Маринич Григорій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маринич.

Маринич Григорій Васильович (* 17 (29) листопада 1876(18761129), с. Гупалівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії, нині - Магдалинівського району Дніпропетровської області — † 11 квітня 1961, Дніпропетровськ) — український драматичний актор характерного плану і співак (тенор).

Маринич Григорій Васильович
Інші імена	Грицько Маринич
Народився	17 (29) листопада 1876(1876-11-29) Гупалівка Магдалинівського району Дніпропетровської області
Помер	11 квітня 1961(1961-04-11) (84 роки) Дніпропетровськ
Діяльність	театральний актор, співак (тенор)
Нагороди та премії
Народний артист УРСР (1943)

Виступав у трупах П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, в Театрі Миколи Садовського (1911—1914)^[1], в Дніпропетровському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

Народний артист УРСР (1943).

Життєпис

Григорій Маринич народився 17 (29) листопада 1876(18761129) на Катеринославщині.

Рано залишившись без батька, був змушений наймитувати. В юнацькі роки служив у Полтавському кадетському корпусі. Під час російсько-японської війни воював на фронті, звідки повернувся зі срібною Георгієвською медаллю “За хоробрість”.^[2]

Любов до пісень і поезії привели його на театральну сцену. Спочатку він грав в аматорських драматичних гуртках, а з 1906 року пройшов велику акторську школу у трупах корифеїв театру Панаса Саксаганського та Івана Карпенка-Карого.

1910 року виступав у трупі антрепренера Т. Колесниченка.^[3]

В 1900-х роках брав участь у перших звукозаписах на патефонну платівку українських пісень і декламацій (в тому числі на слова М. Л. Кропивницького)^[4], зокрема є відомості про запис вокальних творів Марка Лукича «За сонцем хмаронька пливе» і «Де ти бродиш, моя доле» у виконанні дуету Грицька Маринича (тенор) й Уколова (баритон).^[5]

З 1911 до 1914 виступав у знаменитому Театрі Миколи Садовського.

1917-1918 — в Національному зразковому театрі.

1919 — в Народному театрі на чолі з П. Саксаганським.

З 1920 — в Українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка і Полтавському театрі.

1921—1924 — в аматорському театрі в Курську.^[6]

З 1925 до 1957 — актор Дніпропетровського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. ^[3]

В 1943 році Григорію Васильовичу було присвоєно звання Народного артиста УРСР.

У театрі імені Т. Шевченка в Дніпропетровську актор працював з дня його заснування і до кінця своєї творчої діяльності. За той час створив сотні образів. Дід Кирило у п’єсі “Дві сім’ї” Марка Кропивницького, війт в “Украденому щасті” Івана Франка, Терешко Сурма в “Суєті” Івана Карпенка-Карого.^[2] Вважається майстром епізоду.^[7]

Племінником Григорію Мариничу доводився заслужений діяч мистецтв Білорусі живописець Іван Семенович Дмухайло (1914-2007), народжений у с. Топчине неподалік від Гупалівки, і померлий у Мінську.

Ролі

Григорій Маринич зіграв близько 500 ролей:^[3]

• Бобчинський («Ревізор» М. Гоголя)
• Сват («Назар Стодоля» Т. Шевченка)
• Свідок («По ревізії» М. Кропивницького)
• Куць («Лісова пісня» Л. Українки)
• Ганчірник Горнінч («Ткачі» Г. Гауптмана, переклад Л. Українки)
• Бублик («Платон Кречет» О. Корнійчука)
• Терешко Сурма («Суєта» І. Карпенка-Карого)
• Боцман Бухта, дід Тарас («Загибель ескадри», «В степах України» О. Корнійчука)
• Пікалов («Любов Ярова» К. Треньова)
• Дід Кирило («Дві сім’ї» М. Кропивницького)
• Війт («Украдене щастя» І. Франка)

У театрі Садовського:

• Чорт Куций («Зачароване коло» Л. Риделя)
• Татарин («Лісова квітка» Л. Яновського)
• Стецько («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького)
• Глухонімий горбань Жорж («Жарт життя» С. Черкасенка)

Мемуари Григорія Маринича

• Маринич Г. Марко Лукич Кропивницький // Збірник статей, спогадів і матеріалів. — К.: «Мистецтво», 1955.
• Маринич Г. Спогади про Івана Тобілевича. — Радянське мистецтво, 1945.
• Маринич Григорій. Про Дмитра Яворницького// Іван Шаповал. Козацький батько. Кривий Ріг, 1998. - С. 102-104.