Мельниченко Анастасія Андріївна

Анастасія (Настя) Андріївна Мельниченко (нар. 30 липня 1984(19840730), Київ) — українська журналістка, феміністка, громадська діячка та дитяча письменниця.

Мельниченко Анастасія Андріївна
Народилася	30 липня 1984(1984-07-30) (41 рік) або 1984[1]  Гайворон, Володарський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	журналістка, активістка, письменниця
Галузь	дитяча та підліткова літератураd[1], активізм[1], права людини[1] і журналістика[1]
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Знання мов	українська[1]

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мельниченко.

Біографія

Народилася у Києві у сім'ї художників. Навчалася у Гімназії № 117 ім. Лесі Українки. Вивчала журналістику у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Навчалася на факультеті давньої історії України та археології в Києво-Могилянській академії.

У 2001 році почала працювати журналісткою. Працювала у таких виданнях, як «Подробності», «Робітнича газета», «Мандри».

У 2007 році була шеф-редакторкою літературно-мистецького журналу «Золота доба».

З 2010 по 2015 рік була головною редакторкою журналу для батьків «Жила».[Архівовано 21 жовтня 2019 у Wayback Machine.]

У 2015 році спільно з Оксаною Іванців заснувала громадську організацію «Студена», діяльність якої спрямована на втілення правозахисних проєктів у сфері прав жінок.^{[джерело?]}

У 2016 році запустила у соцмережах кампанію з оприлюднення сексуального насильства проти українок під назвою #ЯНеБоюсьСказати, за якою через деякий час послідував аналогічний міжнародний рух MeToo.

З 2017 року видається як дитяча письменниця.

У 2020 році закінчила Український католицький університет за спеціальністю «управління неприбутковими організаціями».

З 2022 року працює як гостьова дослідниця департаменту психології Принстонського університету, досліджуючи булінг в Україні.

У 2023 році вступила в аспірантуру Інституту соціальної та політичної психології.

Одружена, має двох синів: Ярослава (2007 р.н.) та Северина (2009 р.н.).

Творчість

Перші оповідання було опубліковано у журналі «Святий Володимир» у 2005 році. Входила до переліку авторів літературного альманаху ГАК. У 2017 році видавництво «Фоліо» випустило у світ першу книжку — «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідертіша книжка для підлітків». Книжка зобула відзнаку «Пізнавальна книжка року» від видання BaraBooka^[2].

У 2018 році починає співпрацю з видавництвом «Видавництво», для якого пише підліткову повість «А тепер усе інакше».

У 2019 році публікує першу пригодницьку повість з «хрульської» серії «Що знаходять в Хрулях» у видавництві «Теза». Повість була представлена на національному стенді на Книжковому ярмарку у Франкфурті у 2019 році.

Громадська діяльність

У 2007 році виступала за збереження культурної спадщини Андріївського узвозу, організувавши вуличну акцію протесту.^{[джерело?]}

До створення громадської організації у 2015 році регулярно долучалася до акцій протесту, зокрема за права жінок.^{[джерело?]}

У 2015 році розробила ідею та втілила проєкт єдиної бази перевірених ініціатив допомоги ветеранам АТО «Без броні»^[3]. Цей проєкт став найкращою соціальною ініціативою в мережі 2016 року за версією Deutche welle^[4]. Наразі проєкт об'єднує 1272 ініціативи безоплатної допомоги ветеранам.

У 2016 році разом з товаришем Павлом Ткачуком заснувала творчий хутір Хрулі-на-Сулі у селі Хрулі Полтавської області^[5]. На хуторі проводяться щорічні фестивалі «Камуфляжна осінь» (табір-фест для ветеранів АТО)^[6] та «Перехрульство — Маланка в Хрулях»^[7].

У 2016 році запустила кампанію #ЯНеБоюсьСказати^[8] проти практик звинувачення жертви та сексуального насильства. Кампанія вийшла на міжнародний рівень і мала охоплення за перший місяць після запуску у 16 335 157 осіб та дала за той же місяць 12 282 оригінальних постів з хештегом^[9].

У 2018 році керувала розробкою та запуском онлайн-курсу для вчителів «Недискримінаційний підхід у навчанні»^[10], який станом на червень 2024 року пройшло понад 65 000 осіб. Цей курс є рекомендованим до проходження Міністерством освіти і науки України^[11].

У 2022 році розробила авторський онлайн-курс «Школа без цькувань. Учителю»^[12] та «Школа без цькувань. Батькам»^[13]. Курс було опубліковано на сайті Дія. Освіта та рекомендовано Міністерством освіти і науки України до проходження.

Бібліографія

• «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідвертіша книга для підлітків» [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (Харків: «Фоліо», 2017)
• Настя Мельниченко про Тетяну Яблонську (К.: «Видавництво», 2018, серія «Це зробила вона»)
• «Що знаходять в Хрулях» [Архівовано 21 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (Вінниця: «Теза», 2019)
• «А тепер усе інакше» [Архівовано 21 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (К.: «Видавництво», 2019)
• «Від Хрулів до Зюзюків» (Вінниця: «Теза», 2020)
• «Хільбудій. Позичене ім'я» [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.] (К.: «Портал», 2020)
• «Українські землі до українців. Як жили давні слов'яни» [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]. (К.: «Портал», 2020)
• «Северин-на-Купі» [Архівовано 11 червня 2021 у Wayback Machine.] (Вінниця: «Теза», 2021)
• «Крапочка і Латочка» (Вінниця: «Теза», 2022).
• «Ярчик і дев'ять собак» (Yakaboo Publishers, 2023)
• «Сім уроків для Магдалени» (UNICEF, 2024)
• «Зрозуміти (і здолати) булінг» (Харків: Vivat, 2024).
• «Мій дім — війна» (Вінниця: «Теза», 2024)