Микитась Василь Лазарович

Василь Лазарович Микитась (23 жовтня 1924, Жовте — 20 березня 1999, Київ) — український літературознавець, педагог, доктор філологічних наук (з 1971 року), професор (з 1990 року).

Василь Лазарович Микитась
Народився	23 жовтня 1924(1924-10-23)[1]  Жовте, П'ятихатський район, Криворізька округа, Катеринославська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер	20 березня 1999(1999-03-20) (74 роки)  Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Україна
Діяльність	педагог
Alma mater	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Галузь	літературознавство
Заклад	Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Микитась.

Біографія

Народився 23 жовтня 1924 року в селі Жовтому (тепер П'ятихатського району Дніпропетровської області).

Учасник Другої світової війни. Закінчив Дніпропетровський університет; у 1955–1970 роках працював в Ужгородському університеті, у 1970–1974 роках — в Інституті історії АН УРСР, з 1974 року — завідувач відділом рукописних фондів і текстології, з 1979 року — завідувач відділом давньої української літератури, з 1985 року — провідний науковий співробітник Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР.

Помер в Києві 20 березня 1999 року. Похований на Новобайковому кладовищі.

Літературна діяльність

Літературну діяльність розпочав з віршів, що з'являлись у піонерській газеті «На зміну» з благословення Павла Тичини. Автор понад 200 публікацій та багатьох книжок, серед яких:

• «О. В. Духнович»;
• «Український письменник-полеміст Михайло Андрелла»;
• «Давні рукописи й стародруки»;
• «Літературний рух на Закарпатті другої половини ХІХ ст.»;
• «Галузка могутнього дерева»;
• «Проти фальсифікації спадщини Лесі Українки»;
• «Правда про Василя Стефаника»;
• «Через гори і кордони»;
• «З ночі пробивалися…»;
• «Іван Франко — дослідник української полемічної літератури»;
• «Давньоукраїнські студенти і професори»;
• «Вінценосні розпусниці»;
• «Геній у терновому вінку: А.Ю. Кримський».

Один з авторів колективних літературознавчих досліджень.

У 1962 упорядкував і написав передмову до колективної збірки «Гірські квіти», що вийшла друком в Ужгороді.^[2]