Макогон Дмитро Якович

Дмитро́ Я́кович Макого́н (28 жовтня 1881, місто Хоростків, Чортківського району — 7 жовтня 1961, Станіслав (нині Івано-Франківськ)) — український педагог, письменник, культурно-освітній діяч. Батько Ірини Вільде.

Дмитро Якович Макогон
Народився	28 жовтня 1881(1881-10-28) м-ко (нині смт) Хоростків, Чортківський район, Тернопільська область
Помер	17 жовтня 1961(1961-10-17) (79 років) Станіслав (нині Івано-Франківськ)
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Національність	українець
Діяльність	письменник, поет
Знання мов	українська
Діти	Ірина Вільде

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Макогон.

Могила подружжя Макогонів

Життєпис

Народився 28 жовтня 1881 року в містечку Хоростків (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині смт Чортківського району Тернопільської області, Україна.

Навчався в польськомовній першій гімназії в м. Тернополі, звідки в 1902 році його виключили за аґітаційну підтримку Івана Франка під час виборів до Райхсрату (Державної ради) Австро-Угорщини.^[1] 1902 року закінчив учительську семінарію в Заліщиках (екстерном^[1]).

У 1914—1918 роках перебував на Італійському фронті. На Буковині був серед засновників «Січей» у сільських громадах Чорнівки, Лукавця, Веренчанки, пізніше «Січі» стали базою для створення та діяльності «Січових стрільців»^[2]. Для них написав агітаційну пісню-марш «Гей, у «Січ»!», що стала народною:

Гей, у «Січ», гей, у «Січ», гей, у «Січ»!
Приступаймо старі й молоді!
Хай щезає недоля народная пріч,
Як той камінь у бистрій воді!..

На Буковині співзасновник педагогічного журналу «Каменярі» (виходив 1911—1914, 1921—1922 років), співвидавець журналу «Іскра» (1907 р.), сатиричного журналу «Щипавка» (1922 р.). Співпрацював із журналами «Жало», «Оса», «Зеркало» та іншими.^[1] До 1956 року працював учителем на Буковині (1903—1914, вчитель Української гімназії в Чернівцях, 1919—1922) та Галичині (1923—1956 роки; зокрема, у Ходорові, де навчав української мови).

Разом із дружиною Адольфіною був діяльним членом читальні «Просвіти» в Княгинині. 23 листопада 1924 року обраний головою читальні та членом філії в Станиславові.

У січових домівках та читальнях «Просвіти» виступав з доповідями: «Із виховних проблем українського ремісництва», «Значення школи для середнього стану» та ін. Автор багатьох січових пісень.

Від 1945 року писав гуморески та байки в радянському дусі.

Основні видання

Літературну діяльність почав 1900 року.

• Збірка віршів «Мужицькі ідилії» (1907).
• Збірка оповідань «Шкільні образки» (1911).
• Збірка нарисів «Учительські гаразди» (1911).
• Збірка оповідань «По наших селах» (1914).
• Вибрані оповідання (Львів, 1959);
• Вибране. (Івано-Франківськ, 2023).

Вшанування

• 1987 року в Хоросткові встановлено меморіяльну дошку
• 1996 року відкрито погруддя (скульптор — Я. Ворончак).^[1]