Малаков Василь Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Малаков.

Василь Федорович Мала́ков (18 квітня 1902, Нижня Верея — 1 квітня 1988, Київ) — український радянський журналіст, драматург. Батько Георгія та Дмитра, дід Олени Малакових.

Малаков Василь Федорович
Народився	5 (18) квітня 1902  Нижня Верея, Міський округ місто Викса, Нижньогородська область
Помер	1 квітня 1988(1988-04-01) (85 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	журналіст, драматург
Заклад	Українське театральне товариство і Академія будівництва і архітектури Української РСР
Учасник	німецько-радянська війна
Військове звання	старший лейтенант
Діти	Малаков Георгій Васильович і Малаков Дмитро Васильович
Нагороди

Біографія

Народився 5 [18] квітня 1902(19020418) року в селі Нижній Вереї (нині Нижньогородська область, Російська Федерація). Протягом 1910—1918 років навчався у Гімназії Іліади в Одесі.

У 1919—1922 роках учителював на Поділлі; у 1923—1928 роках працював журналістом; у 1929—1941 роках обіймав інженерні посади на автотранспортних підприємствах, одночасно протягом 1930—1932 років навчався у Московському транспортно-економічному інституті.

Брав участь у німецько-радянській війні. Мав військове звання старшого лейтенанта. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985), медалями «За бойові заслуги» (4 вересня 1944), «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)^[1].

Після війни працював у Києві: упродовж 1946—1950 років завідував відділом в Українську театральному товаристві; у 1950—1957 роках — відділом технічної інформації Українського науково-дослідного інституту будівництва; у 1958—1962 роках працював на посаді вченого секретаря відділу технічної інформації Академії будівництва і архітектури Української РСР. Помер у Києві 1 квітня 1988 року.

Творчість

У творчому доробку кореспонденції, повісті, оповідання, нариси, п'єси, зокрема:

• «Людина живе тільки раз» (1946; у 1947—1950 роках йшла на сценах Сумського, Рівненського, Житомирського, Миколаївського, Проскурівського, Бердичівського театрів);
• у спів­авторстві із Д. Шкневським:
  • «Державна справа» (1940; Київський український драматичний театр імені Івана Франка, Сталінський український музично-драматичний театр імені Артема);
  • «Петер­бурзькі ночі» (1948—1962; драматичні театри у Вінниці, Львові, Полтаві, Дніпропетровську, Хмельницькому, Запоріжжі, Сімферополі);
  • «Схвильоване море» (1959—1962; Львівський український драматичний театр імені Марій Заньковецької, Дні­пропетровський український драматичний театр імені Тараса Шев­ченка).

Також автор творів: «Красная гать» (1930), «Через межи» (1930), «Великий путь» (1940), «Хвилі» (1961), «Шквал» (1966). Написав спогади про громадянську війну та утвердження радянської влади на Поділлі у 1916–1922 роках^[2].