Маслов Василь Пилипович

Василь Пилипович Маслов (4 лютого 1922, Піщанка, Полтавська губернія, Українська РСР — 1 червня 1987, Харків, Українська РСР, СРСР) — радянський український учений-правознавець. Доктор юридичних наук (1968), професор (1968), член-кореспондент Академії наук Української РСР (1985). Лауреат Державної премії Української РСР у галузі науки та техніки (1984).

Маслов Василь Пилипович
Народився	4 лютого 1922(1922-02-04)[1]  Піщанка, Красноградський район, Україна
Помер	1 червня 1987(1987-06-01)[1] (65 років)  Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	СРСР
Діяльність	державний діяч
Галузь	цивільне право
Alma mater	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Науковий ступінь	доктор юридичних наук[d]
Вчене звання	професор
Науковий керівник	Вільнянський Соломон Йосипович
Заклад	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Партія	КПРС
Нагороди

Учасник німецько-радянської війни, у 1944 році був демобілізований через поранення. Закінчив Харківський юридичний інститут, працював на викладацьких посадах, з 1962 по 1987 рік був його ректором. Був депутатом Харківської обласної та міської рад. Бувши фахівцем у галузі приватного права досліджував житлове та сімейне право, а також право власності. Відстоював думку щодо суб'єктивності житлового права та необхідності існування правового інституту приватної власності. Один з авторів Конституції Української РСР 1978 року, а також трьох кодексів республіки.

Біографія

Василь Маслов народився 4 лютого 1922 року в селі Піщанка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині Красноградський район, Харківська область) у сім'ї селян^[2][3][4][5]. В 1940 він закінчив середню школу і почав службу в прикордонних військах Червоної армії^[4]. Служив у 30-му Бахтинському кавалерійському прикордонному загоні (Східний Казахстан), був заступником політрука застави з комсомолу^[6]. Після початку Великої Вітчизняної війни на власне прохання був відправлений на фронт^[7]. У серпні 1941 року брав участь у боях біля озера Селігер, у 1942 році став командиром взводу розвідників^[6]. У боях під Єльнею Маслов був тяжко поранений^[7], а 12 серпня 1942 року під час невдалої розвідки боєм біля села Полуніно поблизу Ржева, прикриваючи відступ свого взводу, був знову поранений (втратив ноги). До кінця 1943 він лікувався в госпіталях в Іжевську та Тбілісі, у березні 1944 його комісували^[8][9][6].

У 1944 році Маслов поступив до Харківського юридичного інституту^[8][7]. Він вважається учнем професора В. І. Сливицького^[10]. Випускник Харківського юридичного інституту 1967 року В. П. Пивненко згадав, що Маслов, поступивши до інституту, не мав власного житла і був змушений ночувати на сходинному марші навчального закладу. У важкому матеріальному становищі він не міг купити собі одяг, тому весь час ходив у військовій форму. Також Півненко зазначив, що Василь Пилипович, бувши інвалідом війни, «ходив на протезі»^[11]. У 1948 році він закінчив виш та поступив до аспірантури, яку закінчив у 1951 році^[3][4]. 4 липня 1951 року в Харківському юридичному інституті він достроково захистив дисертацію на здобуття науковому ступеня кандидата юридичних наук за темою «Право особистої власності на житловий будинок трудящихся СРСР» під науковим керівництвом професора С. Й. Вільнянського^[12][13]. Після цього Маслов почав працювати на кафедрі громадянського права та процесу (з 1966 року — на кафедрі громадянського права), де послідовно обіймав посади викладача (за іншими даними старшого викладача^[3][4]), доцента і професора^[2]. Крім того, він був секретарем інституційної ланки комуністичної партії^[3][4].

9 лютого 1962 року Маслова було призначено ректором Харківського юридичного інституту^[14] (його попередника Олександра Неботова було звільнено з посади через хворобу^[15]). Після цього Маслов очолив Раду ректорів вишів Харківського регіону^[7]; він очолював також вчену раду Харківського юридичного інституту^[16][17] і входив до науково-консультаційної ради при Верховному Суді Української РСР^[3][4]. Лекції Маслова мали популярність серед початківців викладачів інституту^[18]. Дослідник Ю. Н. Розенфельд схарактеризував їх як ті, «які відрізняються науковою глибиною, яскравістю мови», відзначаючи, що «складний матеріал він [Маслов] умів донести до студента просто і зрозуміло»^[18]. В 1966 Маслов прочитав кілька лекцій в Познанському університеті Польщі ^[7], в 1974 році він входив до складу делегації Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР, що відправилася в Югославію^[19], і в рамках цього візиту читав лекції в Белградському університеті^[20].

2 лютого 1968 року^[21][22] Василь Маслов захистив дисертацію на пошук науковому ступеню доктор юридичних наук на тему «Громадянсько-правові проблеми особистої власності в період будівництва комунізму в СРСР». Його офіційними опонентами на захист цієї роботи були професори Раїса Халфіна, Володимир Рясенцев і Микола Казанцев. За різними даними захист дисертації проходив або в Харківському юридичному інституті^[23], або в Московському державному університеті^[9]. Летом того ж року Маслов отримав докторський науковий ступінь, а потім і наукове звання професора^[21]. Маслов брав участь у розробці Конституція Української РСР 1978 року, а також ряду кодексів республіки - Цивільного (1963), Про шлюб і сім'ю (1969) і Житлового (1983) ^[24][3][4]. Він кілька разів обирався депутатом у Харківський міський та обласний ради депутатів трудящих, де очолював комісії з питань законності^[19][25]. У 1974 - 1990 роках під науковим керівництвом професора Маслова захистили свої кандидатські дисертації дев'ять вчених: М. Н. Сібільов (1974)^[26], С. Д. Волошко (1975)^[27], Є. В. Богданов (1979) ^[28], Е. В. Сізов (1980)^[29], М. В. Іванчук (1982)^[30], В. М. Самойленко (1983) ^[31], С. Н. Приступа (1984)^[31], Н. К. Подберезський (1986)^[32] і А. М. Ситнік (1990)^[33][25][34].

З ініціативи Маслова як голови Ради ректорів вишів Харківської області було збудовано низку об'єктів соціальної інфраструктури для студентів та їх сімей, у тому числі міжвишівський студентський сімейний гуртожиток та ясла для дітей студентів. Як ректор, Маслов створив при Харківському юридичному інституті Народну чоловічу хорову капелу, яка мала успіх як у республіці, так і за її межами^[19].

Крім того, як ректор і професор кафедри цивільного права, він приділяв велику увагу виданню підручників, сам став редактором та співавтором підручників з радянського цивільного права (у двох томах; 1977/8 та 1983/4) та радянського сімейного права (1982), був включений до складу редакційної колегії наукового журналу «Известия высших учебных заведений. Правоведение»^[19]. З його ініціативи, у написанні підручників взяли участь усі члени кафедри цивільного права вишу. Це було нововведення для харківської цивілістичної школи, оскільки раніше підручники писалися одним автором^[35]. 28 березня 1985 року Василя Пилиповича обрали членом-кореспондентом Академії наук Української РСР з відділення історії, філософії та права ^[36], також він став членом Президії Північно-Східного центру АН УРСР^[37].

У період ректорства Маслова в інституті було створено низку кафедр та факультетів, почав функціонувати новий корпус, у якому розташовувалися кафедри суспільних наук^[21]. На рубежі 1970-х — 1980-х років у виші було створено чотири факультети очної форми, які займаються підготовкою працівників для органів МВС, прокуратури та судів^[38]. За словами його учня Сергія Приступи, саме в період ректорства Маслова Харківський юридичний інститут став «загальновизнаним флагманом юридичної науки та освіти»^[25]. При цьому сам Василь Пилипович вважав своєю основною заслугою як ректора те, що він не заважав працювати своїм проректорам^[34]. У серпні 1985 року «за заслуги у підготовці кваліфікованих фахівців та розвитку наукових досліджень» ВНЗ був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора^[38].

Василь Пилипович Маслов помер 1 червня 1987 року у Харкові^[2][5]. До своєї смерті він залишався ректором Харківського юридичного інституту^[34]. За спогадами його наступника на цій посаді Василя Тація, Василь Маслов помер після довгої хвороби^[39]. В той час Генеральний прокурор України Михайло Потебенько казав, що Маслов помер неочікувано^[40].

Наукова діяльність

До кола науково-дослідних інтересів професора Маслова входили питання цивільного, житлового та сімейного права^[2][5]. Вчений займався вивченням таких правових інститутів, як право власності, правові форми науково-технічного розвитку та договірні відносини в агропромисловому секторі^[7]. Бувши одним із найвідоміших представників харківської наукової школи цивільного права^[41], він створив наукові школи, які досліджували проблеми житлового та сімейного права, а також права власності^[3][42][4].

Починаючи ще зі своєї кандидатської дисертації, Маслов досліджував право власності. У проміжку між захистом кандидатської та докторської дисертацій він написав три монографії з цієї теми^[12]. У своїй докторській дисертації «Цивільно-правові проблеми особистої власності в період будівництва комунізму в СРСР» (1968) Маслов відштовхувався від того, що ліквідація правового інституту приватної власності неможлива, і наголошував на вивчення його юридичної форми. Зокрема, Маслов сформулював положення, що визначають форму та її зміст в інституті власності^[43].

Досліджуючи житлове право, Маслов відкидав актуальні на той час уявлення про право громадянина на житло як елемент громадянської правоздатності, і відстоював ідею того, що це є суб'єктивним правом. У сімейному праві його цікавили правові аспекти таких проблем, як усиновлення, захист материнства та дитинства. Монографія «Правовое положение производственных объединений в сельском хозяйстве» (1979), написана ним у співавторстві з Зінаїдою Подопригорою та Василем Поповим, стала першою роботою, в якій були досліджені проблеми договірних правовідносин в аграрному секторі^[44].

Наукові праці Василя Маслова зберегли свою актуальність до початку XXI століття. Так, для розробки Цивільного кодексу України 2003 року було використано теоретичні розробки професора Маслова. За твердженням Ю. М. Розенфельда, до кінця 1990-х років всі роботи вчених, які вивчають право власності, житлове та сімейне право, теж спиралися на дослідження Маслова^[18].

Бібліографія

Джерела розходяться щодо оцінки кількості наукових праць У. Ф. Маслова. Згідно з виданнями, присвяченими Національному юридичному університету імені Ярослава Мудрого^[3][4][45], і статті Віктора Астахова, їх понад 50^[7], за даними Ю. Н. Розенфельда — приблизно 200^[8]. Василь Тацій називає більш конкретну цифру — 48^[21].

• Маслов В. Ф. Право личной собственности на жилой дом в городе и рабочем поселке. — Москва : Гос. изд-во юрид. лит., 1954. — 96 с.
• Маслов В. Ф. Правовые вопросы индивидуального и коллективного жилищного строительства граждан в городе и в рабочем поселке. — Х. : Харьк. юрид. ин-т, 1960. — 80 с.
• Маслов В. Ф. Осуществление и защита права личной собственности в СССР. — Москва : Юрид. лит., 1961. — 238 с.
• Маслов В. Ф. Обязательства из причинения вреда : учеб. пособие. — Харьков : Харьк. юрид. ин-т, 1961. — 103 с.
• Маслов В. Ф. Вопросы общей собственности в судебной практике. — Москва : Гос. изд-во юрид. лит., 1963. — 148 с.
• Маслов В. Ф. Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР. — Х. : Изд-во ХГУ, 1968. — 320 с.
• Маслов В. Ф. Защита жилищных прав граждан. — Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1970. — 208 с. — 10 000 экз.
• Маслов В. Ф. Имущественные отношения в семье: (Научно-практический комментарий действующего семейного законодательства СССР, РСФСР, УССР и практика его применения). — Х. : Изд-во Харьк ун-та, 1972. — 186 с.

• Маслов В. Ф. Имущественные отношения в семье : (Научно-практический комментарий действующего семейного законодательства СССР, РСФСР, УССР и практика его применения). — 2-е изд. — Х. : Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1974. — 184 с.

• Маслов, В. П. Радянське житлове право: навч. посіб. — Київ : Вища шк., 1973. — 175 с.
• Маслов В. Ф., Подопригора З. А., Пушкин А. А. Действующее законодательство о браке и семье / под ред. А. А. Пушкина. — Харьков : Изд-во ХГУ, 1972. — 212 с.

• Маслов В. Ф., Подопригора З. А., Пушкин А. А. Действующее законодательство о браке и семье / под ред. А. А. Пушкина. — 2-е изд., испр. и доп. — Х. : Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1974. — 200 с.

• Маслов В. Ф., Подопригора З. А. Попов В. К. Правовое положение производственных объединений в сельском хозяйстве. — Киев : Политиздат Украины, 1979. — 183 с.
• Маслов В. Ф. Право на жилище. — Харьков : Вища шк., 1986. — 284 с.

Особистість

Випускник Харківського юридичного інституту 1951 року, пізніше радянський партійний діяч Георгій Крючков характеризував Василя Маслова як «прекрасну, душевну людину, стійкого комуніста»^[46][47].

Академік НАН України Василь Тацій у мемуарах згадував свій діалог із професором Масловим улітку 1973 року, коли той призначив його проректором з навчальної роботи Харківського юридичного інституту. Тацій на той момент був доцентом та кандидатом наук. За спогадами Тація, коли Маслов запропонував йому посаду, він висловив сумнів, чи зможе впоратися з нею, пославшись на свій малий, на той момент стаж педагогічної роботи. Проте Маслов вислухавши аргументи Тація, сказав що якби той одразу погодився обійняти посаду, вже він засумнівався б у доцільності такого призначення. В. Я. Тацій зазначав, що у цьому виявлялися критерії оцінки людей Масловим^[48].

Академік НАПрН України Анатолій Гетьман, який закінчив Харківський юридичний інститут у 1983 році, відзначав неабиякі особисті якості Василя Маслова, а також його енергійність та харизму^[35].

Могила на Другому міському цвинтарі Харкова

Василь Пилипович Маслов був удостоєний ряду державних нагород^[37][4] :

• Державна премія Української РСР у галузі науки та техніки (1984);
• Орден Жовтневої революції (1971);
• Орден Трудового Червоного Прапора (1991);
• Орден «Знак Пошани» (15 вересня 1961) — «за великі заслуги у підготовці фахівців та розвитку науки»^[49];
• Орден Вітчизняної війни І ступеня;
• Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня (1965);
• сім медалей.

Харківська обласна державна адміністрація заснувала стипендію імені Василя Пилиповича Маслова, яка присуджується щорічно видатним вченим-правознавцям^[50].

У Національному юридичному університеті склалася традиція щорічного покладання квітів на могили вчених університету - фронтовиків, похованих на 2-му міському цвинтарі Харкова. Серед них, поряд з Р. С. Павловським, А. І. Рогожиним, А. І. Свечкарьовим, В. В. Сташисом, Н. Н. Страховим і М. В. Цвіком, Василь Маслов^{[51][52][53][54]}.