Мезенцев Володимир Ігорович

Володимир Ігорович Мезенцев (нар. 27 вересня 1953(19530927), Київ) — канадський та український спеціаліст з історії, археології та архітектури середньовічної і модерної України й Візантії. Доктор філософії (кандидат історичних наук).

Мезенцев Володимир Ігорович
Народився	27 вересня 1953(1953-09-27) (72 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Канада
Національність	українець
Діяльність	науковець, історик
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка Гарвардський університет
Галузь	археологія, історія
Заклад	Торонтський університет, Канадський інститут українських студій
Науковий ступінь	доктор філософії
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Життєпис

Народився у Києві в українській родині архітектора Ігоря та археолога і музеєзнавиці Галини Мезенцевих. Брат Олексій — художник.

1975 закінчив історичний факультет Київського державного університету за спеціальністю «археологія».

Працював в Інституті археології АН УРСР. Досліджував історію давньоруського періоду, зокрема, топографію стародавнього Чернігова. Брав участь в археологічних експедиціях. 1981 захистив кандидатську дисертацію «Стародавній Чернігів. Генезис та історична топографія міста» (науковий керівник — чл.-кор. АН СРСР В. Т. Пашуто).

1982—1983 — молодший науковий співробітник відділу джерелознавства та допоміжних історичних дисциплін (сектор історії Київської Русі) Інституту історії АН УРСР.

Після перебування в Норвегії у складі археологічної експедиції АН СРСР (червень — жовтень 1983 р.) не повернувся в СРСР. Рішенням Вченої ради від 27 жовтня 1983 р., що одностайно засудила дії Володимира Мезенцева як «зраду Батьківщини», ухвалено позбавити його наукового ступеня кандидата історичних наук.

1984—1987 перебував на пост-докторських студіях у Гарвардському університеті (США), у 1988—1989 — в університеті Торонто (Канада). З 1987 був науковим співробітником, викладачем Понтифікального інституту середньовічних досліджень (Торонто, Канада). 2000—2008 викладав курс із слов'янської цивілізації на славістичному відділі Торонтського університету; також читав лекції з українського середньовічного мистецтва в цьому університеті та з візантійської й української церковної архітектури в Інституті імені митрополита Андрея Шептицького при Університеті св. Павла в Оттаві та літній школі Українського католицького університету; водночас, від 2002 — науковий співробник (Research Associate) Центру українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при відділі Канадського інституту українських студій у Торонто^[1], що адмініструє Батуринським проєктом.^[2]

Брав участь у численних археологічних і польових дослідженнях архітектурних пам'яток в Україні, Польщі, Норвегії, Греції, Туреччині, Болгарії та Італії.

Співкерівник (від 2001), виконавчий директор від Канади (від 2009) Міжнародної археологічної експедиції, що здійснює археологічні дослідження у м. Батурин і його околицях. Також продюсер і співавтор сценаріїв трьох документальних фільмів про старожитності Батурина та його розкопки українською й англійською мовами. Вони кілька разів демонструвались на телебаченні України, Канади та США.^[3]

Наукові праці

Досліджував церковну та палацову архітектуру княжого Києва і Чернігова у порівняннях з візантійським, балканським та кавказьким зодчеством, історію та археологію козацько-гетьманської держави, архітектуру, будівельну й декоративну техніку українського бароко, а також візантійські та західноєвропейські впливи на мистецтво України-Русі.

Автор понад 300 публікацій, а також численних статей в інтернет-виданнях українською та англійською мовами.

Результати досліджень В. І. Мезенцева та його колег у Батурині опубліковано у буклетах серії «Історико-археологічні досліди Батурина»^[4], що містять короткі нариси результатів археологічних досліджень гетьманської столиці починаючи з 2010 р. Буклети мають 24-36 стор. українською мовою і 50-80 кольорових ілюстрацій. Ці науково-популярні історико-археологічні праці авторів рекомендуються широкому колу читачів і вченим, усім шанувальникам української старовини.

Відзнаки

Український Орден «За заслуги» ІІІ-го ступеня (2009, за вагомий внесок у вивченні історичної спадщини Батурина).