Тев'є-молочник» (1985, Мотл, кравець, чоловік Цейтл)
• «Життя Клима Самгіна» (1988, т/с, Дмитро Самгін, брат Клима)
• «Посвячений» (1989, Льоха)
• «Мати» (1989, Рилєєв, жандармський офіцер)
• «Чернов/Chernov» (1990, Костя Шляпін)
• «Сукині діти» (1990, реж. Л. Філатов)
• «Дитина до листопада» (1992, Льоша, чоловік Наді; Одеська кіностудія, Україна)
• «Наш американський Боря» (1992, Боря)
• «Макаров» (1993, Макаров)
• «П'єса для пасажира» (1995, Олег)
• «Прибуття поїзда» (1995, Трохим)
• «Чорна вуаль» (1995, Петро Дмитрович Синьов)
• «Три історії» (1997, Тіхоміров; реж. Кіра Муратова, Росія—Україна)
• «Про виродків і людей» (1998, Іоган)
• «Ретро втрьох» (1998, Сергій Кукушкін)
• «Брат 2» (2000, Валентин Бєлкін)
• «Механічна сюїта» (2001, оперуповноважений Плюгановський)
• «Ключ від спальні» (2003, Іваницький)
• «Загибель Імперії» (2004, т/с)
• «72 метри» (2004, цивільний лікар Черненко)
• «Піжмурки» (2005)
• «Карнавальна ніч 2, або 50 років по тому» (2006, Сергій Сергійович Кабачков, директор театру)
• «Мені не боляче» (2006, лікар)
• «Неваляшка» (2007)
• «Глянець» (2007)
• «Російська гра» (2007, Петро Петрович Швохнєв, російський шулер)
• «12» (2007, перший присяжний) — Премія «Золотий орел» за найкращу чоловічу роль в кіно (2008)
• «Диво» (2009, уповноважений по ділам релігії Кондрашов)
• «Стомлені Сонцем 2: Передстояння» (2010, Майор СМЕРШу)
• «Вічне повернення» (2012, реж. Кіра Муратова, Україна)
• «Дівчина і смерть» (2012, дорослий Микола)
• «Життя і доля» (2012, т/с, фізик-ядерник Віктор Павлович Штрум)
• «ЧБ» (2015)
• «Годунов» (2018, т/с, Іван Грозний)
• «Негода» (2018, т/с, Ярослав Олександрович («Яр-Санич») Куделін, тренер, батько Тані)
• «Грозний» (2020, т/с, Іван Грозний)
• «Зулейха відкриває очі» (2020, т/с, Вольф Карлович Лейбе професор Казанського університету, практикуючий хірург)
• «Праведник» (2022) та ін.

Література

• Раззаков Ф. Досьє на звезд: Кумири всех поколений. М., 1998. — С.592—598; (рос.)
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.457; (рос.)
• Раззаков Ф. Актеры всех поколений. М., 2000. — С.415—419; (рос.)
• Маковецкий С. Своими словами: Книга, рассказанная на «Кинотавре». М., 2001; (рос.)
• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.223-224. (рос.)