Марінченко Олег Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марінченко.

Олег Іванович Марінченко (позивні — Архітектор, Падре, Капелан^[1]; 25 червня 1965, м. Київ — 18 серпня 2022, Херсонська область) — український бойовий медик, капелан, військовослужбовець, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022, посмертно).

Олег Марінченко Олег Іванович Марінченко
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	25 червня 1965(1965-06-25) Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть	18 серпня 2022(2022-08-18) (57 років) Херсонська область, Україна
Національність	українець
Псевдо	Архітектор, Падре, Капелан
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	241 ОБрТрО
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Олег Марінченко народився 25 червня 1965 року в Києві.

Навчався в 196 школі міста Києва. Займався мотокросом. Щоб захищати молодшого брата почав займатись рукопашним боєм, став майстром спорту по бойовому самбо.

Проходив строкову службу в спецпідрозділі поблизу м. Москви (РФ).

Після армії працював інструктором у школі десантників. Здійснив 256 стрибків, був кандидатом у майстри парашутного спорту.

Працював тілоохоронцем, у 2000р. разом з командою зайняли II місце у загальноукраїнських змаганнях тілоохоронців. Потім працював інструктором по екстремальному керуванню автомобілем на Чайці. Згодом став священником. Старший диякон, євангельський християнин-баптист^[2].

Активний учасник Революції гідності.

На фронті — від 2014-го. Під час боїв за Донецький аеропорт не брав до рук зброю.

Бойовий медик і капелан 3-ї роти 206-го окремого батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони м. Києва. 25 лютого 2022 року був важко поранений та мав змогу демобілізуватися, але за два місяці повернувся у свій підрозділ.

Загинув 18 серпня 2022 року на Херсонщині від прямого попадання російської міни великого калібру у бліндаж, де він перебував і надавав невідкладну допомогу пораненим побратимам. Своїм тілом він закрив і тим самим врятував життя чотирьом військовослужбовцям.

Похований 21 серпня 2022 року.

Залишилася дружина, донька і дві онучки.

Нагороди

• нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (16 листопада 2015).
• Нагороджений відзнакою МО України медаллю «За сприяння Збройним силам України» (19 серпня 2016).
• Нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава.» за мужність, патріотизм, та високу громадянську позицію, від громади міста Києва (12 серпня 2020).
• Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної церкви України (01 жовтня 2020).
• нагороджений відзнакою «За заслуги перед Петрівською громадою», посмертно (20 квітня 2023).
• орден «За мужність» III ступеня (17 листопада 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[3]