Маркаров Едуард Артемович

Едуард Артемович Маркаров (рос. Эдуа́рд Артёмович Марка́ров, вірм. Էդուարդ Արտյոմի Մարգարով, нар. 20 червня 1942, Баку) — радянський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — радянський та вірменський футбольний тренер. Майстер спорту СРСР (1963), Заслужений майстер спорту СРСР (1973), Заслужений тренер Вірменської РСР (1983), Заслужений діяч фізичної культури та спорту Республіки Вірменія.

Едуард Маркаров
Особисті дані
Повне ім'я	Едуард Артемович Маркаров
Народження	20 червня 1942(1942-06-20) (83 роки)
	Баку, СРСР
Зріст	164 см
Вага	62 кг
Громадянство	СРСР
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1960 «Торпедо» (Армавір) ? (?) 1961–1970 «Нефтчі» 251 (88) 1971–1975 «Арарат» 119 (41)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1966–1968 СРСР 3 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1975–1976 «Арарат» 1992 «Малатія» 1992–1994 Вірменія 1995–1996 «Еребуні» 1996–1999 «Оменмен» 2000–2002 «Міка» 2008 «Кілікія» 2011 «Міка» (в.о.)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркаров.

Клубна кар'єра

Едуард Маркаров народився в родині футболіста Артема Агаларовича Маркарова, майстра спорту СРСР, який і став його першим тренером. За прикладом батька, Едуард захопився футболом і з хлопцями часто ганяв м'яч у дворі. У 14 років став тренуватися в бакинському «Локомотиві».

У 1961 році Маркарова помітив Борис Аркадьєв і запросив грати за бакинський «Нафтовик». Його партнерами по клубу були Юрій Кузнєцов, Алекпер Мамедов, Адамас Голодець і звичайно Анатолій Банішевський, з яким вони складали пару нападників бакинського клубу. Незважаючи на зіграність цієї пари, в збірну команду їх запрошували рідко, а коли запрошували, то майже не давали грати разом.

Наприкінці 1960-х років Маркарова почали переслідувати травми, і вирішивши змінити обстановку, він у 1971 році перейшов в єреванський «Арарат». З цим клубом у Маркарова пов'язаний найвдаліший період кар'єри. Спочатку як гравець він став дворазовим володарем Кубка СРСР, золотих і срібних медалей чемпіонату, а потім в 1976 році, вже як тренер срібним призером чемпіонату і фіналістом Кубка. У 1975 році поряд з Гердом Мюллером став найкращим бомбардиром Кубка європейських чемпіонів.^[1] Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Арарат» (Єреван) у 1975 році.

Виступи за збірну

1966 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1966 року в Англії, де зіграв у матчі проти Чилі.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни лише 3 матчі.

Кар'єра тренера

На тренерську роботу потрапив Маркаров несподівано. З команди «Арарат», за яку грав Едуард, пішов старший тренер Віктор Маслов, і йому, як гравцю, що мав найбільший авторитет в команді, у 33 роки було запропоновано спробувати себе в новій якості. З ним весняний чемпіонат 1976 року «Арарат» закінчив на другому місці, завоювавши срібні медалі. У кубку під керівництвом Маркарова «Арарат» дійшов до фіналу. Після вдалого дебюту Маркаров все-таки пішов з команди і став тренувати дітей у республіканській школі Вірменської РСР.

У 1979 році поїхав у Алжир, викладати в Інституті науки і спорту.

Після повернення знову працював в «Арараті», помічником Микити Симоняна. До розпаду СРСР працював асистентом тренера юнацької збірної СРСР. Потім знову працював з місцевими командами.

В період з 1995 по 1999 рік пропрацював у Лівані з командою «Оменмен», яка стала срібним призером чемпіонату Лівану і фіналістом національного кубка.

У 2001-2002 роках був віце-президентом аштаракської «Міки», в якій також і працював у статусі головного тренера.

У сезоні 2008 року Маркаров був головним тренером єреванської «Кілікії»^[2]. З приходом Маркарова команда покращила свої результати, проте з останнього місця так і не вибралася. В кінці року Маркаров за власним бажанням залишив посаду і перейшов на посаду тренера-селекціонера клубу^[3].

З 2010 року працював віце-президентом з тренерським питань і директором школи клубу «Міка». Згодом в зв'язку із звільненням головного тренера «Міки» від займаної посади, дана вакансія була запропонована Маркарову^[4] і з червня по липень 2011 року він був виконуючим обов'язки головного тренера клубу^[5].

Статистика виступів

Клуб	Сезон	Чемпіонат		Кубок		Єврокубки		Всього
		Матчі	Голи	Матчі	Голи	Матчі	Голи	Матчі	Голи
«Нефтчі» (Баку)	1961	11	1	1	0	0	0	11	1
	1962	30	16	1	0	0	0	31	16
	1963	37	12	1	0	0	0	38	12
	1964	27	8	1	0	0	0	28	8
	1965	31	10	0	0	0	0	31	10
	1966	26	12	0	0	0	0	26	12
	1967	31	14	5	3	0	0	36	17
	1968	25	7	4	3	0	0	29	10
	1969	14	5	0	0	0	0	14	5
	1970	19	3	5	2	0	0	24	5
Всього		251	88	?	8	0	0	?	96
«Арарат» (Єреван)	1971	25	14	4	1	0	0	29	15
	1972	22	2	2	0	4	2	28	4
	1973	24	10	8	5	0	0	32	15
	1974	21	5	5	2	3	5	29	12
	1975	27	10	5	2	6	5	38	17
Всього		119	41	24	10	13	12	156	63
Всього за кар'єру		370	129	?	?	13	12	?	?

Титули і досягнення

Гравця

• командні:
• «Нефтчі» (Баку)
  • Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1966
• особисті:
  • Кращий бомбардир сезону: 1962 (Приз редакції газети «Труд»)
• «Арарат» (Єреван)
• командні:
  • Чемпіон СРСР: 1973
  • Срібний призер чемпіонату СРСР: 1971
  • Володар Кубку СРСР: 1973, 1975
• особисті:
• * У списках 33 кращих футболістів сезону в СРСР: № 2 — 1973; № 3 — 1971, 1975
  • Найкращий бомбардир Кубка європейських чемпіонів: 1974/75^[1]
• 4-е місце на чемпіонаті світу 1966 року
• Член клубу Григорія Федотова: 159 голів
• Згідно з опитуванням, проведеним в 1992 році, Е. Маркаров названий кращим футболістом Вірменії усіх часів, він також увійшов в десятку кращих гравців Азербайджану за 70 років (1981).^[6][7]

Тренера

• «Арарат» (Єреван)
  • Срібний призер чемпіонату СРСР: 1976 (весна)
  • Фіналіст Кубка СРСР: 1976
• Юніорська збірна СРСР
  • Чемпіон Європи (U-18): 1990
  • Бронзовий призер Чемпіонату світу: 1991
• «Оменмен»
  • Срібний призер чемпіонату Лівану: 1996/97
  • Володар Кубка Лівану: 1998/99
• «Міка»
  • Володар Кубка Вірменії: 2000, 2001

Почесний громадянин

• Почесний громадянин м. Фресно (США)^[6]
• Почесний громадянин м. Єрусалим (Ізраїль)^[6]

Нагороди

• Медаль «За заслуги перед Вітчизною» 1-го ступеня (2011)^[8]

Література

• Винокуров В. Научится тот, кто хочет. — «Футбол-Хоккей», 1971 г.
• Григорян А. Г. Эдуард Маркаров: В мое время технари не были в фаворе. Еженедельник «Аргументы и факты», 03.10.1997.
• Григорян А. Г. Эдуард Маркаров: легенда двух республик. Газета «Спорт», Тбилиси, № 8, 1997 г.
• Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Маркаровы. Журнал «Мужчины». Ереван, № 1-2 — 1997 г., № 3-6 — 1998 г.
• Григорян А. Г. Маркаровы — «Бразильцы» армянского футбола. — Ереван: Амарас, 2002. ISBN 99930-1-032-4
• Григорян А. Г. Где Вы, Эдуард Маркаров? — Газета Ноев Ковчег, август 2005 г.
• Григорян А. Г. Золотые голы как в чемпионате, так и в Кубке приближали «Арарат» к заветной цели. — Газета Ноев Ковчег, август 2013 г.
• Григорян А. Г. Гол имеет национальность. — Газета «Урарту» — № 23, 2000 г.
• Григорян А. Г. Первый «бразилец» армянского футбола. — Газета «Урарту» — № 38, 2001 г.
• Григорян А. Г. Берегись, вратарь, ударов — надвигается Маркаров. — Газета «Урарту» — № 44, 2001 г.
• Григорян А. Г. «Классные мужики» советского футбола против Маркарова. — Газета «Собеседник Армении» — № 5, 2007 г.