Малаков Георгій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Малаков.

Гео́ргій Васи́льович Мала́ков (10 лютого 1928, Київ — 14 червня 1979, Київ) — український радянський графік; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Заслужений художник УРСР з 1974 року. Син драматурга Василя Малакова, брат краєзнавця Дмитра Малакова, батько графіка Олени Малакової.

Малаков Георгій Васильович
Народження	10 лютого 1928(1928-02-10)[1]  Київ, Українська СРР, СРСР
Смерть	14 червня 1979(1979-06-14)[2] (51 рік)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	СРСР
Навчання	Республіканська художня школа імені Тараса Шевченка (1949) і Київський державний художній інститут (1955)
Вчитель	Хворостецький Іван Федорович, Бондаренко Володимир Іванович, Жаров Петро Васильович, Плещинський Іларіон Миколайович, Красний Іван Миколайович, Касіян Василь Ілліч, Єлева Костянтин Миколайович і Пащенко Олександр Софонович
Діяльність	графік, ілюстратор
Член	Спілка радянських художників України
Батько	Малаков Василь Федорович
Діти	Малакова Олена Георгіївна
Брати, сестри	Малаков Дмитро Васильович
Роботи в колекції	Національний художній музей України, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України і Національний музей Тараса Шевченка
Нагороди

Біографія

Народився 10 лютого 1928 року в місті Києві (нині Україна). Пережив німецьку окупацію Києва, під час якої працював помічником у Виробничо-художніх майстернях, паралельно малюючи листівки для продажу та різноманітні малюнки, зокрема й карикатури. Восени 1943 року мешкав у Ворзелі, куди окупанти перевели дитячий будинок (вихователем працювала його мати).

У 1944—1949 роках навчався в Київській художній середній школі імені Тараса Шевченка у Івана Хворостецького, Володимира Бондаренка, Петра Жарова^[3]. Протягом 1949—1955 років продовжив здобувати мистецьку освіту на графічному факультеті Київського художнього інституту, де його педагогами були Іларіон Плещинський, Василь Касіян, Костянтин Єлева, Олександр Пащенко, Іван Красний.

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Дашавській, № 27, квартира № 38^[4]. Помер у Києві 14 червня 1979 року. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі.

Творчість

Працював у галузях станкової, книжкової графіки та екслібрису, переважно в техніці лінориту. Серед робіт:

• акварельні цикли: «Полісся» (1950—1953), «Букринський плацдарм» (1951), «Немирів» (1951—1957), «Старий Львів» (1958);
• серії ліногравюр: «Чорноморці» (1960), «Бенілюкс» (1960—1962), «Навколо Європи» (1961—1963), «Київ у грізний час» (1961—1967), «Київ. 1941–45» (1961—1975), «Середньовічні сюжети» (1962—1967), «Завойовники морів» (1963—1975);
• ліногравюри: «Знову в Києві» (1961, Національний музей Тараса Шевченка), «Учітеся брати мої...» (1961), «Поверненняна Волзі» (1961)^[3], триптих «Їхні шляхи» (1965), «Володимир Ленін за кордоном» (1969—1970);
• серії екслібрисів (1961—1978);

Автор ілюстрацій до книг

• «Тарасова доля» Янки Купали (1954);
• «Сильні духом» Дмитра Медведєва (1963);
• «Небо війни» Олександра Покришкіна (1965);
• «Декамерон» Джованні Боккаччо (1966);
• «Легенда про Уленшпігеля та Ламме Гудзака» Шарля де Костера (1966—1971);
• «Квентін Дорвард» Вальтера Скотта (1972);
• казок Шарля Перро (1967) і братів Ґрімм (1974—1975);
• поезій Лесі Українки (1971).

На творчості Г. Малакова позначилася його надзвичайна художницька пам'ять. Він міг детально відтворити в малюнку лише раз бачене, чим завжди вражав викладачів. А спостережуване ним іще підлітком у страшні роки війни стало багатющим матеріалом для творів, виконаних десятиріччями потому. Працював в галузі журнальної та газетної ілюстрації у журналах «Україна», «Знання та праця», «Старт», «Піонерія», «Малятко», газеті «Зірка» та інших.

Брав участь у виставках з 1943 року^[5], республіканських — з 1957 року, всесоюзних — з 1961 року, зарубіжних — з 1956 року^[4]. Виставка українського мистецтва в Москві (1967 року). Міжнародна виставка в Парижі (1971 року) - де його роботи були високо оцінені критиками. Крім того, він брав участь у численних виставках у Києві, де його картини привертали увагу глядачів та колекціонерів.

Крім згаданого музею, роботи художника зберіга­ються в Національному художнотму музеї України у Києві, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, низці обласниї художніх музеїв^[5].

Вивченням та популяризацією творчості митця багато десятиліть займався його молодший брат — український краєзнавець Дмитро Малаков, який присвятив творчості старшого брата близько 70 книг, альбомів, спогадів, статей, зокрема:

• Георгій Малаков: альбом / автор та упорядник Дмитро Малаков. — Київ, Мистецтво, 1984;
• Книжкові знаки Георгія Малакова / автор та упорядник Дмитро Малаков.-Київ, КИЙ, 1998;
• Дмитро Малаков. Немирів у малюнках Георгія Малакова.-Київ: Майстерня книги; Оранта, 2008;
• Наталія Белічко, Дмитро Малаков. Георгій Малаков. Життя і творчість. К., 2016;
• «Георгій Малаков. Життя в малюнках і спогадах» / Автор-упорядник Дмитро Малакова. — К.: Чудермайстер; Мистецтво, 2016 (серія «Георгій Малакова відомий і невідомий»);
• «Георгій Малакова: Мальовано для своїх» /Автор-упорядник Дмитро Малакова. — К.: Чудермайстер; Мистецтво, 2018 (серія «Георгій Малакова відомий і невідомий»).

Багато робіт Георгія Малакова опубліковано у ряді спогадів Дмитра Малакова, здебільшого присвячених періоду війни та повоєнній добі.

Особисте життя та спадщина

Георгій Малаков жив і працював у Києві протягом усього свого життя. Він був відомий як людина з добрим серцем та відкритою душею, що відбивалося в його творчості. Його полотна й досі надихають нові покоління художників та митців. Малаков був не тільки художником, а й педагогом, навчаючи молодих художників у Київському художньому інституті. Його роботи були виставлені в кількох країнах, включно з Польщею, Німеччиною та Францією, що свідчить про міжнародне визнання його таланту. В останні роки свого життя він почав експериментувати з новими техніками і матеріалами, що призвело до створення низки унікальних робіт.