Маргерита Сарфатті

Маргери́та Сарфа́тті (італ. Margherita Sarfatti італійська вимова: [marɡeˈriːta sarˈfatti], до шлюбу Грассі́ні, італ. Margherita Grassini; 8 квітня 1880 — 30 жовтня 1961) — італійська політикиня, журналістка і мистецтвознавиця, соратниця та біографка Беніто Муссоліні.

Маргерита Сарфатті
італ. Margherita Sarfatti
Ім'я при народженні	італ. Margherita Grassini
Народилася	8 квітня 1880(1880-04-08)[1][2][…]  Венеція, Італія[3]
Померла	30 жовтня 1961(1961-10-30)[1][2][…] (81 рік)  Кавалласка, Провінція Комо, Ломбардія, Італія[3]
Країна	Італія  Королівство Італія
Діяльність	письменниця, політична діячка, журналістка, господиня літературного салону, біограф, мистецтвознавиця
Знання мов	італійська[1][4], англійська, французька і німецька
Партія	Італійська соціалістична партія
У шлюбі з	Cesare Sarfattid
Діти	Roberto Sarfattid
IMDb	ID 3946323
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народилася 8 квітня 1880 року у Венеції у старовинній та багатій родині Амедео Грассіні та Емми Леві. Її дід та батько були випускниками юридичного факультету Падуанського університету та за свій внесок у справу державного будівництва отримали лицарське звання. Амедео Грассіні, попри єврейське походження, дружив зі священиком Джузеппе Сарто, який згодом став папою римським Пієм Х^[5].

Маргерита була четвертою дитиною в сім'ї^[6]. Вона любила вчитися і до 10 років розмовляла французькою, німецькою та англійською. З 12 років, після того, як батьки дозволили їй самостійно брати участь в аукціонах, почала колекціонувати картини^[7]. У 14 років вивчала історію та мистецтво з трьома персональними вчителями. Особливо на її погляди вплинув Антоніо Фраделетто^[it], який згодом заснував знамениту венеційську Бієнале^[8].

1898 року одружилася з адвокатом та соціалістом Чезаре Сарфатті, вони разом вступили до соціалістичної партії і стали відомими активістами. У травні 1900 року народила сина Роберто^[9]. 1902 року сім'я переїхала в Мілан^[10]. Там Маргерита відвідувала салон однієї з лідерів соціалістичної партії — російської ортодоксальної марксистки Анни Кулішової. Цей салон відвідували багато художників, письменників і поетів. Один із художників — Умберто Боччоні — став першим коханцем Маргерити, яка приховала від чоловіка цей зв'язок^[11].

З підтримкою соціалістів її чоловік переміг на виборах у члени міланського муніципалітету^[12], а 1906 року став президентом міланського відділення Сіоністської федерації Італії^[13]. Сарфатті в цей період займалася журналістикою в соціалістичній газеті «Avanti!» та публікувала мистецтвознавчу критику. 1903 року здобула третю премію за огляд робіт Бієнале^[14]. 1909 року народила дочку Ф'яметту^[15]. Під час Першої світової війни чоловік, а потім і Маргерита виступили на підтримку військових дій, і їх виключили зі Соціалістичної партії, яка дотримувалася позиції пацифізму^[16]. 1918 року її син Роберто, який пішов на фронт добровольцем у 17 років і загинув^[17].

З Беніто Муссоліні Маргерита Сарфатті познайомилася наприкінці 1912 року, коли його призначили головним редактором газети «Avanti!». Вони стали багато спілкуватися, надалі це переросло в любовний зв'язок^[18]. Сестра Муссоліні Едвіге писала в мемуарах, що «Кохання Беніто до цієї жінки було дуже глибоким… вона змінила психологічний та емоційний склад його характеру»^[19].

Згодом Маргерита була однією з близьких соратників Муссоліні, писала йому політичні промови і готувала марш на Рим. Її називали «єврейською матір'ю італійського фашизму»^[20][21]. 1925 року Сарфатті опублікувала в Англії та США книгу «Життя Беніто Муссоліні». Італійське видання вийшло під назвою «Дуче». Книга мала величезний успіх, була перекладена 18 мовами і зробила Муссоліні всесвітньо відомим^[22].

Історик Симона Урсо пише, що Сарфатті, як і Муссоліні, змінила погляди від соціалістичних до фашистських і стала, попри походження, не меншою расисткою, ніж дуче. На думку історика Джорджіо Фабре, статті Сарфатті, написані ще до знайомства з Муссоліні, свідчать про те, що вона вважала «расово неповноцінними» чорних та азіатів^[23].

Поступово стосунки з Муссоліні погіршувалися, з'явилися молодші претендентки на роль коханки, а соратники дуче, незадоволені впливом єврейки, зрештою вмовили його віддалити Сарфатті^[23]. Після розриву з Муссоліні та початку антиєврейських репресій^[en] в Італії, внаслідок яких їй заборонили публікуватися на теми мистецтва, Сарфатті поїхала до Парижа, а потім до Латинської Америки, і повернулася до Італії після закінчення війни. Померла 30 жовтня 1961 року в місті Кавалласка на півночі Італії.

В неї зберігалося понад 1000 листів Муссоліні, але їх ніколи не було опубліковано і їхнє місцезнаходження залишилося невідомим^[24].