Максименко Лілія Олександрівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Максименко.

Лі́лія Олекса́ндрівна Макси́менко (15 червня 1962, с. Тахтаброд, Кокчетавська область, Казахстан — 25 листопада 2023) — українська письменниця, публіцистка, викладачка, редакторка, видавниця. Член НСЖУ (1995), НСПУ (2015).

Максименко Лілія Олександрівна
Народилася	15 червня 1962(1962-06-15) Тахтаброд, Тахтабродський сільський округ, Район імені Габіта Мусрепова, Північноказахстанська область, Цілинний край, Казахська РСР, СРСР
Померла	25 листопада 2023(2023-11-25) (61 рік)
Країна	Україна
Діяльність	письменниця, публіцистка, викладачка, редакторка, видавниця
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1990)
Мова творів	українська
Жанр	публіцистика
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України

Біографія

Зростала в с. Новобіла Новопсковського району Луганської області на батьківщині батька. Закінчила Київський університет (1990), за освітою — журналіст. Брала активну участь у розбудові третього сектору в Україні.

Пройшла шлях від спеціального кореспондента до головного редактора газети «Мо­лодь України», також була головним редактором газети «Український футбол» (2007–11), журналів «Перехрестя» і «Планета людей» (1999—2001), видавництва «Яро­славів Вал» (2009–11), від 2011 — співвласниця і головний редактор видавництва «Український пріоритет» (усі — Київ). Упродовж останніх років працювала директором видавництва «Альтернатива друк».

Викладала журналістику, філософію, соціологію у вишах Києва, працювала на телебаченні.

У 2013—2019 рр. працювала в Інформаційно-творчому агентстві «Юн-прес» Київського палацу дітей та юнацтва ― вела літературну студію, багато років очолювала журі Міжнародного фестивалю-конкурсу «Прес-весна на Дніпрових схилах» у номінації «Журналістська робота», координувала відбір робіт на Міжнародний мультимистецький конкурс «Молода КороНація», започаткований у 2018 р.

Творчість

Публікуватися почала у шкільні роки в районній газеті «Перемога», у газетах «Молода гвардія» та «Молодь України». У її доробку кілька тисяч публікацій у різних ЗМІ, серед яких журналістські розслідування, нариси, фейлетони.

Є автором книг: «Перо Маат» (К., 2011); «Мелодія сердець» (К., 2013; у спів­авт.); «Рахманні світи» (К., 2013).

Останній її літературно-редакторський внесок ― редагування збірки нарисів «Щоденники війни. (Не)дитячі історії», яка вийшла друком у 2023 році, ідея створення якої народилася під час XXI Міжнародного фестивалю-конкурсу «ПресВесна на Дніпрових схилах».

Нагороди

Має низку журналістських нагород, зокрема за внесок у розбудову громадянського суспільства, становлення державності в Україні, відзнаку від Програми розвитку ООН за утвердження гендерної рівності в Україні (1992) і срібний хрест родини Мазеп (2007).

Джерела і посилання

• Алла Диба. Максименко Лілія Олександрівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
• Коскін В. Письменник дарує те, що читач забув (проза Лілії Максименко) // Демократична Україна. 2010, 14 липня
• Самійленко Л. Іншість — завжди виклик // Культура і життя. 2013, 15 лютого
• Відійшла у засвіти Лілія Максименко // Національна спілка письменників України