Михальчук Василь Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Михальчук.

Михальчук Василь Олексі­йович (н. 22 березня 1922, с. Голуби, нині Дубенського району Рівненської області — 9 листопада 2004, м. Шампіньї-сюр-Марн біля Парижу, Франція) — український хімік-технолог, громадський діяч, журналіст, активний учасник громадського життя української діаспори в Франції.

Михальчук Василь Олексійович
Народився	22 березня 1922(1922-03-22)  Голуби, Дубенський район, Рівненська область
Помер	9 листопада 2004(2004-11-09) (82 роки)  Шампіньї-сюр-Марн
Країна	Франція
Діяльність	хімік, активіст
Alma mater	Кременецький колегіум
Знання мов	українська і французька

Біографія

Здобув середню освіту в Кременецькому ліцеї, під час Другої світової війни брав активну участь в українському визвольному русі. 1947 року Михальчук емігрував до Франції, де 1951 року закінчив Ін­ститут харчової промисловості в Нансі за фахом інженера. З 1951 до 1961 року працював над хімічними дослідженнями в Лабораторії Нобеля. З 1950 року займався журналістикою. З 1950-х років був спів­редактором видавництва «Смолоскип», активний учасник українського суспільного життя у післявоєнній Франції.

Михальчук був одним із діячів у проводі молодіжної організації «Зарево» та управі Центрального союзу українських студентів. Посідав відповідальні посади в громадсько-політичних організаціях української еміграції — Українському народному союзі (УНС) та Українській національній єдності (УНЄ). Кількаразовий голова організації УНЄ у Франції, де 1977—1978 року організував акцію у ЮНЕСКО в Парижі на захист прав українських дисидентів.

З 1988 до 1998 року був директором Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, 1991 року в Києві заснував її представництво для поширення петлюрознавства в Україні^[1]. У 1990-х Михальчук доклав великих зусиль у спробах отримати до музею оригінальний годинник, подарований Петлюрі, де замість цифр були літери «СИМОН ПЕТЛЮРА». Годинник опинився в українській родині в Вінніпезі в Канаді. Та всі спроби отримати годинник до музею не дали результату^[2].

Голова Українського центрального громадського комітету у Франції, протягом 1993—1998 років був віце-президентом Світового конгресу українців у Торонто. 1993 року ініціював у Києві перше святкування IV Універсалу Української народної республіки (що проголошував незалежність УНР від Росії), брав участь у створенні в Києві Комісії дослідів погромів в Україні, щоб на підставі архівних матеріалів довести світу, що українці не несуть відповідальності за злочини, скоєні чужинцями на теренах України.

З 1996 до 2000 року керував адміністративною радою першої Української друкарні у Франції, а 2000 року, після припинення діяльності друкарні, передав її книгарню до київської Бібліотеки імені Олега Ольжича.

2003 року був ініціатором і спонсором створенням пам'ятника героям повстанського куреня Української повстанської армії поблизу Кременця Тернопільської області.

Роботи

Упорядник, редактор

• «У полум'ї дружнього слова» Юрія Пундика (Париж, 1983)^[3],
• Збірка «Туди, де бій за волю» (Париж, 1989; Київ, 1992; у співавторстві з Мирославом Скорупським);
• Книга «Симон Петлюра та українська національна революція» (1995),
• «Симон Петлюра та його родина» (1996, видавництво «Рік», 2018)^[4],
• «У 70-річчя Паризької трагедії. 1926—1996» (1997; у співавторстві з Дмитром Степовиком);
• Матеріали до історії хору «Дніпро» у Великій Британії «З піснею на устах» (1999; Київ).

Автор

• «Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: заснування, розвиток, діяльність». Видавництво ім. Олени Теліги (1999), Університет Мічигану (2007)^[5][6].
• З українського громадсько-культурного життя у Франції, видавництво «Каменяр»^[7].

Див. також

Джерела

• Михальчук В. Українська бібліотека в Парижі // Київська старовина. — Київ, 1993. — № 4. — Ст. 79-82.
• Михальчук В. Українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: заснування, розвиток, діяльність (1926—1998). — Київ, 1999. — 656 с.
• «Пам'ятник нерукотворний…», Українська Бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі: до 90-ліття діяльності. Київ, Черкаси, 2016, с. 33.
• Громадська, культурна, наукова та освітня діяльність ОУН та НС «Зарево» на території США. Олександр Бокайло, 1975^[8].