Прошкін Олександр Анатолійович

Олександр Анатолійович Прошкін (рос. Алекса́ндр Анато́льевич Про́шкин; * 25 березня 1940(19400325), Ленінград, РРФСР) — радянський і російський кінорежисер, сценарист і актор. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1987). Лауреат Державної премії СРСР (1989). Народний артист Російської Федерації (1995). Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2000). Член президії Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії. Лауреат російських і міжнародних фестивалів та кінопремій^[1].

Прошкін Олександр Анатолійович
Прошкин Александр Анатольевич
Дата народження	25 березня 1940(1940-03-25) (85 років)
Місце народження	Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР →  Росія
Alma mater	Ленінградський театральний інститут імені О. М. Островського (1961)
Професія	кінорежисер, сценарист, актор
Кар'єра	1961 — теперішній час
Заклад	Санкт-Петербурзький театр комедіїd
Нагороди	Ніка Золотий орел
IMDb	ID 0698742
Прошкін Олександр Анатолійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Прошкін.

Життєпис

У 1961 році закінчив акторське відділення факультету драматичного мистецтва Ленінградського театрального інституту ім. О. М. Островського (нині — Російський державний інститут сценічних мистецтв), майстерня Б. В. Зона.

У 1961—1966 рр. — актор і асистент режисера Ленінградського театру комедії під керівництвом М. П. Акімова.

У 1968 році закінчив Вищі режисерські курси сценаристів і режисерів при Держтелерадіо СРСР.

У 1968—1978 рр. — режисер Головної редакції літературно-драматичних програм Центрального телебачення Держтелерадіо СРСР.

З 1978 року — режисер творчого об'єднання «Екран».

З 1986 року — режисер-постановник кіностудії «Мосфільм».

Поставив понад тридцять телеспектаклів і фільмів.

У 2014 році був головою журі XXII кінофестивалю «Віват кіно Росії!»^[2]. Нагороджений призом «За духовність в культурі».

Керував майстернею на факультеті режисури Московського інституту телебачення і радіомовлення «Останкіно» (2014—2015)^[3].

Керівник майстерні кінорежисури на Вищих курсах кіно і телебачення ВДІК^[4].

Член президії Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії.

Особисте життя

• Син: Прошкін Андрій Олександрович (нар. 1969) — російський кінорежисер, сценарист, лауреат російських і міжнародних фестивалів та кінопремій.

Фестивалі та премії

• 1988 — Всесоюзний телефестиваль: Головний приз (1984—1986 «Михайло Ломоносов»)
• 1988 — Всесоюзний кінофестиваль: Головний приз (1987 «Холодне літо п'ятдесят третього…»)
• 1989 — Кінопремія «Ніка» (за 1988 рік): За найкращий ігровий фільм (1987 «Холодне літо п'ятдесят третього…»)^[5]
• 1989 — Державна премія СРСР (1987 «Холодне літо п'ятдесят третього…»)
• 1989 — МКФ в Валансьєнні: Гран-прі (1987 «Холодне літо п'ятдесят третього…»)
• 2000 — МКФ «Лістапад» в Мінську: Гран-прі «Золото „Лістапада“» (2000 «Російський бунт»)
• 2000 — Берлінський міжнародний кінофестиваль: Участь в Основній програмі (2000 «Російський бунт»)
• 2000 — ВРКФ «Кінотавр» в Сочі: Спеціальний приз журі (2000 «Російський бунт»)
• 2003 — КФ «Вікно в Європу» у Виборзі: Спеціальний приз журі за режисуру (2003 «Тріо»)
• 2006 — Премія «Золотий орел»: За найкращий телевізійний серіал (2005 «Доктор Живаго»)
• 2007 — МКФ слов'янських і православних народів «Золотий витязь»: Приз «Срібний витязь» за найкращий телевізійний ігровий фільм (2005 «Доктор Живаго»)
• 2008 — Всеросійський Шукшинський кінофестиваль на Алтаї: Гран-прі (2008 «Живи і пам'ятай»)
• 2008 — МФ фільмів про права людини «Сталкер» в Москві: Приз ім. В. Фріда (2008 «Живи і пам'ятай»)
• 2008 — ВРКФ «Кінотавр» в Сочі: Приз за найкращу режисуру (2008 «Живи і пам'ятай»)
• 2009 — КФ «Віват кіно Росії!» в Санкт-Петербурзі: Приз за найкращу режисуру (2008 «Живи і пам'ятай»)
• 2009 — МКФ слов'янських і православних народів «Золотий витязь»: «Срібний витязь» і Диплом фестивалю в конкурсі художніх фільмів (2008 «Живи і пам'ятай»)
• 2009 — РКФ «Література і кіно» в Гатчині: Гран-прі «Гранатовий браслет» за найкращий фільм (2008 «Живи і пам'ятай»)
• 2009 — Московський міжнародний кінофестиваль: Спеціальний приз журі «Срібний Георгій» (2009 «Диво»)^[6]
• 2009 — МФ фільмів про права людини «Сталкер» в Москві: Приз «Сталкер» за найкращий ігровий фільм (2009 «Диво»)
• 2009 — Міжнародний благодійний КФ «Променистий ангел» в Москві: Спеціальний приз журі за режисуру (2009 «Диво»)
• 2012 — Montreal World Film Festival: Приз «За видатний художній внесок» (Best Artistic Contribution)^[7]
• 2013 — XI Міжнародний фестиваль військового кіно ім. Ю. М. Озерова: Гран-прі «Золотий меч» і приз «Золотий меч» за найкращу режисуру (2012 «Спокута»)^[8]
• 2015 — Міжнародний кінофестиваль в Якутії: в конкурсі арктичного кіно журі під керівництвом Олександра Міндадзе нагородило Призом «Золоті снігові окуляри» фільм «Райські кущі» (2015)^[9] та ін.

Фільмографія

Режисер-постановник

• «Червоний гриб» (1966—1967 (?), короткометражний)
• «Закон п'ятого поверху» (1966, фільм-вистава)
• «Митя» (1967, фільм-спектакль)
• «Випадок в готелі» (1967, фільм-спектакль)
• «Секретна справа Йоганна Гутенберга» (1968, фільм-спектакль)
• «Мер району Саніта» (1969, фільм-спектакль)
• «Фургон» (1969, фільм-спектакль)
• «Дев'ять правил ганьби» (1970, фільм-спектакль)
• «Записки Піквікського клубу» (1972, фільм-спектакль)
• «Він прийшов» (1973, фільм-спектакль)
• «Ольга Сергіївна» (1975, т/ф, 8 с; за повістю Е. Радзинського «Спогади…»)
• «Доктор філософії» (1976, фільм-спектакль)
• «Стратегія ризику» (1978, т/ф, 3 с)
• «Інспектор Гулл» (1979, т/ф, 2 с)
• «Приватна особа» (1980, т/ф, 3 с)
• «Небезпечний вік» (1981)
• «Знову я відвідав…» (І. М. Смоктуновський читає вірші О. С. Пушкіна)
• «Михайло Ломоносов» (1984—1986, історико-біографічний серіал, 9 с)
• «Холодне літо п'ятдесят третього…» (1987)
• «Микола Вавилов» (1990, т/ф, 6 с, СРСР—ФРН)
• «Побачити Париж і померти» (1992)
• «Чорна вуаль» (1995)
• «Російський бунт» (2000, за мотивами творів О. С. Пушкіна «Капітанська дочка» і «Історія Пугачова»)
• «Тріо» (2003)
• «Доктор Живаго» (2005, телесеріал; екранізація однойменного роману Бориса Пастернака)
• «Живи і пам'ятай» (2008, екранізація однойменної повісті Валентина Распутіна)
• «Диво» (2009)
• «Спокута» (2011, за однойменним романом Фрідріха Горенштейна)
• «Охорона» (2015)
• «Райські кущі» (2015, за мотивами п'єси Олександра Вампілова «Качине полювання») та ін.
• «Назад у степ до сарматів» (2020)

Сценарист

• «Інспектор Гулл» (1979, т/ф, 2 с)
• «Микола Вавилов» (1990, т/ф, 6 с, СРСР—ФРН; у співавт. з С. Дяченком і Ю. Арабовим)
• «Чорна вуаль» (1995, у співавт. з С. Говорухіним і А. Дмитрієвим)
• «Тріо» (2003, у співавт. з О. Міндадзе)
• «Живи і пам'ятай» (2008, у співавт. з О. Родіоновим; екранізація однойменної повісті В. Распутіна)
• «Охорона» (2015, у співавт. з Ю. Арабовим)
• «Райські кущі» (2015, у співавт. з О. Родіоновим; за мотивами п'єси Олександра Вампілова «Качине полювання»;)
• «Назад у степ до сарматів» (2020, у співавт.)

Актор

• «Скупий» (1964, фильм-спектакль)
• «Ольга Сергіївна» (1975, т/ф, 8 с; кінорежисер на зйомках фільму в Криму (немає в титрах)
• «Михайло Ломоносов» (1984—1986, т/ф, 9 с; Сумароков (епізод, немає в титрах) і озвучування — текст від автора за кадром)
• Кіножурнал «Фітіль»: «Знедолені» (1990, №342)

Участь у фільмах

• Брав участь в ряді документальних фільмів, присвячених мистецтву кіно і акторам (зокрема, пам'яті акторів Анатолія Папанова, Валерія Прийомихова, Ірини Метлицької, Олега Янковського)